Загальна кількість зафіксованих порушень під час виборів до Верховної Ради та їх суть не дають підстав сумніватися у свідомому волевиявленні громадян України. На переконання глави уряду, яскравим підтвердженням такої оцінки є те, що до парламенту проходять політичні сили, які в ході передвиборчої кампанії виступали в опозиції до правлячої партії: «Хіба це не показник чесних виборів?».
Водночас міжнародні спостерігачі вказують на певні недоліки та окремі порушення. 

В одній статті неможливо охопити всі аспекти реформування освітньої галузі України. Проте спробую якнайширше розповісти про наші спільні здобутки. Отже…  
Передусім хочеться наголосити, що наші дошкільнята — це майбутнє країни. Забезпечення якісною освітою наймолодших членів нашого суспільства для МОНмолодьспорту — головне завдання, так би мовити, інвестиція в добробут нашої країни.
З моменту проголошення «хрестового походу» за дитячими садками понад два роки тому мережа дошкільних навчальних закладів збільшилась з 2010 року на 1095. Чи є ще резерви? Залишилося 813 дитячих садків, які здають в оренду. За рішенням уряду їх треба повернути дітям.

Останнім часом рідко яка розмова в родинах, де є діти шкільного віку, обходиться без обговорення питання питань: яку суму в черговий раз доведеться викласти на потреби класу або внести як добровільну пожертву у фонд школи. Те, що тема ця наболіла, засвідчила й пряма редакційна телефонна лінія, гостем якої був голова Державної інспекції навчальних закладів України Михайло Гончаренко. Хоч повноваження цієї організації поширюються на багато сфер освітньої галузі, значна частина запитань наших читачів стосувалася саме цієї проблематики.  

Проблема змін в українській освіті постійно перебуває в полі зору громадської думки. Водночас українське суспільство чітко не усвідомлює, що, як і чому слід змінювати в освіті. Зумовлено це часто нерозумінням сутності сучасних цивілізаційних змін, нових вимог, що постають перед людством, нездатністю пов’язати розвиток освіти з контекстом підготовки людини до життя у ХХI столітті. 

Чому ми так хвилюємося, вперше ведучи доньку чи сина до дитсадка? Бо переймаємося, як малеча, що досі була в затишному колі «мама-тато-дідусь-бабуся», почуватиметься в новому колективі, як призвичаїться до нього, яким чином дитсадок вплине на її здоров’я й формування особистості. Водночас, як наголошує в одній зі своїх книжок український педіатр Євген Комаровський, «щаслива дитина — не та, що вміє читати, писати і грати на скрипці. Щаслива — це передовсім здорова дитина». 

  Вступна кампанія — пора, напружена для всіх учасників цього процесу: абітурієнтів та їхніх батьків, які з першого дня штурмують приймальні комісії вишів та відповідні державні структури. Про її підсумки, плани щодо розв’язання проблем, які проявилися під час вступу-2012, «УК» розповів директор департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту Юрій КОРОВАЙЧЕНКО.

Шкільна освіта, охорона здоров’я і футбол — це, мабуть, три найулюбленіші теми для обговорення в нашому суспільстві. На жаль, найчастіше ці теми обговорюють із негативними оцінками. Кожен, хто навчався у школі, вважає себе компетентним оцінювати стан загальної середньої освіти, іноді забуваючи, що за роки після отримання ним атестата багато змінилося.  
 Насамперед зазначу, що 2011 рік був революційним щодо змісту освіти. Змінилися всі державні стандарти: початкової, базової та повної загальної середньої освіти.  

Від сивої давнини вільне переміщення в освітньому просторі вченого люду — студентів та їхніх викладачів — було справою звичною. Цей рух на шляху до прогресу не могли перекрити державні кордони. До речі, вже в наш час освітній чинник відіграв неабияку роль у їх стиранні. Досить згадати, що концепція західноєвропейської інтеграції передбачала широку інтернаціоналізацію вищої освіти: тамтешні студенти мали змогу протягом певного часу навчатися у вишах інших країн для поглиблення і вдосконалення своїх знань. Україна постійно декларує бажання інтегруватися у світове співтовариство. Цей процес не набере помітних зрушень без участі фахівців нової формації — різнобічно освічених, вільних у своїх поглядах, добре обізнаних із законами життя цивілізованого світу. 

Олена Іванівна Авраменко — десятий директор Державної художньої середньої школи імені Т. Г. Шевченка і перша жінка-керівник у ній. У її кабінеті живе історія школи і позитивна енергетика від скульптур, кераміки, малюнків. На одній із картин (випускній роботі учня) зображено шкільну творчу майстерню і вчителя директора, який і нині плідно працює тут, — Бориса Олександровича Литовченка.

За всієї поваги до європейських стандартів освіти Олена Авраменко радить розпочинати її в Україні. Такої академічної художньої освіти, як у нас, ніде немає, каже вона. У СРСР аналогічні школи були лише в Москві й Ленінграді. Про те, як поважний заклад з усталеними творчими традиціями продукує і сприймає новаторські освітні ідеї, директор розповіла «УК». 

Як відомо, формування національної системи вищої освіти розпочалося після проголошення незалежності України. Однак організаційне оформлення процесу створення Європейського простору вищої освіти й наукових досліджень, який часто визначається терміном «Болонський процес», відбулося через десятиліття. 2002 року трансформаційні зрушення в галузі закріпили законодавчо: ухвалено Закон «Про вищу освіту». Цей документ урахував позитивні наслідки модернізації вищої школи, але не дав інструментів її подальшого розвитку в контексті Болонського процесу.