Цьогоріч X Всеукраїнський фестиваль науки об’єднав численну наукову спільноту — загалом у столиці та в різних куточках країни відбулося понад тисяча цікавих заходів.

Серед їх організаторів – Національна академія наук України, міністерства освіти і  науки, молоді та спорту, Мала академія наук, галузеві академії, провідні університети, де впевнені: у суспільстві потрібно піднімати престиж вітчизняної науки, всіляко її популяризувати, особливо серед молоді, більше розповідати українцям про найважливіші досягнення наших учених. Важливо, що до численних заходів долучилися фахівці з Європейської організації ядерних досліджень (ЦЕРН). 

— Максиме Віталійовичу, якими досягненнями вітчизняних учених можемо пишатися?

— У нас є блискучі результати найвищого світового рівня. І це підтверджено бодай тим, що всі нобелівські лауреати з фізики останніх років мали в колі співавторів українців. Загалом можемо запропонувати для суспільства величезну кількість розробок, які стосуються всіх сфер життя. 

Ця подія викликала різні думки в жителів області. Одні обурювалися і співчували, інші говорили, що не лише вчителям потрібна зарплата. І як же треба було допекти нашим терплячим педагогам, щоб вони наважилися привернути увагу до своїх проблем у такий радикальний спосіб: вийти на дорогу і перекрити рух транспорту. 

З-поміж шкільних споминів багаторічної давності — уроки трудового навчання, які для нас, сільських учнів, проводив Іван Йосипович Копилов. Колишній військовий знався на електриці, теслярстві, бондарстві, багатьох інших ремеслах. Як кажуть, мав золоті руки до всього, чого торкався. Бо так уже влаштований селянський побут: усе доводиться  робити  власноруч, бо де на селі та служба побуту.

Ось і влаштовував учитель нам екзамени. Наприклад, щоб хлопцям одержати відмінну оцінку (дівчата опановували кулінарію та секрети шитва), потрібно було виготовити табуретку. Її міцність перевіряли просто: хтось з однокласників сідав на неї, неодмінно підібгавши ноги, щоб учитель упевнився, чи ніжки не роз’їдуться в різні боки. На кожному уроці показував, як треба тримати молоток, забивати цвях, користуватися ножівкою, обценьками, стамескою. І нині в моєму міському житті ці навички в пригоді. 

Червонощокі маки, сонця-соняхи й небесно-ніжні волошки щедро рясніють на дівочому волоссі всупереч дощовій днині, парубки у вишиванках гуртуються для селфі — поблизу Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка велелюдно. Сюди з усіх куточків країни з’їхалися школярі й студенти, які здобули перемогу в XVI міжнародному конкурсі з української мови ім. Петра Яцика. 

Напередодні Дня науки провідні науковці нашої країни отримали державні нагороди й державні премії за визначні досягнення в галузі науки і техніки за 2015 рік. Відзнаки вручав особисто Президент Петро Порошенко.  

Її п’єсу «Зерносховище» про Голодомор поставили в Королівському шекспірівському театрі. Вона писала її в Москві, де брала участь у створенні резонансного театру «Док». Після агресії РФ у Києві створила «Театр переселенця», з ним організовує покази документальних драм на основі методу «вербатим». З відомим драматургом Наталією Ворожбит розмовляємо про суспільне й особисте. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Велике приниження Івана Грозного

Справа про криваве забруднення тротуару

Святе місце абичим не займають 

Можна стверджувати, що в українському суспільстві на тлі постійних проблем і загроз ще не визначено загальнодержавну стратегію (національну ідею) розвитку країни. Наші університетські знання і досвід дають змогу запропонувати центральну ідею такої стратегії: поєднання й оптимальну взаємодію якісної освіти, передової науки, проривних інновацій і сучасної промисловості з продукуванням затребуваної конкурентоспроможної продукції. Цю ідею вже втілили в практику найбільш успішні за динамікою розвитку країнами. То, може, і в Україні наука в університетах стане шансом країни змінюватися на краще майбутнє?

Про особливу роль науки в університетах говоримо з головою ради проректорів з наукової роботи 150 вищих навчальних закладів і директорів 15 наукових установ Міністерства освіти і науки України Михайлом ІЛЬЧЕНКОМ.

Щороку держава витрачає мільярди гривень на закупівлю ліків. Та цих грошей замало, щоб покрити потребу в них за багатьма державними програмами, і  в реальності люди безкоштовно отримують ще менше препаратів. У лікарнях запаси ліків часто дивним чином зменшуються, натомість важчають кишені недобросовісних медиків й довколамедичних шахраїв, що перепродають ці препарати пацієнтам. 

Корупція на рівні лікарень можлива насамперед тому, що в державі нема єдиної електронної системи обліку медичних препаратів, з допомогою якої можна було б у режимі реального часу відстежувати наявність  ліків, закуплених за бюджетні кошти, в лікарнях. Та якщо гора не йде до Магомета… Одне слово, нині такі онлайн-ресурси створюють завдяки зусиллям громадських організацій. Зокрема торік на Одещині започаткували проект liky.odesa.ua, який в онлайн-режимі відкрив перелік препаратів, закуплених за бюджетні гроші.