Губить людей не пиво — губить людей вода. Ці рядки із жартівливої пісеньки мають у собі чималу долю істини. Згубною за певних умов може опинитися і та вода, котра потрапляє до людського організму, і та, в яку цей самий організм занурюється. Особливо якщо врахувати, що в Україні лише 33% пляжів пройшли відповідну паспортизацію.  
Незважаючи на те, що знайти обладнаний за всіма вимогами пляж, приміром, у Києві непросто, бажання в 30-градусну спеку пірнути у прохолодну воду бере верх. Тому українці купаються там, де їм зручно, не звертаючи уваги на надписи «Купатись заборонено».

Щороку від аварій на дорогах України гине майже 5 тис. людей, серед яких від 200 до 300 дітей, і ще приблизно 40 тис. громадян зазнають травм. За цими показниками наша держава посідає п’яте місце у Європі. Аби кардинально змінити ситуацію, уряд планує запровадити низку заходів. Для досягнення повноцінного результату Микола Азаров провів зустріч з експертами у сфері безпеки дорожнього руху.
Глава уряду зазначив, що попри виділення рекордних сум на будівництво та ремонт доріг, безпеку руху не можна назвати задовільною. 

Журналістів можна недолюблювати, нарікати на нашу роботу, висувати претензії і висловлювати невдоволення, однак порушення кримінальних справ проти ЗМІ, незалежно від їхньої форми власності, аудиторії і формату,  надто за кілька місяців до парламентських виборів, інакше як  тиском  на свободу слова не назвеш. 

Молодий хлопець приїхав сюди з Нью-Йорка по закінченні університету. На відміну від високопосадовців, які декларують, що живуть одним життям зі своїм народом, Джермі, який називав себе єдиним євреєм на всю Боярку, дійсно жив у простій селянській хаті, вирощував картоплю, капусту, помідори, огірки і закривав соління на зиму. Одержував від Корпусу 200 доларів у місяць на проживання та 40 на оренду хати. За рік з нуля вивчив українську, а сільські діти, завдяки його методиці викладання англійської, вільно спілкувалися по скайпу зі своїми ровесниками-американцями.  

Пробували — легкою ходою, з гарним настроєм, наспівуючи улюблене «Хрещатий яр, старий, як казка, Київ, стара кав’ярня поблизу метро…», пройти головною магістраллю нашого головного міста? 
Нічого не вийде. Приміром, щоб серед білого дня подолати всього кільканадцять метрів на проміжку від консерваторії до Пасажу і далі до станції метрополітену, доведеться істотно напружити м’язи й уважно дивитися під ноги та обабіч, аби сяк-так пробитися поміж тутешнього безладдя: не наступити на танцюючого кота-маріонетку, не вдаритися головою об один з рекламних щитів, які посеред тротуару тримають в руках дві напівголі юнки, не перечепитися через щільне кільце інвалідних колясок, власники яких шарпають перехожих за рукави і просять милостиню…

Телефонний дзвінок сусідки недавно спрацював як дистанційний телевізійний пульт: «увімкнув» спогад про моє відрядження до Балахівської школи соціальної реабілітації на Кіровоградщині понад десятиліття тому. 

Черговий похід до Бахчисарайського паспортного столу для Кетерін Фолт, волонтера Корпусу миру США в Україні, закінчився новими обіцянками розглянути принесені документи і передзвонити… у разі чого. Кетерін та її кримська опікунка, яка допомагає адаптуватися до нашого життя, вийшли з кабінету без жодного здивування і вже почали морально готуватися до того, що їм доведеться збирати ще якісь папірці.  
 Ця епопея з утримання посвідки на тимчасове проживання розпочалася ще на початку червня.

Торік мені поталанило віднайти на березі кістки, які найімовірніше належали мамонтові чи його «однолітку» шаблезубому тигру, а цього року — вочевидь виточений людськими руками кремнієвий наконечник, з допомогою якого полювали на звіра наші далекі предки в часи неоліту.
Один з найкращих співробітників Національного природного парку «Подільські Товтри» Тарас Горбняк зазвичай пропонує екскурсантам «прочитати» чітко вибитий на гладенькій сланцевій плитці малюнок: тоненькі звивисті ниточки. 

Минулої суботи в районі вулиці Зіньківської в Полтаві, де розташований ринок «Київський», було особливо гамірно. Ще задовго до вихідного численні оголошення повідомляли про спільний Петропавлівський ярмарок, який організували полтавські і сумські товаровиробники. Обравши торговельним майданчиком наймолодший ринок міста, якому щойно виповнилося три роки, давні й добрі сусіди дійшли думки подарувати городянам і гостям справжнє ярмаркове дійство — з піснями, танцями, музиками, різновидами харчової продукції, вирощеної і виробленої працьовитими руками трудівників сусідніх областей.  

Влітку нам не дає спокою дух мандрівника, який змушує шукати нові пригоди й враження. Що вже казати про родини з дітьми! Адже так хочеться усім разом з користю провести вільний час. Тож відправляємося на козацький хутір, де можна і дітям про народні звичаї й історію предків дізнатися, і дорослим розважитися. Ще й скуштувати традиційних українських страв з печі!