Микола Мащенко знімав стильні серіали і фільми зі знаковими героями. Він міг перетворити на телехіти слабку жіночу прозу роману «Овід» і пропагандистську «Як гартувалася сталь» Миколи Островського. Режисер давав радянському глядачеві, спраглому вольового і правильного героя, зразкових Павку Корчагіна, Артура-Овода. Захопливі стрічки із сильною особистістю і тупиковою ідеологією в привабливій кінообкладинці. Режисер постачав наймасовіше мистецтво в СРСР, образи мужніх, рефлексуючих і навіть сексуальних героїв, хоч тоді в країні «сексу не було». 
Якби режисер не пішов від нас у травні 2013-го, 12 грудня ми святкували б його 85-річчя, хоч зареєстрований він був, як і багато інших малят радянських сіл, на місяць пізніше. До речі, 12 грудня народився і Леонід Биков. Обидва кінорежисери походять з Донбасу. У 1953 році Мащенко закінчив  акторське відділення Харківського театрального інституту. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Чи є їм місце серед живих?

Замість «Золотого обруча» — терновий вінець

Чорна мука світлої любові

Без картин цього унікального майстра пензля не уявити образотворчого мистецтва України останнього півстоліття. Він займає власну нішу, яку не сплутаєш ні з чиєю. Уродженець слобожанської Сумщини, Михайло Надєждін значну частину життя провів у степовому Кіровограді. До слова, його діти Андрій та Оксана — також професійні художники, члени Національної спілки художників України.
Недавно в Сумах відбулася виставка картин і графіки «Мистецьке коло родини Надєждіних», на якій були представлені роботи творчого тріо. Цей мистецький звіт і став приводом для зустрічі кореспондента «УК» з главою талановитої родини.

Цього разу організатори запропонували опрацювати доволі складну тему — новий світовий порядок. Їх, цих нових світових порядків, за історію людства було занадто багато, майже вся історія — це встановлення нового світового порядку. 
У різні періоди на захоплених територіях встановлювався власний спосіб життя, який закінчувався там, де цьому давали гідну відсіч.

Ніжинщина овіяна театральною славою першої народної артистки України Марії Заньковецької. Вона народилася в селі Заньки поблизу Ніжина, згодом часто поверталась у рідні краї, збирала акторські трупи з аматорів у Ніжині, грала тут з ними. Тому зрозуміло, чому культурне середовище міста робить усе для культивування пам’яті про видатну землячку.

Олександр Афонін знає про сучасний стан книжки в Україні від А до Я. «А» — це Асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, яка переобирає його президентом 20 років поспіль. «Я» — ліричний герой його віршів українською і російською. Вірші соціальні до сарказму або мелодійні настільки, що стають піснями. Пан Олександр має своє законсервоване видавництво, адже на громадській посаді не можна займатися бізнесом. Олександр Афонін працює під гаслом «Повернімо суспільству книгу, нації розум, Україні майбутнє».
На стіні його кабінету висить інсталяція з корінців книжок у рамці, подарована йому на 50-річчя. Вона навіяла думку, що книга може стати декоративним муляжем, якщо про неї не будуть турбуватися автори, видавці, продавці, читачі. І функціонери. На початку інтерв’ю пан Олександр наводить слова сімнадцятирічної пакистанки, яка отримала Нобелівську премію: «Виступаючи з трибуни ООН, дівчина сказала надзвичайно актуальну тезу: вчитель, зошит, ручка і книжка можуть змінити людину і світ».

Три роки тому заслуженому майстру народної творчості, члену Національної спілки народного мистецтва України Юрію Павловичу надійшло запрошення від шанувальника гуцульського мистецтва, підприємця з Рахова Юрія Бендака. Меценат пообіцяв придбати для нього квартиру в «гуцульському Парижі», як називають закарпатський Рахів, а ще — відкрити в цьому місті музей. 

— Людмило Мар’янівно, чим багата українська народна вишивка і як використовуємо її надбання?
— Насамперед вона зберігає культурний код нації. У ній відомо понад двісті швів, а сучасні майстрині здебільшого використовують два — хрестик і гладь. Зрідка послуговуються п’ятьма, максимум — десятьма. Давня вишивка була двосторонньою: з обох боків полотна нитки лягали настільки однаково, що складно було відрізнити лице від вивороту. Нині демонструють тільки гарне, другий бік приховують. Якщо назовсім відкинемо колишнє розмаїття швів, який пласт культури можемо втратити!

Хворих на цукровий діабет, які потребують особливої організації життя, в Україні стає дедалі більше. За словами головного ендокринолога департаменту охорони здоров’я Черкаської облдержадміністрації Ірини Бондарець, таких тільки торік у області зареєстровано майже 47 тисяч. Реальні цифри, зазначають медики, у рази більші. Багато хто просто не знає про свою хворобу і виявляє її пізно, коли в організмі вже настали зміни, з якими боротися фактично неможливо. 

Майже не дивлюсь передачі на федеральних російських каналах, хоч маю таку змогу, бо вже багато років користуюсь послугами «гарячого птаха» — комунікаційного супутника Hot bird. Та все-таки час від часу вмикаю Перший канал чи РТР: мушу це робити як журналіст, котрий пише про проблеми медіа-простору, як викладач кількох телевізійних дисциплін.