25-річна рівнянка Олена Т. пережила стільки, що й на найдовший вік цілком вистачить. У своє повноліття дівчина ввійшла зі складною хворобою серця і супутніми атиповими патологіями. 

Система вищої освіти останнім часом зазнає чималих змін — від оптимізації мережі й запровадження прозорої вступної кампанії до надання університетам адміністративної й академічної автономії. Міністерство освіти і науки скасувало типові штатні розписи, виші мають змогу самостійно формувати навчальні програми.

Зокрема університети отримали й фінансову автономію і тепер можуть розміщувати власні кошти на банківських рахунках. Утім, цього недостатньо. У профільному відомстві зазначають, що чинна система фінансування вишів через державне замовлення неефективна й застаріла. Тож посадовці пропонують запровадити нову модель. За якою формулою розподілятимуть кошти, дізнавався «УК». 

Чи здатна людина, що терпить тортури болю, перепродавати ліки, котрі тамують її страждання? Система контролю за наркотиками, що існує нині в Україні, стверджує: так. Ті, кому випало доглядати вдома, наприклад, онкохворих родичів, знають, якими правдами й неправдами доводиться діставати наркотичні препарати, що полегшують біль. «Коли мій батько помирав від раку, пам’ятаю, як ми випрошували опіати, щоб йому зробили укол. Було дуже важко бачити, як він мучився. Людині необхідні умови, в яких вона зберігатиме свою гідність. Це одне з фундаментальних прав — уникнути тортур, пов’язаних з важкими хворобами», — поділився власною історією під час зустрічі «Розмова про наркокоплітику//Drugpolicy talk» виконавчий директор міжнародного фонду «Відродження» Євген Бистрицький. 

Її батько — видатний художник, який увійшов до сотні живих геніїв людства, Іван Марчук. Одначе для творчої долі пані Богдани не пензель став визначальним, а смичок. Вона відомий музикант, віртуозно виконує твори світової класики. Та основним своїм завданням вважає передовсім пропаганду української музики. Про творчість, про особисте й буде розмова із заслуженою артисткою України, лауреатом міжнародних конкурсів Богданою ПІВНЕНКО. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

«Просто був порядною людиною»

Козацька душа шляхетної англійки

Незламність ціною в життя

Майже дві з половиною тисячі відвідувачів завітали торік до Музею історії урядів України. Якщо раніше експонати займали одну кімнату, тепер експозиція значно розширилась і містить цікаві раритети, що розповідають про минуле українських чиновників.

Музей, розташований у Будинку Кабінету Міністрів, почав діяти наприкінці 2009 року. Ідею його створення ще за п’ять років до того висунув завідувач історико-документального відділу Секретаріату Кабінету Міністрів Микола Палій. Початкову експозицію, що розповідала про діяльність органів виконавчої влади, починаючи від створення у 1917 році першого уряду України — Генерального секретаріату Української Центральної Ради на чолі з Володимиром Винниченком — і до наших днів розмістили у звичайному робочому кабінеті. Тоді цим опікувалися начальник управління у зв’язках з громадськістю Наталія Дніпренко разом із першим збирачем фондів майбутнього музею Наталією Карповою. 

Це найкращі 40 фотографій із понад 680 робіт, які надійшли з усіх куточків України на однойменний всеукраїнський фотоконкурс. Виставка щорічна, відбулася вже вшосте, однак у Верховній Раді експонується вдруге. Як зазначають організатори, фотоконкурс «Благодійність крізь призму об’єктива» цього разу став відображенням нових суспільних процесів — фото 2015 року присвячені допомозі внутрішньо переміщеним особам та всім, хто постраждав від війни в Україні.

А провів фотоконкурс восени 2015 року Український форум благодійників під патронатом Національної спілки фотохудожників України. Найкращі роботи підібрало професійне журі, до складу якого увійшли відомі на весь світ українські фотографи (Едуард Странадко), представники міжнародних (програма «Волонтери ООН») та українських благодійних інституцій (благодійний фонд родини Загорій, Всеукраїнський благодійний фонд «Запорука»). Уперше відзначали вибір «народного журі» за результатами онлайн-голосування. 

Коридори Гуманітарного ліцею, що на Печерську, прикрашають картини визначних сучасних художників. Вони там доречніші, ніж у коридорах влади, де інші ціни і цінності. Картини подарували автори чи випускники, яких щодня бачимо в новинах. Серед них урядовці, політики, журналісти, громадські діячі. 

Гуляючи гірською стежкою на півночі Ізраїлю, жінка випадково знайшла ауреус, рідкісну римську золоту монету із зображенням Октавіана Августа, викарбувану в 107 році. Тепер експерти-нумізмати ламають голову над оцінкою реліквії, адже у світі є тільки одна така монета; яка зберігається в Британському музеї. 

Кінець минулого тижня ознаменувався оприлюдненням певної науково-пошукової сенсації. Доктор історичних наук професор Володимир Сергійчук у Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» перед численними журналістами та відвідувачами виступив із повідомленням про те, що кількість жертв організованого голоду в Україні у 1932—1933 роках удвічі перевищує офіційно прийняту в Україні і доведену науковцями з Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ цифру 3,5—4 мільйони осіб. Він представив знайдені в архівах документи, на основі яких здійснив власні підрахунки жертв Голодомору. За його даними, щонайменше 7 мільйонів українців загинули внаслідок штучно організованого кремлівською владою голоду в Україні. Понад те, він назвав ще не взяті до уваги і не досліджені джерела, врахування яких може збільшити цю кількість до 10 мільйонів.