75-річчю із дня народження видатного українського кінорежисера та актора, сценариста Івана Миколайчука присвятили перший Всеукраїнський фестиваль-конкурс українського кіно та пісні імені Івана Миколайчука — «Миколайчук-фест». «Бачити та чути рідне» — таке гасло визначало сутність велелюдного свята кіно й пісні. Упродовж чотирьох днів фестиваль тривав у Вижниці, його учасниками стали представники 15 областей.

«Тішуся, що шануєте Іванову пам’ять, пропагуєте його творчість. Він був би справді щасливим», — зазначила почесний президент заходу дружина Івана Миколайчука народна артистка України Марія Миколайчук. 

Україну здавна вважають однією з найбільших гончарних держав світу. На початку минулого століття на території нашої країни зафіксували близько 700 поселень, де працювали гончарі. І хоча нині їх значно менше, проте традиції українського гончарства живі. У багатьох наших містах розвивається академічна художня кераміка. Зокрема сформувалися її художні школи у Львові і Києві.

Майже 30 років поспіль відзначають національний День гончаря в селищі Опішне на Полтавщині. Як сказала місцевий голова Світлана Педченко, Опішне традиційно розвивається в гончарстві. Глина тут відчувається скрізь: під ногами, у мріях, творчих роботах. А друзі, об’єднані любов’ю до цього природного матеріалу, приїжджають сюди, щоб відпочити душею, побути у сакральному для гончарів місці, надихнутися українськими традиціями та отримати заряд творчої наснаги. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ

Більшовицькі кати-моралісти

Жертовний патріотизм проти безмірної зажерливості

Славенське позорище України

Школа №18 єдина в Сумах і області, яка має статус закладу національних меншин. Директор Олександр Серпенінов розповідає, що нині тут навчаються представники 19 національностей, хоч за 30 років, відколи він на цій посаді, її вихованцями були представники більш як 40.

Нині серед учнів 70 росіян, 15 азербайджанців, 9 узбеків, 6 вірменів, по троє італійців, турків, палестинців, грузинів, персів, євреїв. А ще болгари, швейцарці, чеченці, французи. Одне слово, справжня інтернаціональна сім’я. 

Сонячного травневого ранку я кружляла приватним сектором Одеси в пошуках потрібної адреси. Було тихо, аж сонно: вихідний день. Довго блукати не довелося: Борис Херсонський уже стояв біля хвіртки, вітально піднявши руку.

…У невеликій кімнаті, де розмовляємо з ним, — комп’ютер з відкритим YouТube. «Перед тим, як ви прийшли, слухав Бреговича», — каже Борис Григорович. На стінах — народні ікони. — Це хобі, — ловить мій погляд. — Колекціонував, потім віддав другові, згодом знову назбирав. Ось це буковинська, а це чернігівська». Розповідаючи, дивиться так, ніби десь здалеку. Мружиться від спогадів, очі стають вологими, коли йдеться про батька. Цитує напам’ять Гомера, Сковороду, Євангеліє. Кореспондентові «УК» Борис Григорович розповів, чому останню книгу есе «Клаптикова ковдра» він, російськомовний поет, писав й українською, а також про те, як ізоляція в Одесі відкрила для нього нові горизонти та розкритикував одеський традиційний кримінальний міф.

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Чужі на власній землі

«…Ридає вітер з України»

«Брати і сестри» вусатого вождя 

Чи знаєте, що ведмеді… вміють саджати дерева? Маячня, скажете? Анітрохи! У шкільному підручнику з математики за 2 клас умова задачі переконує: «Ведмедик посадив першого дня 4 дерева, а другого — ще 6». Звісно, другокласник повинен полічити, скільки всього рослин посадила тварина. А ще у семирічному віці треба розуміти, як перемотують сувої тканин, замішують будівельну суміш, що робити з центнерами пшениці тощо. Такі задачі, відірвані від життя, чи не щодня доводиться розв’язувати українським школярам з 1 класу.

Шкільні програми досі перевантажені термінами, визначеннями, не зрозумілими маленьким школярам. А ще цілим возом зайвої інформації, неточностей, повторів. Щоб нарешті поліпшити ситуацію, у Міністерстві освіти і науки вирішили змінити шкільні програми з усіх предметів й під час літніх канікул винесли їх на розсуд громадськості. Батьки й учителі найменших учнів поділилися з «УК», що саме потрібно першочергово змінити. 

У Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» відкрилася виставка «Масовий голод 1946—1947 років у радянській Україні», присвячена трагічній даті в історії України. Після її презентації відбувся «круглий стіл» за участі провідних науковців академічних інститутів, музейників та архівістів, яких об’єднує дослідження історії голодоморів в Україні. «Урядовий кур’єр» поцікавився останніми висновками науковців, записами спогадів про ті події, напрацюваннями співробітників музеїв та архівів, виданнями з цією тематикою. 

Розірвані антитерористичною операцією зв’язки позначилися й на системі надання медичної допомоги в Луганській області. Багато сіл та селищ опинилися за кілька кілометрів від лінії фронту, зате на великій відстані від лікарень. Тож тут із нетерпінням чекають на білий мікроавтобус з емблемою МDМ. Сьогодні його з раннього ранку чекають у гірницькому селищі Тошківка-1. Поголос уже поширив повідомлення про те, що лікарі з міжнародної організації надають всебічну допомогу, тож до Тошківки їдуть жителі принаймні шести навколишніх сіл. Одна з мобільних бригад «Лікарів світу» регулярно приїздить до Мирної Долини, а також до Врубівки, Новоіванівки, Оріхового та Підлісного. І так по колу. Їхнім жителям, на жаль, допомоги більше ніде шукати. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Нагорода за порятунок країни

Броня міцна, якщо маршали не дурні

Велика брехня великої війни