Імпульсом для написання цих нотаток стала розмова з журналістом, який закинув, що нині музиканти-професіонали мало турбуються про популяризацію класичної й сучасної академічної музики. Так ставити питання завжди важливо і потрібно, таку роботу треба вести постійно. Щоправда, в наш час форми пропаганди музики серед широкого слухацького загалу змінилися, з’явилися нові, а від деяких мусимо відмовитися. Постійними пропагандистами класичної й сучасної академічної музики залишаються професійні музично-творчі колективи: музичні театри, симфонічні та народні оркестри, хорові капели, солісти філармонії тощо.

Отже, сьогодні обираю Національну оперу і спробую проаналізувати, як працює вона на пропаганду класичної й сучасної академічної музики  серед широкої  аудиторії. Розумію, що зала театру  не може вмістити всіх охочих, але важливо, щоб вона була заповнена (а це вже велика кількість слухачів, що прилучається до серйозної музики). Я відвідав кілька вистав одного твору. Ідеться про сучасний балет «Вечори на хуторі біля Диканьки» відомого і в нас, і за кордоном композитора Євгена Станковича. 

Шалімовці — так називають учнів легендарного українського хірурга Олександра Шалімова, під чиїм керівництвом ставали на крило нині знані фахівці, які, як і їхній учитель, врятували сотні пацієнтів. До них належить і доктор медичних наук Броніслав Полінкевич, який уже 55 років робить найскладніші операції на шлунково-кишковому тракті. Йому незабаром 80, а він оперує в інституті Шалімова, рятує воїнів АТО в госпіталі прикордонних військ, їздить на роботу на велосипеді, а після операції розслабляється грою в шахи. 

Про споживацтво нині майже не говорять. Це поняття сприймають за норму, основу розвитку. Комусь із наших співвітчизників потрібна слава, комусь запорукою успіху слугуватиме заступництво. Бувають і такі, в кого є гроші, слава, але відсутній талант. Парадокс, але в гонитві за популярністю справді обдаровані українці, незалежно від віку, ризикують розгубити талант, стерти його й більше не повернути. Часто буває так, що ті, хто не вмів дивувати публіку, завдяки щасливому випадку змогли вийти у світ і зловити свою зірку. 

Історія українського війська багата на традиції, які передаються з покоління в покоління. Через свої багатства й незахищеність Україна чи не найчастіше з-поміж інших європейських країн зазнавала спустошливих нападів і завоювань. Тому ми зобов’язані дбати про свою армію та патріотів, які служать у ній. «Урядовий кур’єр» знайшов цікаві факти про українських воїнів-захисників різних епох. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Зневажені господарі чукотської землі 

Живий музей українського лісовода

Від кадета до націоналіста

Уперше в Україні відбулося протезування біонічним протезом верхньої кінцівки. Події, що почалися два роки тому в нашій державі, скалічили тіло, душу й долю не одній людині. Звісно, держава і лікарі, як і належить, допомагають бійцям пристосуватися до життя в іншому стані. Так, для протезування учасника бойових дій в Україні постановою Кабміну №518 передбачено кошти розміром 900 прожиткових мінімумів. Торік це було 2 мільйони 192 тисячі 400 гривень. Цього року сума має збільшитися.

На новорічні свята Київський будинок актора запропонував глядачам своєрідну ораторію-дует «Слово про похід Ігорів». Виставі скоро виповниться 10 років, вона приваблює творчим складом і темою військової звитяги. Невідомий автор «Слова…» засуджує мілітаристський авантюризм новгород-сіверського князя Ігоря, взятого в полон половцями, і співчуває бранцеві. Пафос твору — в прославлянні великого князя Святослава, який обстоював єдність держави в міжусобицях.

Вистава триває годину. Вперше на сцені повний текст твору. 

Кожен його роман стає бестселером, збурюючи широкий розголос серед читацьких кіл. Свого часу знаменитий «Залишенець» («Чорний Ворон») викликав такий шквал дискусій, зокрема й політичних, що вийшов далеко за межі літературного явища. У цьому романі Василь Шкляр чи не вперше в нашій літературі назвав речі своїми іменами стосовно російсько-української війни у ХХ столітті. Хмизу у вогонь автор підкинув ще й тим, що відмовився отримувати присуджену йому Шевченківську премію за режиму Януковича. Сьогодні письменник відповідає на запитання «УК». 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Обірваний політ

Антарктична епопея України

Крилатий витязь нашого неба 

Михайло Кузів — художник, Богдан Гірний — скульптор. Обидва народилися на Тернопіллі. Але життєву та творчу долю кожен пише-ліпить по-своєму. Пан Михайло — в рідному краї, пан Богдан — у США. Але дедалі частіше лине до неї, щоб творити тут.

Познайомились майстри в одній з тернопільських художніх майстерень. Згодом виник задум поєднати скульптуру та живопис на спільній виставці.