За історію незалежної України, на жаль, так і не вдалося здійснити реформи в медицині. Для успіху головне — наступність. Реформи в західних країнах тому і були успішними, що кожна нова влада продовжувала і розвивала політику попередників. Щоб пробити нині бюрократичне середовище, необхідно модернізувати систему, тож іншого шляху, крім реформування, в України немає. 

Від тих жахливих подій, які насичені найсильнішими емоціями не тільки для їхніх учасників, а й для усіх українців, минув рік. Хтось ледве пережив те, що тоді випало на його долю. Хтось і досі має незагоєну рану в серці від втрати найближчої людини. А хтось на собі відчув смертельний подих війни, навіть якщо і не опинився в сумнозвісному котлі тими розпеченими сонцем днями. Усім нам залишилися на вічну пам’ять лише миті, зупинені у світлинах, від яких не можна відвести погляд. Бо в них — і втома, і біль, і жах, й… остання в житті посмішка. 

«Дорогий солдате, дякую за Перемогу. Куди ти пішов? У рай? Вертайся! У нас тут країну відбирають! Ти тоді переміг і зараз переможеш». Цей щемний лист написав п’ятикласник однієї з київських шкіл, а прочитати його може вся країна на виставці «Родинна пам’ять про війну: Збережено». 

Український глядач більше не хоче дивитися серіали про російських ментів. Але порушити питання, що вітчизняний кіноринок може запропонувати натомість і чи відповідатиме це очікуванням глядачів, зважилася поки що ініціативна група КіноКраїна, яка організувала публічну дискусію «Створення соціального оптимізму. Які цінності потрібно закладати у фільми й серіали, що знімаються в Україні сьогодні». У дискусії взяли участь представники Держкіно, громадських організацій, провідних телекіновиробників.

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Як Росія Ригу визволяла

Українська мати польської «Солідарності»

Від лінії Керзона — до торгу Україною

Ми ніколи не думали, що Вона так передчасно піде від нас. Її старші сестри відійшли у небуття далеко за свої 80, тож і сподівалися, що наша матуся, баба Аня, дочекається ще й правнуків. Та не сталося як гадалося. Відійшла в інший світ несподівано. Вранці, тихо, мужньо. І вдома. Як того і бажала. Останнім часом не хотіла навіть чути про якісь лікарні чи санаторії. Від регулярних диспансеризацій у «нашій» поліклініці категорично відмовилася вже давно, після того, як несподівано потрапила на операційний стіл Інституту ендокринології. «У вас четверта стадія пухлини щитовидної залози, — обурювався відомий науковець. — Як же ви довели себе до такого стану? Куди дивилися ваші дільничні ендокринолог і терапевт?!» 

Улітку Київ завмирає, ніби впадає у сплячку. Більшість жителів роз’їхалася у відпустки ближче до природи. І творче життя столиці зазвичай переміщується у Карпати чи на узбережжя Чорного та Азовського морів. Однак цього літа кияни не залишилися без музики. Привертають увагу любителів класики музичні вечори у столичному Будинку кіно. А цього тижня прихильники джазу могли послухати музичні імпровізації на свіжому повітрі. 

У чому  секрет популярності цього молодіжного дійства? З десятків правильних і неправильних відповідей можна виокремити кілька основних, що можуть претендувати на розгадку успіху.

Найперше — це яскраво спрямована проукраїнськість заходу. Вона його стрижень, рушій і привабливість водночас. Організатори давно і точно підмітили затребуваність у молоді національної самоіндентифікації, спілкування, бажання зустрітися з володарями людських душ. А ще вона може мислити і діяти не завжди так, як хоче влада. 

Упродовж 1944—1946 і 1951 років з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя, Холмщини силоміць вивезли майже півмільйона українців. Примусове переселення сотень тисяч людей тогочасні політичні режими прикрили, мов фіговим листком, укладеною угодою між тодішньою УРСР і Польським комітетом національного визволення про так звану евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР до Польщі. Чи не найбільше з депортованих (майже 200 тисяч осіб) знайшли прихисток на Тернопільщині. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Герой із будинку розпусти

Ядерний гриб великодержавних амбіцій

Курильські острови: «ісконно рускіє» чи віджаті?