Про те, що наші будівлі, як і тепломережі, жахливо енергонеефективні, знають, мабуть, усі. І це одна з причин того, що за тепло за новими тарифами українцям, які не отримують субсидії, доведеться платити чимало. Утім, ситуація була б зовсім іншою, якби енергоресурси не розтринькували так, як це нині в нас: 9 мільярдів кубометрів блакитного палива становлять втрати в будинках, 2,4 мільярда кубометрів — у системах теплопостачання. Загалом це 11,4 мільярда кубометрів, які можна було б зекономити, і в виграші були б усі: і споживачі, які заплатили б набагато менше, і держава, яка не імпортувала б великі обсяги газу. Як кажуть, і тепло було б, і дешево. 

Чи залишиться Україна з українським молоком?  Питання не таке риторичне, як може здатися. Начебто молока в нас доволі, але лише на перший погляд. Експерт-аналітик аграрної галузі Василь Вінтоняк констатує: виробництво молока в Україні впродовж останніх років скорочується — лише за вісім місяців цього року знизилося на два відсотки відповідно до зменшення поголів’я корів. За підсумками року виробництво молока очікувано скоротиться на понад 10 мільйонів тонн, а наступного — негативна тенденція збережеться. Навіть якщо держава надумає посилити підтримку тваринництва, зупинити падіння виробництва одразу не вдасться.

Скорочення відбувається здебільшого за рахунок господарств населення: корів, як правило, тримають старші люди, молодь не хоче займатися невигідною, на їхній погляд, справою. На тваринницьких підприємствах молочного напряму скорочення менше, але нестачу молока від приватних господарств компенсувати воно не в змозі.

Загалом 102 учасники на 54 показах у «Мистецькому Арсеналі» з 12 по 18 жовтня намагалися тут і зараз заохотити носити українське понад 18 тисяч глядачів 39-го Українського тижня моди. У площині фешн були представлені різні інсталяції та перформенси, діяли шоуруми і продаж «лакшері». Особливу увагу приділили 3-D принтерам, які створювали оригінальні принти на тканині й текстильний друк. 

«Богуславець... Багато є красивих місць на землі, але мене тягне сюди. Тут набираєшся сили, снаги, розуму. Дихаєш повітрям, яким дихав наш земляк Михайло Максимович, перший ректор Київського університету, людина, яка прославила Україну, ходиш стежками, якими він ходив, вклоняєшся липі, яка його пам’ятає».

Це рядки із твору місцевої школярки Вікторії Ївженко. Але так міг би сказати кожен із 900 жителів цього гарного села на Черкащині, що сховалося у долині між зеленими пагорбами, серед яких світять блакитними очима мальовничі ставочки. Селяни люблять своє село, бережуть його. І не тільки через історичну значущість як батьківщини знаменитого земляка. Вони розуміють, що їм тут жити, жити їхнім дітям і внукам. А тому й ті, хто колись, було, повиїжджали до Черкас чи Золотоноші, інших міст, нині повертаються до старих осель, як можуть підтримують їх, ремонтують. 

Гадаю, чи не найвлучніше окреслив і висміяв цю рису нашого національного характеру мій земляк, великий українець (і серцем, і душею) Микола Гоголь, зокрема й у повісті «Старосвітські поміщики». 

У неї навіть не було випускного. Та вона не жалкує. «Головне, що я в Україні!» — каже цьогорічна випускниця Дар’я Алексєєва з обстрілюваного Зайцевого, що на Донеччині. Торік 17-річна дівчина-сирота (батьків втратила раніше) сам на сам стикнулася з війною: у юному віці свідомо обрала майбуття в Україні, через що решта рідних відмовилася від неї.

Залишившись сама-самісінька, Даша вперто щоразу з ризиком для життя долала лінію розмежування — приїжджала на підконтрольну Україні територію, щоб здобути український атестат і скласти ЗНО. Разом із подругою Анею винаймала квартиру в Опитному, де дистанційно закінчувала школу. Саме тоді, у травні, «УК» писав, як випускниці добиралися на ЗНО через блокпости. «Дуже хочемо вступити до українського вишу», — хвилювалися навесні дівчата, складаючи тест за тестом. 

Це не просто збірник чудових віршів для любителів поезії, а значно ширший, фактично політичний проект — спроба через художню літературу заявити про український Крим, де зримо присутня Україна впродовж віків. Через добір творів простежено тяглість української культурної традиції, а не просто замилування поетів кримськими краєвидами. За кожною сторінкою — гострий пульс невіддільної частинки України, що відраховує свій літопис за київським часом. 

Ця книжка може стати духовним раритетом. Вона вже ним стала, адже ошатний фоліант на 600 сторінок із трьома блоками кольорових та чорно-білих ілюстрацій — репродукцій картин І. Айвазовського, М. Волошина, К. Богаєвського та інших майстрів пензля оформлений з особливою любов’ю і естетичною вишуканістю, привернув увагу тисяч співвітчизників. І не тільки шанувальників художньої літератури, а кожного, кому дорога Україна, її територіальна цілісність, зрештою історична справедливість. 

Хоч День захисника України вже минув, його цьогорічний відгомін ще довго даватиметься взнаки позитивним настроєм. Відчуває це вся країна, бо свято справді стало всенародним. Але дислоковані на Харківщині військові отримали не лише усні привітання від рідних і близьких, а й чудові подарунки від глави держави. Перебуваючи в області з робочою поїздкою, Президент Петро Порошенко завітав до Чугуєва, де у святковій атмосфері передав воякам понад півтори сотні зразків озброєння та військової техніки різного призначення.

Сухопутні підрозділи отримали бойові розвідувально-дозорні машини (БРДМ), бойові машини піхоти різних модифікацій (БМП), зенітно-ракетні комплекси, модернізовані танки Т-64 й Т-80, великовантажні автомобілі КрАЗ, ствольну артилерію та новітні міномети, засоби тилового забезпечення. 

Уряд робитиме на «економічному фронті» все, щоб підтримати військових та забезпечити армію надсучасним озброєнням. Така позиція Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана стала лейтмотивом його зустрічі з інструкторсько-викладацьким складом 199-го навчального центру Високомобільних десантних військ Збройних сил — учасниками АТО 2014—2016 років. Захід відбувався з нагоди Дня захисника України під час робочої поїздки глави уряду до Житомирської області.

Коли Прем’єр розповідав присутнім про пріоритети діяльності уряду, то узяв за перший пункт забезпечення вітчизняного війська всіма потрібними фінансовими, технічними ресурсами. «Це потрібно для того, щоб наші воїни отримали все необхідне для ефективної оборони країни», — пояснив Прем’єр. 

У неї одразу три автори. Це академік Іван Дзюба, поетеса Ліна Костенко та її донька професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська. Науково-популярне видання побачило цього року світ у державному видавництві «Либідь», яке тривалий час плідно співпрацює з кожним із творців книжки.

У передмові Оксана Пахльовська знайомить читача з обставинами, що передували реалізації видавничого проекту. Ще 2011 року з нагоди ювілею Ліни Костенко «Либідь» підготувала до друку збірку «Є поети для епох» Івана Дзюби, до якої увійшли літературознавчі розвідки про її творчість. Ці есеї включено і до «Гармонії крізь тугу дисонансів…», яку видавці доповнили кількома розлогими розділами. Серед них «У майбутнього слух абсолютний» Розмови Оксани Пахльовської з Ліною Костенко», «За вашу і нашу свободу» Інтерв’ю і виступи Ліни Костенко», «Наша драма опору» Голоси друзів і колег», «Мама Ліна і ми».