ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Яка школа, така й держава

Письменник, який навчив гордості

Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали

На початку року більшість працівників професійно-технічних закладів не отримали зарплату, а їхні учні залишилися без стипендії. Через брак фінансування училища опинилися на межі закриття. Адже в межах децентралізації влада передала утримання цієї сфери на місцевий рівень, тож одні міста не змогли утримувати власні ПТУ, інші — не захотіли. Як наслідок, колективи профтехучилищ вийшли з протестом під стіни парламенту. Народні депутати проголосували за відповідні законодавчі зміни, щоб фінансування відновити. Утім, вогнище загасили тимчасово, адже система підготовки робітничих кадрів потребує негайного реформування. 

Учора в Будинку уряду під час брифінгу міністр освіти і науки Сергій Квіт розповів про розвиток освітянської галузі в 2016 році. «Один із головних проектів на цей рік — створення мережі так званих опорних шкіл, — наголосив він. — Адже ми говоримо не про закриття навчальних закладів, а про належну мережу шкіл. І в контексті ухвалення нового базового закону про освіту ми переходимо до профільної школи.

Тобто кожне найменше село матиме початкову школу, а для навчання школярів у профільних старших класах буде створено опорні школи з належним устаткуванням кабінетів, з відповідним кадровим складом. Відтак на опорні школи в бюджеті закладено 200 мільйонів гривень. 

Днями в Україні стало більше на одну книжку — мудру, світлу, одухотворену, що дає змогу глибше і масштабніше побачити і оцінити рідну землю, її природну красу і неповторність.

Її написав власкор «УК» у Волинській області, заслужений журналіст України Валерій Мельник, чий газетярський, письменницький і фотодоробок добре відомий не лише на його малій батьківщині, а й за її межами. Адже впродовж кількох останніх десятиріч Валерій Степанович демонструє високу творчу активність, пропонуючи добротні журналістські матеріали і художні оповідання, образки, замальовки. 

Нині в системі української освіти відбуваються суттєві реформи. Втім, окремі зрушення запроваджено ще кілька років тому. Приміром, Болонську систему, за якою тепер вищу освіту здобуває все українське студентство. У 2005 році, обіймаючи посаду міністра освіти і науки, саме Станіслав Ніколаєнко від нашої країни поставив підпис під історичним документом.

Відомий освітянин упродовж усього професійного життя опікувався проблемами галузі і запровадив чимало позитивних змін. Тож у день свого ювілею ректор Національного університету біоресурсів і природокористування Станіслав НІКОЛАЄНКО розповів «УК» про людську довіру та власне бачення вітчизняної освіти. 

Іван Гончар увійшов у новітню історію України і як всеосяжний колекціонер старожитностей, що осмислював народну красу і відкривав світу її етнокоди, культивував автентику регіонів України. Митець не дожив три місяці до відкриття у вересні 1993-го державного музею на основі його колекції, який згодом став Національним центром народної культури «Музей Івана Гончара». Саме тут днями відбулося перше із серії заходів  вшанування Українця з великої літери, присвячене  105-й річниці з дня його народження. Понад три години промайнули яскраво і пізнавально. 

Іван Гончар народився  27 грудня 1911-го в селі Лип’янка нині Черкаської області. 1936 року отримав дипломи скульптора і завбачливо — агронома, але все подальше життя збагачував рідну землю мистецькими творами.  

Імпульсом для написання цих нотаток стала розмова з журналістом, який закинув, що нині музиканти-професіонали мало турбуються про популяризацію класичної й сучасної академічної музики. Так ставити питання завжди важливо і потрібно, таку роботу треба вести постійно. Щоправда, в наш час форми пропаганди музики серед широкого слухацького загалу змінилися, з’явилися нові, а від деяких мусимо відмовитися. Постійними пропагандистами класичної й сучасної академічної музики залишаються професійні музично-творчі колективи: музичні театри, симфонічні та народні оркестри, хорові капели, солісти філармонії тощо.

Отже, сьогодні обираю Національну оперу і спробую проаналізувати, як працює вона на пропаганду класичної й сучасної академічної музики  серед широкої  аудиторії. Розумію, що зала театру  не може вмістити всіх охочих, але важливо, щоб вона була заповнена (а це вже велика кількість слухачів, що прилучається до серйозної музики). Я відвідав кілька вистав одного твору. Ідеться про сучасний балет «Вечори на хуторі біля Диканьки» відомого і в нас, і за кордоном композитора Євгена Станковича. 

Шалімовці — так називають учнів легендарного українського хірурга Олександра Шалімова, під чиїм керівництвом ставали на крило нині знані фахівці, які, як і їхній учитель, врятували сотні пацієнтів. До них належить і доктор медичних наук Броніслав Полінкевич, який уже 55 років робить найскладніші операції на шлунково-кишковому тракті. Йому незабаром 80, а він оперує в інституті Шалімова, рятує воїнів АТО в госпіталі прикордонних військ, їздить на роботу на велосипеді, а після операції розслабляється грою в шахи. 

Про споживацтво нині майже не говорять. Це поняття сприймають за норму, основу розвитку. Комусь із наших співвітчизників потрібна слава, комусь запорукою успіху слугуватиме заступництво. Бувають і такі, в кого є гроші, слава, але відсутній талант. Парадокс, але в гонитві за популярністю справді обдаровані українці, незалежно від віку, ризикують розгубити талант, стерти його й більше не повернути. Часто буває так, що ті, хто не вмів дивувати публіку, завдяки щасливому випадку змогли вийти у світ і зловити свою зірку. 

Історія українського війська багата на традиції, які передаються з покоління в покоління. Через свої багатства й незахищеність Україна чи не найчастіше з-поміж інших європейських країн зазнавала спустошливих нападів і завоювань. Тому ми зобов’язані дбати про свою армію та патріотів, які служать у ній. «Урядовий кур’єр» знайшов цікаві факти про українських воїнів-захисників різних епох.