У кушугумській гімназії «Інтелект», що в Запорізькій області, освітянську інновацію запровадили в рамках реалізації спеціальної програми «Відкритий світ» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту.   

 Однак націоналістів, дисидентів і просто свідомих просимо надто не обнадіюватися. Розставання з апологетами минулого не таке вже й просте. Щодо конкретної ситуації у державі, на території якої колись була одна з республік СРСР, де керівна і спрямовуюча роль належала КПРС, заборона може бути оскаржена. Та й на повноцінну люстрацію, на жаль, процес не тягне. 

Кожному зрозуміло, що вартість книжок у видавця значно нижча, ніж у посередника. Та хоч як це парадоксально, великі бібліотеки змушені здійснювати закупки… всупереч здоровому глузду. Причина до банального проста: вимоги тендерного законодавства.  

Одягнути робу замість ділового костюма закликають українських підлітків Державна служба зайнятості та Міносвіти — учні 7-10 класів цього навчального року безкоштовно отримали «Профорієнтаційний щоденник школяра». Чесно кажучи, розробникам слід подякувати за оригінальність ідеї — на перший погляд звичайний щоденник насправді допомагає зорієнтувати учнів у неосяжному світі професій.  

Поборотися за Гран-прі конкурсу на узбережжі Чорного моря приїхало 50 учасників з різних регіонів України. Компетентне журі на чолі з народним артистом України, кінорежисером Леонідом Мужуком прискіпливо оцінювало роботи претендентів на перемогу. Адже мета заходу — визначення кращого національного аудіовізуального продукту для дітей та юнацтва, а також підтримка творчої молоді.   

Неподалік того місця, де  Південний Буг зустрічає Дохну, стоїть велике село Устя. У писемних джерелах  вперше згадується воно в VII столітті. Місцевість тут дуже мальовнича, тихими вечорами з голубими плесами ставків і річок та зеленими луками гомонять сосновий бір і дубовий ліс. Місцева громада вже розробила проект створення туристичного оздоровчого комплексу. Цікаво, а якою відкриється  вона країні і світові?

У наказі МОН від 25 жовтня 2005 року зазначено, що керівникам навчальних закладів, установ освіти та наукових установ надається право в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, надавати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в сумі не більш як один посадовий оклад на рік. А згідно зі статтею 15 Закону «Про оплату праці», умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних та гарантійних виплат встановлюються підприємствами в колективному договорі.

У зв’язку з цим хочу дізнатися, чи може сільська рада, формуючи бюджет, за наявності коштів, передбачити в ньому кошти на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам дошкільного навчального закладу?

О. НЕВЕЧЕРА,
сільський голова,  с.Червоне Київської  обл.

Після смерті батька моя мама отримувала пенсію по втраті годувальника, що давало нам змогу якось прожити. Та нещодавно померла й мама. Думала, що тепер переоформлю цю пенсію на себе, але мені відмовили.

А перед тим попросили довести документально, що маю інвалідність від народження. Та коли у 1950 році я народилася у далекому глухому селі в Казахстані, мої батьки не подумали, що згодом знадобиться така довідка, і не оформили інвалідність. Батько носив мене на руках до школи. І тільки коли мені виповнилося 18, хтось йому порадив відвести мене до лікаря. Тоді мені встановили ІІ групу інвалідності довічно. Та нині сказали, що інвалідність, встановлена після 18 років, не дає права на отримання пенсії по втраті годувальника – вона встановлюється  тільки для інвалідів від народження. Подавала запит до Казахстану – на село, де народилася, сподіваючись, що там збереглася моя медична картка. Та з часу мого дитинства минуло понад 30 років, архіви, звісно, не збереглися.

Чи є ще якась можливість довести, що я інвалід від народження?

Лідія ДІДУХ,
м. Краснодон Луганської обл.

Куди можна звернутися громадянам, якщо вони є свідками розкрадання державного майна на виробничому підприємстві?

Андрій ЗАЙЧЕНКОВ,
м. Черкаси

Після аварії на Чорнобильській АЕС моїй родині довелося виїхати із 10-кілометрової зони відчуження. Тоді нам обіцяли, що до 1991 року нас забезпечать житлом у Київській області. Та Союз розвалився, а обіцянки так і залишилися на папері. Я – інвалід по зору І групи, учасник бойових дій, ветеран праці. І вже 24 роки мешкаю на Житомирщині, в аварійній, не придатній для життя напівзруйнованій  хрущовці. Знадвору у  гнилих розвалених стінах рік у рік виростають берізки. Та єдине, що роблять комунальники, — зрубують їх, а вони з’являються  знову. Мені 84 роки,через поганий зір майже не виходжу з дому. Моя онука — чорнобильська дитина, має дуже погане здоров’я.

Рідні писали листи до багатьох інстанцій, та нас або ігнорують зовсім, або надають відписки. За всі ці роки ми жодного разу не оздоровлювалися та не отримували ніякої іншої допомоги. То за 24 роки можна було б хоч одну обіцянку виконати — надати нам нормальне житло на Київщині. Та чи дочекаємось?

Анастасія ЦИМБАЛІСТ,
селище Іршанськ Житомирської обл.