"Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову". Ці слова геніальної української поетеси Ліни Костенко 9 листопада часто згадували на наших теренах. У день пам’яті преподобного Нестора Літописця і встановлений указом президента День української писемності та мови знову було сказано багато різних слів. Були серед них і Слова. А головне — дії. 

Про доньку королеви Франції Анни внучку Ярослава Мудрого Едігну в нас донедавна було мало відомо. Тим часом у Європі про неї ходили легенди, які деякі дослідники повертали в історичне русло. Чи не диво здійснила високоосвічена принцеса-красуня, коли 19-річною змінила королівські покої поблизу Парижа на дупло старої липи в баварському селищі Пух і прожила там 35 років?

Найсправедливішими до неї були прості люди, а церква визнала її блаженною. Прощі до храму Блаженної Едігни, що за 30 кілометрів від Мюнхена, почалися 1200 року. 

Хоч Алла Дудаєва давно не була в Чечні і з часу трагічної загибелі першого президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва не має офіційного статусу, вона була і залишається першою леді для чеченців. Його, ця дивовижна жінка з тихим голосом, теплим поглядом і сильним характером, заслужила в цього мужнього і гордого народу, який полюбила всім серцем. Зізнається, якби хтось у дитинстві чи юності напророчив їй, дочці кадрового радянського військового, що стане першою леді незалежної Ічкерії, не повірила б. Нині вона, росіянка, вважає себе чеченкою. Яким був шлях до такого переконання в художниці, поетеси, письменниці-інтелектуалки пані Алла ДУДАЄВА розповіла «УК». 

ЧИТАЙТЕ В ДОРБІРЦІ:

Найбільша трагедія радянського флоту

Коли словник сильніший за імперську міць

Оборонець культурних скарбів України 

Сучасна людина не дуже замислюється над тим, як пишеться, точніше, конструюється та репрезентується минувшина. Її більше цікавить кінцевий продукт споживання, який часто уявляється у вигляді «справжньої, корисної чи правильної» історії тощо. Мабуть, саме тому повсякчас чуємо гнівні філіппіки про неприпустимість переписування історії та викривлення історичної правди. Справді, ледь не кожна особа вважає себе якщо не експертом, то принаймні неодмінним знавцем історії, переносячи власний досвід повсякденності на давнє й недавнє минуле. 

«Мамо, на день народження я хочу 3D-принтер. Надрукую безпілотник для армії. Ну і сукню тобі теж зможу!» — каже мені восьмирічний син, доки ми розв’язуємо задачу про залишки рулонів тканин, що лежать на складі. Від зустрічі цих двох, здається, непоєднуваних паралельних всесвітів голова йде обертом. Чого ми хочемо від освіти в час, коли деталі для авто друкуються на 3D-принтері? Куди ми йдемо й де хочемо опинитися? 

Найголовнішою для гостей і учасників фестивалю була й залишається проблема вибору. І якщо журі конкурсних програм цю проблему сприймали буквально, то для кіноманів вона набувала дещо іншого значення: як серед кількох паралельних показів визначити правильне місце і час, аби не оминути найкраще. 

«Ми знали, що Ужгород дуже гостинне місто. Але щоб нас зустрічали як поважних художників, хоч ми звичайні студенти, не очікували. Нам нічого не заважало і ніщо нас не відволікало від творчості, адже організатори подбали про все. А під час останнього конкурсного етапу, коли звучала жива класична музика, була неповторна атмосфера! Ми дуже вдячні вам за цей конкурс!» — ці слова студента Львівської політехніки Володимира Цапука звучали в останні хвилини Всеукраїнського студентського конкурсу з живопису «Срібний мольберт», що проходив в Ужгороді.

Молоді таланти, які творять у різних жанрах образотворчого мистецтва, представляли 22 вищі навчальні заклади України. Усіх їх було 44, тож творче змагання може претендувати на статус найбільш представницького і титулованого у своїй категорії. 

У рідному Мукачевому Ірину Галай після її підкорення найвищої гори світу зустрічали як героїню. Бо прославила рідний край, першою серед українок зійшовши на «дах світу».

На сесії обласної ради їй вручили нагороду «За розвиток Закарпаття». А до цього, після приземлення літака в бориспільському аеропорту столиці, їй вручили свідоцтво про занесення її досягнення до української Книги рекордів. 

 ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: 

Чи пам’ятаєш розправу над Грозним, Росіє? 

Розіп’ята правда лаврських руїн

Кривавий «Вихор» над Будапештом