Команда одного з найбільших і найавторитетніших фестивалів в Україні зробила неможливе: в нинішній ситуації зібрала в Херсоні 29 театрів із шести країн світу, які за дев’ять днів показали 32 вистави різних жанрів, стилів і напрямів. Окрім вистав у сквері, що поблизу Музично-драматичного театру ім. Куліша — організатора фестивалю, активно працювала Green zone, де проводили майстер-класи, музичні вечори, читали п’єси, презентували книжки українських драматургів, зустрічі з учасниками фестивалю.

«Мельпомену Таврії» відкрив столичний Національний театр ім. І. Франка виставою із символічною для фестивалю назвою «Зірка, або Інтоксикація театром» британського драматурга Ноеля Кауарда із Поліною Лазовою і Богданом Бенюком у головних ролях. П’єса-шарж іронічно відкрила глядачам театральні лаштунки зі стосунками та рефлексіями як зірок, так і їхнього оточення. А Національний театр ім. Лесі Українки, навпаки, показав свою виставу в останній фестивальний день. Трагікомедія «Дрібниці життя» за оповіданнями Чехова сприймається як актуальний заклик: будьте толерантні, уважні до ближніх, бо саме дрібниці можуть ускладнити наше життя. 

Хай на кілька днів, але колишній княжий град Чернігів набув статусу столиці документального кіно. Достовірні кадри сучасної історії — це неоціненний подарунок нащадкам. Адже оцінка того, що відбувається нині, часто скидається на розмову бджоли і мухи: перша бачить лише прекрасні квіти, друга — гидкі смітники. Щоб збагнути, хто з них правий і який світ насправді, потрібно роздивитися його власними очима. Що й робили і шанувальники кіно, і поважне журі в складі відомих і в Україні, і за її межами митців Богдана Бенюка, Михайла Іллєнка та Сергія Маслобойщикова на чолі з польським гуру кіно, лауреатом головного призу Венеціанського кінофестивалю «Золотий лев» Кшиштофом Зануссі. 

Коли майже 65 років тому в родині Мансура й Хатідже Мустафаєвих народився син Фемій, батьки й гадки не мали, що в майбутньому він стане гордістю української оперної і пісенної сцени. Бо хіба можливим було це в умовах Ферганської долини, в маленькому радгоспі-поселенні? Тільки й перспективи, що продовжувати вести батьківську хліборобську борозну за тисячі кілометрів від рідної землі, з якої їх, кримських татар, депортували в сумнозвісному 1944-му.

Багато разів зустрічаючись зі співаком, не перестаю дивуватися його по-особливому світлій одухотвореності, шанобливому ставленню до співрозмовників. А коли виходить на сцену, стає немов розкриленим перед світом, даруючи слухачам неповторний тембр голосу. Сьогодні Фемій МУСТАФАЄВ — гість «УК». 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Істинно український художник

Нові «бабки» на старих речах

Відвертість несамовитого 

Напівпорожні або майже порожні класи до вересня мають зникнути з українських шкіл. У педагогів та громад залишається кілька місяців, щоб провести так звану оптимізацію. Департамент освіти і науки Луганської облдержадміністрації оголосив конкурс, виробив рекомендації. Але свої пропозиції дали тільки три території з 12 — Троїцький, Станично-Луганський і Сватівський райони, хоч ставку насамперед робили на об’єднані територіальні громади, яких в області поки що дві: Новопсковська та Білокуракинська. Але від них ініціативи не було. І якщо в Білокуракинській обговорюють створення трьох опорних шкіл, то в Новопсковській навіть нічого не планують. Хоч тут до місцевої селищної ради приєдналася Осиновська сільська рада, на території якої розташовані п’ять населених пунктів і село Макартетине, де у школі лише 15 учнів. 

Стан освітянської галузі визначається передовсім тим, як до неї ставиться держава і суспільство. Як відомо, Польщу агресивне оточення розривало на шматки тричі. І щоразу її народ знаходив у собі сили, щоб відродити державу. Відбувалося це передовсім завдяки шкільництву: рівень мобілізації суспільства залежить від поширення в ньому постулатів національної історіографії, а цьому слугує освіта. Якби не існувало польської історіографії XIX — початку XX ст., не йшлося б і про відновлення польської державності у 1918 році. Тож не дивно, що президент Польщі Пілсудський не підписував жодного указу, не заручившись підтримкою ректорів вишів та провідних ксьондзів. Отто фон Бісмарк свого часу зазначив, що для побудови держави найважливіші не сила зброї й військо, а шкільний учитель. 

Майже півтори тисячі людей, яких умістив зал літнього театру парку ім. Т. Шевченка, почувалися рідними і близькими одне одному, відчували схожі емоції, разом плакали й одночасно вставали, щоб вшанувати пам’ять загиблих на фронті. Неймовірно теплою і дружньою була атмосфера на гала-концерті фестивалю авторської військової пісні у Дніпропетровську. 

«Почнемо, браття, пісню невеселу словами призабутими старими про Ігорів згорьований похід…» Підстав для того, щоб нагадати моєму співрозмовникові перші рядки славетної літературної пам’ятки Київської Русі ХІІ століття, більш ніж достатньо. По-перше, він — Ігор Зоц, народився, виріс і працював порівняно недалеко від тих місць, де відбувалися події, описані у «Слові…». А по-друге, на долю його «полку» — колективу редакції української обласної газети «Донеччина» після захоплення Донецька бойовиками також випали непрості випробування. З цього й почалася наша розмова з головним редактором видання. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Опальна легенда великого спорту

Російський класицизм у червоних тонах

Естафета людяності
 

Учора Український центр оцінювання якості освіти оприлюднив результати зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації з трьох основних предметів: української мови й літератури, математики та історії України. Про це під час прес-конференції повідомив директор центру Вадим Карандій. За його словами, тепер кожен учасник тестування може зайти на власну інформаційну сторінку й побачити свій результат. Щоб його перевірити, на сайті центру розміщено таблиці переведення тестових балів у рейтингову оцінку за шкалою 100—200 балів (для ЗНО) і таблиці відповідності тестових балів шкільним оцінкам (за шкалою 1—12 балів) для ДПА.