Недавній фейк про те, що нібито учнівські олімпіади скасували, облетів усі соціальні мережі. Особливо переймалися батьки школярів, зокрема цьогорічних випускників, адже участь в інтелектуальних змаганнях додає балів під час вступу. Інколи вони навіть об’єднувалися у групи й збирали кошти, шукали спонсорів, щоб змагання для їхніх обдарованих дітей відбулися. «УК» вирішив з’ясувати, в чому причина такої ситуації. 

«Українське кіно треба вміти дивитися, як уміти співати наші пісні, їсти національні страви», — переконаний режисер Іван Кравчишин. І справді. За чверть століття державної незалежності ми не навчилися дивитися українські фільми, бо ж їх, по суті, не творили. Більше кінематографісти пеклися й, на жаль, і тепер ратують за продукування «мильних» серіалів-картин на російський лад, озвучуючи їх не українською, а мовою агресивної сусідки. Іван Кравчишин вирішив зняти за суттю і природою українське кіно та заглибитися в гущу життя галичан, трохи повеселитись і пофантазувати. Але головне, підкреслює режисер, стрічку творили так, щоб «Галичина була правдивою, аби все чулося, співало, дихало». Тому жанр своєї кінороботи «Політ золотої мушки», що вийшла на великий екран, митець визначив не просто як наївну та ексцентричну комедію, а і як фільм-притчу. 

Працівники закладів профтехосвіти заявили про можливість загальнонаціонального страйку. Майже півтори тисячі представників професійно-технічних навчальних закладів з усіх регіонів країни, зокрема Черкащини, провели збори у столичному Міжнародному центрі культури і мистецтв, вимагаючи від влади вирішити питання фінансування галузі. 

Кілька років тому до міжнародного проекту «Вугілля Донбасу на вершинах світу» внесли певні корективи. Підкоривши найвищу гору Антарктиди, донецькі альпіністи-шахтарі залишили на її холодній маківці «хліб промисловості» — вугілля, а також кристал кам’яної солі, який учасники експедиції попередньо видобули на 300-метровій глибині шахти в Соледарі Донецької області. Тобто до найбільших багатств промислового краю — металу і вугілля, які раніше ось так пропагували в усіх куточках світу, закономірно додали й сіль. Причому цей мінерал заслуговує вшанування не тільки через використання у харчовій промисловості, а й завдяки лікувальним властивостям. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Що залишимо на спомин?

Стрімка кар’єра сталінського партизана

Навіть у День сміху птахам не до сміху

Що спільного між українцями та японцями? Спільні слова. Спільні предки українців-сіверян і японських самураїв — сармати сувари. Енергія кі у японців — життєва енергія людини. І наші слова, які містять ту саму частинку кі. Ці слова — доказ того, що й у нас колись було слово на позначення життєвої енергії. Можливо, так її йменували козаки-характерники, припускають сходознавці.

А ще, за переказами, козаки-характерники ухилялися від куль, ловили їх руками, рубали шаблями стріли на льоту. І  в Японії самураї рубали мечами кулі на льоту. Як відомо, існує кодекс честі самурая — бусідо. У козаків теж були неписані правила доблесті. Тому козаків уся Європа зараховувала  до лицарського стану. А лицарство, кажуть, до Європи принесли  сармати. Ось така історична круговерть.  

25-річна рівнянка Олена Т. пережила стільки, що й на найдовший вік цілком вистачить. У своє повноліття дівчина ввійшла зі складною хворобою серця і супутніми атиповими патологіями. 

Система вищої освіти останнім часом зазнає чималих змін — від оптимізації мережі й запровадження прозорої вступної кампанії до надання університетам адміністративної й академічної автономії. Міністерство освіти і науки скасувало типові штатні розписи, виші мають змогу самостійно формувати навчальні програми.

Зокрема університети отримали й фінансову автономію і тепер можуть розміщувати власні кошти на банківських рахунках. Утім, цього недостатньо. У профільному відомстві зазначають, що чинна система фінансування вишів через державне замовлення неефективна й застаріла. Тож посадовці пропонують запровадити нову модель. За якою формулою розподілятимуть кошти, дізнавався «УК». 

Чи здатна людина, що терпить тортури болю, перепродавати ліки, котрі тамують її страждання? Система контролю за наркотиками, що існує нині в Україні, стверджує: так. Ті, кому випало доглядати вдома, наприклад, онкохворих родичів, знають, якими правдами й неправдами доводиться діставати наркотичні препарати, що полегшують біль. «Коли мій батько помирав від раку, пам’ятаю, як ми випрошували опіати, щоб йому зробили укол. Було дуже важко бачити, як він мучився. Людині необхідні умови, в яких вона зберігатиме свою гідність. Це одне з фундаментальних прав — уникнути тортур, пов’язаних з важкими хворобами», — поділився власною історією під час зустрічі «Розмова про наркокоплітику//Drugpolicy talk» виконавчий директор міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистрицький. 

Її батько — видатний художник, який увійшов до сотні живих геніїв людства, Іван Марчук. Одначе для творчої долі пані Богдани не пензель став визначальним, а смичок. Вона відомий музикант, віртуозно виконує твори світової класики. Та основним своїм завданням вважає передовсім пропаганду української музики. Про творчість, про особисте й буде розмова із заслуженою артисткою України, лауреатом міжнародних конкурсів Богданою ПІВНЕНКО.