Упровадження медичного страхування — вічна тема для української системи охорони здоров’я. Навіть важко пригадати, скільки законопроектів щодо впровадження медстрахування запропоновано. Протягом 20 років, попри безліч дискусій, обговорень і обіцянок, що «вже ось-ось», воно в Україні так і не народилося.  Зокрема учасники цього процесу ніяк не домовляться, хто управлятиме фондом, який акумулюватиме страхові гроші та на основі яких алгоритмів їх розподілятимуть.

Ця ошатна доглянута споруда у провулку Громадянському міста Сум добре відома тисячам донорів обласного центру. Та не лише їм. Адже сюди часто звертаються ті, хто потребує донорської допомоги для рідних, близьких, знайомих, коли рахунок життя йде на хвилини. На спільне щастя, всі вони знаходять не тільки розуміння, а й практичну підтримку. Про роботу ТОВ «Сумський обласний центр служби крові» «УК» розповідає його директор Наталія ТРОФИМЕНКО. 

Від перших віршів  і до сьогодні Микола Махінчук  послідовно обстоює свою активну громадянську позицію. Заявляє про неї відверто, на повен голос, містким поетичним словом  утверджує добро, справедливість, гармонію. І українськість. Саме так — українськість, яка для зрілого автора невіддільна від  загальнолюдських ідеалів, народної моральності, шанування й плекання прадавніх традицій.

Маючи самобутній хист публіциста, Микола Махінчук дедалі частіше йде до читачів як прозаїк, а надто як лірик із нахилом до епічного мислення. Лірик, який має тверді світоглядні переконання, знає, в ім’я чого береться за перо.  Чітко  визначене кредо автора нової збірки «Незамулимі джерела» таке: «Бо ми народ, а не якась юрба». Автор наголошує: джерела його  не просто не замулені, а незамулимі. 

Загалом 102 учасники на 54 показах у «Мистецькому Арсеналі» з 12 по 18 жовтня намагалися тут і зараз заохотити носити українське понад 18 тисяч глядачів 39-го Українського тижня моди. У площині фешн були представлені різні інсталяції та перформенси, діяли шоуруми і продаж «лакшері». Особливу увагу приділили 3-D принтерам, які створювали оригінальні принти на тканині й текстильний друк. 

У неї навіть не було випускного. Та вона не жалкує. «Головне, що я в Україні!» — каже цьогорічна випускниця Дар’я Алексєєва з обстрілюваного Зайцевого, що на Донеччині. Торік 17-річна дівчина-сирота (батьків втратила раніше) сам на сам стикнулася з війною: у юному віці свідомо обрала майбуття в Україні, через що решта рідних відмовилася від неї.

Залишившись сама-самісінька, Даша вперто щоразу з ризиком для життя долала лінію розмежування — приїжджала на підконтрольну Україні територію, щоб здобути український атестат і скласти ЗНО. Разом із подругою Анею винаймала квартиру в Опитному, де дистанційно закінчувала школу. Саме тоді, у травні, «УК» писав, як випускниці добиралися на ЗНО через блокпости. «Дуже хочемо вступити до українського вишу», — хвилювалися навесні дівчата, складаючи тест за тестом. 

У неї одразу три автори. Це академік Іван Дзюба, поетеса Ліна Костенко та її донька професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська. Науково-популярне видання побачило цього року світ у державному видавництві «Либідь», яке тривалий час плідно співпрацює з кожним із творців книжки.

У передмові Оксана Пахльовська знайомить читача з обставинами, що передували реалізації видавничого проекту. Ще 2011 року з нагоди ювілею Ліни Костенко «Либідь» підготувала до друку збірку «Є поети для епох» Івана Дзюби, до якої увійшли літературознавчі розвідки про її творчість. Ці есеї включено і до «Гармонії крізь тугу дисонансів…», яку видавці доповнили кількома розлогими розділами. Серед них «У майбутнього слух абсолютний» Розмови Оксани Пахльовської з Ліною Костенко», «За вашу і нашу свободу» Інтерв’ю і виступи Ліни Костенко», «Наша драма опору» Голоси друзів і колег», «Мама Ліна і ми». 

Про медичну реформу в українському  суспільстві  тривалий час не говорить тільки лінивий.  Було зроблено й конкретні кроки: щоб пересвідчитися, чи життєздатні накреслені  плани, було обрано  кілька пілотних регіонів. Звісно, до переходу на ту модель надання медичних послуг, яка б задовольнила і пацієнта, і лікаря,  ще далеко, але певні зрушення є. Зокрема  щодо   перебудови системи підготовки кадрів у вищій школі. Піонер у цьому питанні — Одеський національний медичний університет.

У світі за останні десятиріччя розроблено стандарти медичної освіти, що відповідають сучасним вимогам життя та стану розвитку науки. У 2009 році Всесвітній альянс безпеки пацієнтів за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров’я опублікував «Керівництво з гарантування безпеки пацієнтів», у якому йдеться й про те, що установи повинні створити безпечне та надійне освітнє середовище для навчання студентів клінічних навичок. 

Кожен мистецький жанр по-своєму зображує сучасність. Та найбільше вражають художні полотна, написані фарбами і душею митця. Тому ще 1916 року придеснянські майстри пензля об’єдналися у творчу спілку «Товариство художників Чернігова». Ініціював цей крок викладач малювання і креслення місцевого реального училища Микола Тарловський. Навчаючись у класі живопису видатного художника Валентина Сєрова та побачивши трохи світу, митець перейнявся ідеєю виставок картин на кшталт «французьких салонів». Тим паче що в Чернігові на той час було багато талановитих живописців. У кожного був власний стиль і секрети, обмін якими надихав на нові творчі знахідки. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Зневажена суть автономії

Вогненна мить трагічної біографії

«А ми тую червону калину підіймемо…» 

Початок осені для театрального життя — своєрідний Новий рік, бо театри відкривають свої нові сезони, згадуючи уроки минулого. Для Київського муніципального академічного театру ляльок, що в лівобережній частині столиці, він був урожайно переможним. Гучні вистави «Оскар» і «Чому довгий ніс у слона» — й одразу чотири театральні премії «Київська пектораль». Їхній режисер-постановник Михайло УРИЦЬКИЙ завжди дарує і маленьким, і дорослим глядачам ексклюзивні видовища, наповнені доброю, життєстверджуючою, активною енергетикою, такою потрібною в усі часи, а нині особливо.