«У літературі й навколо. З боргів давніх і новонабуваних» — так називається збірка літературознавчих есеїв, які автор написав за період з 1971 по 2015 рік. Вона вийшла у державному видавництві «Либідь», з яким упродовж останніх років плідно співпрацює видатний письменник і науковець. 

Не минуло і трьох років відтоді, як автор представив шанувальникам українського мистецтва монументальне історичне есе «Маестро Анатолій Авдієвський. Портрет хору з мозаїки» про всесвітньо відомий колектив імені Григорія Верьовки. І ось перед нами його нове видання — літературне дослідження творчості геніальної Марії Заньковецької. Із спогадів її сучасників, листування з друзями, численних світлин, архівних знахідок вимальовується живий образ першої народної артистки України.

Марія Костянтинівна народилася в селі Заньки на Чернігівщині у дворянській родині Адасовських. Тож сценічний псевдонім узяла за назвою рідного села. Творчий злет актриси припадає на 1882 рік. Її прізвище постійно з’являється на афішах театральних труп М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, І. Карпенка-Карого. В народному театрі під орудою П. Саксаганського Марія Заньковецька задіяна у виставах на всіх головних ролях. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Українська любов прекрасної Сусанни 

День суду над Росією

У Колумба Сходу зовсім інша слава

Цього разу вистава не була просякнута глибоким філософським змістом. Організатори зробили акцент на легкості й невибагливості з ексцентричним відлунням. У цьому їм допомогли тварини. Щиро кажучи, у перші сорок хвилин дійства складалося враження, що перебуваєш не в цирку, а зоопарку. І це добре. Тваринки граціозно пересуваються ареною, подеколи біжать галопом, аби вгамувати запал, і маже завжди — тримають публіку в очікуваній напрузі. А це  дикобрази, лисиці, песці, скунси, шотландські карликові поні, коні в яблуках (поміж себе їх називають просто далматинцями).

Столичні афіші зображають героїв Мадагаскару: бегемота у жовтій спідниці, зебру, лева… Кожен з них відпрацював свій номер якісно, однак не здивував наймолодших шанувальників циркового мистецтва. За кулісами бегемотиця Ліна усміхалася представникам ЗМІ, позуючи в басейні, хрумала яблука. Та чомусь на арені ця панянка поводилася скуто — дригала куцим хвостиком і лише один раз розкрила свою хижу пащу. Так-так. Бегемоти — хижі тварини, хоч їх і називають водяними коровами. Цю кралю до столичного цирку привезла група дресирувальників з Молдови. Їй щодня згодовують по 10 кілограм яблук, буряків, капусти. Останній овоч гостя із Європи не дуже шанує. За кулісами поряд з нею тирлуються коні та верблюди. Вони повертаються хвостами до журналістів, а до своїх кураторів лізуть з поцілунками. 

Сьогодні відзначаємо важливий день в історії боротьби за незалежність та творення української державності. У День Соборності 22 січня згадуємо першу спробу в ХХ столітті проголошення незалежності Української Народної Республіки у 1918 році та Акт Злуки українських земель у 1919-му. 

Днями набув чинності закон про наукову і науково-технічну діяльність. Так парламент, уряд і Президент України спільно дали старт реформам у науковій сфері, які давно на часі. Згадаймо: ще 1996 року було скликано спеціальну Всеукраїнську нараду з науки, а 2005-го утворено спеціальну комісію з питань реформування науки на чолі із професором В’ячеславом Брюховецьким та академіком НАН України Ярославом Яцковим. І нарада, і комісія запропонували чимало слушних пропозицій, але фактично жодну з них так і не втілено в життя. 

На Буковині понад 250 сільських садиб приймають тих, хто хоче відпочити на природі подалі від цивілізації та зарядитися позитивною енергією. Як запевняють власники садиб, останнім часом клієнтів із різних областей України у них поменшало.  

Подорожувати автостопом — це здорово, вважає Богдан Мартовський, студент Київського педагогічного університету ім. М. Драгоманова, де здобуває професію вчителя фізики. Ще задовго до студентського життя захотів побачити світ. Хоч і гарна його рідна Золотоноша, але хотілося мандрувати. Спочатку з’їздив у Молдову. Та подорож (можливо, тому, що була першою) згадується як найяскравіша. Накресливши на карті маршрут до Кишинева, хлопець поринув у виконання задуманого. Не лякали далекі дороги. Скрізь же люди, вони допоможуть. Так, власне, й було. Його підбирали легковики, попутні вантажівки. Грошей на подорож трохи зібрав. Отож розплачуватися було чим. І ось нарешті омріяний Кишинів. На нічліг йому порадили попроситися до місцевого занедбаного музею «Арт-лабіринт». І хоч весняний холод трохи дошкуляв, радості, що перша подорож удалася, не було меж. Потім спробував знайти інший нічліг. Ходив по базару з табличкою «шукаю місце для ночівлі». Успіх не забарився.

Була в нашій історії Маруся Богуславка — жінка надзвичайної сили духу. Народна балада розповідає, як вона визволила з турецької неволі закутих у кайдани козаків. Цей образ згадався, коли я довідалася про теперішню діяльність Оксани Білозір: понад рік у складі Антитерористичного центру при Службі безпеки України співачка визволяє наших військовополонених. Понад рік ця красива жінка — на війні. А її зброєю завжди була пісня. Тож 21 січня в Національному палаці «Україна» відбудеться її ювілейний концерт, присвяченій 40-річчю творчої діяльності. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Тарасова дорога до великого діла

Еволюція покарань армією

Російське свято українських спудеїв