Ця подія викликала різні думки в жителів області. Одні обурювалися і співчували, інші говорили, що не лише вчителям потрібна зарплата. І як же треба було допекти нашим терплячим педагогам, щоб вони наважилися привернути увагу до своїх проблем у такий радикальний спосіб: вийти на дорогу і перекрити рух транспорту. 

З-поміж шкільних споминів багаторічної давності — уроки трудового навчання, які для нас, сільських учнів, проводив Іван Йосипович Копилов. Колишній військовий знався на електриці, теслярстві, бондарстві, багатьох інших ремеслах. Як кажуть, мав золоті руки до всього, чого торкався. Бо так уже влаштований селянський побут: усе доводиться  робити  власноруч, бо де на селі та служба побуту.

Ось і влаштовував учитель нам екзамени. Наприклад, щоб хлопцям одержати відмінну оцінку (дівчата опановували кулінарію та секрети шитва), потрібно було виготовити табуретку. Її міцність перевіряли просто: хтось з однокласників сідав на неї, неодмінно підібгавши ноги, щоб учитель упевнився, чи ніжки не роз’їдуться в різні боки. На кожному уроці показував, як треба тримати молоток, забивати цвях, користуватися ножівкою, обценьками, стамескою. І нині в моєму міському житті ці навички в пригоді. 

Червонощокі маки, сонця-соняхи й небесно-ніжні волошки щедро рясніють на дівочому волоссі всупереч дощовій днині, парубки у вишиванках гуртуються для селфі — поблизу Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка велелюдно. Сюди з усіх куточків країни з’їхалися школярі й студенти, які здобули перемогу в XVI міжнародному конкурсі з української мови ім. Петра Яцика. 

Напередодні Дня науки провідні науковці нашої країни отримали державні нагороди й державні премії за визначні досягнення в галузі науки і техніки за 2015 рік. Відзнаки вручав особисто Президент Петро Порошенко.  

Її п’єсу «Зерносховище» про Голодомор поставили в Королівському шекспірівському театрі. Вона писала її в Москві, де брала участь у створенні резонансного театру «Док». Після агресії РФ у Києві створила «Театр переселенця», з ним організовує покази документальних драм на основі методу «вербатим». З відомим драматургом Наталією Ворожбит розмовляємо про суспільне й особисте. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Велике приниження Івана Грозного

Справа про криваве забруднення тротуару

Святе місце абичим не займають 

Можна стверджувати, що в українському суспільстві на тлі постійних проблем і загроз ще не визначено загальнодержавну стратегію (національну ідею) розвитку країни. Наші університетські знання і досвід дають змогу запропонувати центральну ідею такої стратегії: поєднання й оптимальну взаємодію якісної освіти, передової науки, проривних інновацій і сучасної промисловості з продукуванням затребуваної конкурентоспроможної продукції. Цю ідею вже втілили в практику найбільш успішні за динамікою розвитку країнами. То, може, і в Україні наука в університетах стане шансом країни змінюватися на краще майбутнє?

Про особливу роль науки в університетах говоримо з головою ради проректорів з наукової роботи 150 вищих навчальних закладів і директорів 15 наукових установ Міністерства освіти і науки України Михайлом ІЛЬЧЕНКОМ.

Щороку держава витрачає мільярди гривень на закупівлю ліків. Та цих грошей замало, щоб покрити потребу в них за багатьма державними програмами, і  в реальності люди безкоштовно отримують ще менше препаратів. У лікарнях запаси ліків часто дивним чином зменшуються, натомість важчають кишені недобросовісних медиків й довколамедичних шахраїв, що перепродають ці препарати пацієнтам. 

Корупція на рівні лікарень можлива насамперед тому, що в державі нема єдиної електронної системи обліку медичних препаратів, з допомогою якої можна було б у режимі реального часу відстежувати наявність  ліків, закуплених за бюджетні кошти, в лікарнях. Та якщо гора не йде до Магомета… Одне слово, нині такі онлайн-ресурси створюють завдяки зусиллям громадських організацій. Зокрема торік на Одещині започаткували проект liky.odesa.ua, який в онлайн-режимі відкрив перелік препаратів, закуплених за бюджетні гроші.  

«Моє село, моє Вікно, для мене в світі ти одне», — наспівує Ганна Чемера. За цим пісенним рядком — і любов, і сенс її життя. Воєнного лихоліття прийшла вона на білий світ у цьому населеному пункті. І вікно долі Ганни Олексіївни не було чисто вимитим.

Батько поліг на фронті. Матері самій доводилося давати раду дітям. Але її добре серце відгукувалося на біди інших. У хаті солдатської вдови знайшли прихисток і зморена жінка з маленьким хлопчиком «з-за Збруча», коли 1947 року в Україну знову прийшов голод, і маленька донечка репресованого подружжя із сусіднього Глібова. 

Головне багатство кожного міста — його історія. Чернігова це стосується особливо, адже тут унікальний набір історичних пам’яток. Розпорядитися такою спадщиною можна по-різному. Та ми живемо в епоху здорового прагматизму, і один з розумних варіантів — відштовхнутися від вислову Бенджаміна Франкліна: «Час — гроші». Так, минувшина може приносити кошти, які працюватимуть на розвиток міста. Подати історію так, щоб її захотіли побачити і заплатити за це дзвінкою монетою, найкраще в межах розвитку туристичної галузі. Саме в такому напрямі й рухається Чернігів останніми роками. Один із шляхів до цього, на думку багатьох краян, — передання історичного центру міста під егіду ЮНЕСКО.