Печера Вертеба перша і єдина в Україні, де створили підземний музей трипільської культури. Для його поповнення й надалі організували археологічні дослідження.

Історія твердить, що знайти цю печеру біля села Більче-Золоте Борщівського району на Тернопіллі допоміг лис. 1822 року на нього полював тутешній магнат Ян Хмелецький. Поранений звір як під землю провалився. Ось пан і зацікавився, куди саме. Щоправда, перші археологи та антропологи з Краківської академії наук прийшли сюди аж через півстоліття, щоб відкрити культуру мальованої кераміки. Через два десятиліття на основі власних розкопок знаменитий Вікентій Хвойка цій неолітичній культурі дав назву трипільської. 

Фраза про перший млинець, що виходить глевким, доволі заяложена. Тож приємно було пересвідчитися, що її не доведеться вживати, розповідаючи про перший повнометражний український анімаційний фільм, знятий у форматі 3D. Тим більше, що пропікався цей млинець цілих 9 років.

Робота над мультфільмом «Микита Кожум’яка» мала кількарічні перерви, зумовлені кризовими явищами в економіці та браком виробничого досвіду. Підтримка Держкіно — 4 мільйони гривень — була доволі скромною на тлі загального бюджету — 4 мільйони, але доларів. 

«Наталко, бережи дітей! Прошу тебе, бережи дітей!» — мабуть, кожен з нас пригадує ці слова зі  зворушливої сцени-зустрічі Головного командира УПА Романа Шухевича з дружиною Наталією у фільмі «Нескорений». Надскладне завдання в комуністичному тоталітаризмі, тим більше для українців, які прагнули мати власну державу.

Наталії Шухевич-Березинській та її синові Юрію-Богданові судилося пройти пекло радянських тюрем, але вони не скорилися. Політичний в’язень Юрій-Богдан Шухевич у часи незалежності України став відомим громадським діячем, народним депутатом України VIII скликання, йому присвоєно високе звання Героя України. А ось донька головнокомандувача Марія-Софія Трильовська воліє й дотепер більше бути в затишку родини, аніж на видноті. Напевно, тому й не знайти в інтернеті багато інформації про її життя. Нашому кореспондентові поталанило зустрітися з пані Марією-Софією та перегорнути разом деякі сторінки з її життєпису.    

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: 

Ефіопські землячки великого композитора

Як одесити Крим рятували

Ядерний кийок злиденної держави

Упровадження медичного страхування — вічна тема для української системи охорони здоров’я. Навіть важко пригадати, скільки законопроектів щодо впровадження медстрахування запропоновано. Протягом 20 років, попри безліч дискусій, обговорень і обіцянок, що «вже ось-ось», воно в Україні так і не народилося.  Зокрема учасники цього процесу ніяк не домовляться, хто управлятиме фондом, який акумулюватиме страхові гроші та на основі яких алгоритмів їх розподілятимуть.

Ця ошатна доглянута споруда у провулку Громадянському міста Сум добре відома тисячам донорів обласного центру. Та не лише їм. Адже сюди часто звертаються ті, хто потребує донорської допомоги для рідних, близьких, знайомих, коли рахунок життя йде на хвилини. На спільне щастя, всі вони знаходять не тільки розуміння, а й практичну підтримку. Про роботу ТОВ «Сумський обласний центр служби крові» «УК» розповідає його директор Наталія ТРОФИМЕНКО. 

Від перших віршів  і до сьогодні Микола Махінчук  послідовно обстоює свою активну громадянську позицію. Заявляє про неї відверто, на повен голос, містким поетичним словом  утверджує добро, справедливість, гармонію. І українськість. Саме так — українськість, яка для зрілого автора невіддільна від  загальнолюдських ідеалів, народної моральності, шанування й плекання прадавніх традицій.

Маючи самобутній хист публіциста, Микола Махінчук дедалі частіше йде до читачів як прозаїк, а надто як лірик із нахилом до епічного мислення. Лірик, який має тверді світоглядні переконання, знає, в ім’я чого береться за перо.  Чітко  визначене кредо автора нової збірки «Незамулимі джерела» таке: «Бо ми народ, а не якась юрба». Автор наголошує: джерела його  не просто не замулені, а незамулимі. 

Загалом 102 учасники на 54 показах у «Мистецькому Арсеналі» з 12 по 18 жовтня намагалися тут і зараз заохотити носити українське понад 18 тисяч глядачів 39-го Українського тижня моди. У площині фешн були представлені різні інсталяції та перформенси, діяли шоуруми і продаж «лакшері». Особливу увагу приділили 3-D принтерам, які створювали оригінальні принти на тканині й текстильний друк. 

У неї навіть не було випускного. Та вона не жалкує. «Головне, що я в Україні!» — каже цьогорічна випускниця Дар’я Алексєєва з обстрілюваного Зайцевого, що на Донеччині. Торік 17-річна дівчина-сирота (батьків втратила раніше) сам на сам стикнулася з війною: у юному віці свідомо обрала майбуття в Україні, через що решта рідних відмовилася від неї.

Залишившись сама-самісінька, Даша вперто щоразу з ризиком для життя долала лінію розмежування — приїжджала на підконтрольну Україні територію, щоб здобути український атестат і скласти ЗНО. Разом із подругою Анею винаймала квартиру в Опитному, де дистанційно закінчувала школу. Саме тоді, у травні, «УК» писав, як випускниці добиралися на ЗНО через блокпости. «Дуже хочемо вступити до українського вишу», — хвилювалися навесні дівчата, складаючи тест за тестом. 

У неї одразу три автори. Це академік Іван Дзюба, поетеса Ліна Костенко та її донька професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська. Науково-популярне видання побачило цього року світ у державному видавництві «Либідь», яке тривалий час плідно співпрацює з кожним із творців книжки.

У передмові Оксана Пахльовська знайомить читача з обставинами, що передували реалізації видавничого проекту. Ще 2011 року з нагоди ювілею Ліни Костенко «Либідь» підготувала до друку збірку «Є поети для епох» Івана Дзюби, до якої увійшли літературознавчі розвідки про її творчість. Ці есеї включено і до «Гармонії крізь тугу дисонансів…», яку видавці доповнили кількома розлогими розділами. Серед них «У майбутнього слух абсолютний» Розмови Оксани Пахльовської з Ліною Костенко», «За вашу і нашу свободу» Інтерв’ю і виступи Ліни Костенко», «Наша драма опору» Голоси друзів і колег», «Мама Ліна і ми».