В автобусі, що прямував із дачного селища біля села Кошари до містечка Южне, чоловікові раптом стало зле. Йому викликали швидку. Втім, зустрічі так і не сталося — людину до лікарні довіз той самий автобус, але врятувати її не вдалося. Не те що спецавтомобіль у цій ситуації принципово швидше доправив би хворого до лікарні, але вчасно надана — ще десь там, за містом, — невідкладна допомога могла б стати вирішальною в боротьбі за життя.

Ця історія, почута в одеській маршрутці, не унікальна. Нерідко доводиться чути, що карета швидкої допомоги їде або ж надто довго, або ж приходить порожньою — майже без препаратів та обладнання. 

 В  управлінні державної пенітенціарної служби в Запорізькій області відкрили музей з унікальною експозицією розвитку служби з часів царської імперії до наших днів.

Справжньою родзинкою музею став розділ, присвячений Нестору Махну. Тут представлені не тільки його фотографії та матеріали його справи, а й камера № 10 з нарами і пересувним відхожим місцем, в якій в Олександрівському тюремному замку сидів відомий запорізький анархіст.  А головна дивина — батька Махна знову  ув’язнили. Фігуру і обстановку, відповідну тодішній, за півтора місяця відтворив засуджений Ігор Грибов.

Торік у травні МОЗ спільно з Міносвіти вирішили провести до кінця 2013 року профілактичні медогляди школярів. У половині регіонів їх проводили на базі лікувально-профілактичних закладів (за винятком гірських, віддалених районів областей, де учнів обстежували виїзні бригади), іншій половині запропонували провести огляди на базі шкіл. Обстежили 96,5% школярів. Як повідомила «УК» начальник відділу материнства, дитинства та санаторного забезпечення МОЗ Альона Терещенко, схема проведення для решти 4% школярів, яких не оглянули торік, буде такою самою.  

Попри стрімкий розвиток сучасних технологій, науковці досі не змогли винайти ліки від раку, в смертельні тенета якого щороку потрапляють майже 160 тисяч українців. Найпоширенішим є рак молочної залози. Потерпаючи через цю недугу, жінки зазнають неймовірних фізичних та психологічних страждань. Але найстрашніше, коли через невчасне і неефективне лікування виникають рецидиви й метастази, що часто призводять до смерті. Хворим жінкам доводиться самотужки боротися з недугою, хапатися за соломинку, щоб вижити. Навіть коли не залишається жодного шансу, вони не здаються. І просять, щоб держава звертала більшу увагу на цю проблему.  

«Колись давно колосок пшениці починався при самій землі. Але Господь розгнівався на людські гріхи і вирішив зменшити кількість зерен на стеблах. Колосок почав скорочуватися просто на очах. Люди мовчали, а коти й собаки, передчуваючи голод, завили. Тоді Всевишній змилостивився і залишив трохи зернят на верхівці. Ми повинні годувати котів і собак, тому що їмо їхній хліб», — таку повчальну історію розповіла бабуся, відрізаючи шматок хліба Рябкові. І це запам’яталося на все життя. Та чи розкажуть сучасні представники старшого покоління подібні історії своїм онукам? І хто повинен відповідати за духовне виховання дітей та молоді?   

Усім відомо, що поет народився в Моринцях — тоді Звенигородського повіту Київської губернії. А загалом, свідчать історики, Тарас побував у 19 районах і містах обласного значення за теперішнім адміністративним поділом. Там написав найвідоміші твори.

І до цього часу в мікрорайоні Тернівка проживають понад три тисячі представників цієї національності. Болгари — дружна громада, яка протягом всіх років зберігає свої традиції та культуру, мову та життєвий уклад. Так, скажімо, мешканці Тернівки вже традиційно відзначають свій справжній Новий рік тоді, коли наступає Новий рік за старим стилем.

Як розповіла завідуюча бібліотекою №16 Тетяна Скуратова, «коли змістився Новий рік, в Тернівці продовжували відзначати його саме в ніч з 13-го на 14-те. Причому зберігаючи всі ті атрибути святкування,  завезені з Болгарії. Тоді як сучасна Болгарія відзначає його 1 січня». 

Хоч як парадоксально це звучить, але трактування поняття «українська Вікіпедія» знаходжу на її сайті http://uk.wikipedia.org. Це не що інше, як україномовний розділ багатомовного та відомого всьому світу Інтернет-проекту зі створення вікі-енциклопедії, який отримав назву «Вікіпедія». Родзинка проекту невибаглива — аби кожен користувач всесвітньої мережі міг відредагувати будь-який текст.
Утім, повернімося до нашої вітчизняної Вікі. За оперативно відкоригованими даними — від 16 січня 2014 року, — вона має приблизно півмільйона статей. Лише порівняйте: 15 січня 2014-го в доробку проекту зафіксовано 480 тисяч 297 статей. Наступного дня цей показник зріс уже до 480 тисяч 488 матеріалів. Одначе до англійської Вікіпедії нашій ще далеченько — там текстові напрацювання перевищують чотири мільйони. Нідерландська, німецька, французька, шведська, італійська, іспанська, російська Вікіпедії також перейшли мільйонну межу за кількістю статей. Випереджають нас і проекти «Вікі», створені Польщею, Японією, Португалією та Китаєм. Там доробок — 700 тисяч матеріалів. 

Хто з нас хоч раз у житті не намагався показати на стіні навпроти світла птаха чи зайця? Чернігівські студенти взяли цю ідею, яка лежала на поверхні, розширили її й понесли до глядачів. Щоправда, кажуть, спершу були під враженням від американського театру тіней, відео якого одного разу переглянули. Потім пішли власним шляхом.
Уперше країна побачила Чернігівський театр тіней «Fireflies» («Світлячки») в шоу «Україна має талант». Потім були різні сцени. І нарешті — прямі ефіри на польському телеканалі TVN і вихід у фінал талант-шоу «Mam Talent» в Польщі. Як аплодували польські глядачі виставі на тему безсмертної композиції Майкла Джексона «Earth song» про проблеми довкілля, ставлення людини до природи і планети! Молоді актори за білим екраном творили диво. Тіні перетікали з однієї картини в іншу, розповідаючи про вічне. Глядачі просто завмерли.

Свого часу багато хто побоювався, що запровадження єдиного для всієї України нормативу — один автомобіль швидкої допомоги на 10 тисяч населення й одна бригада медиків на 13 тисяч населення — стане дискримінаційним для жителів поліського краю загалом і області зокрема. Причина в тому, що однією з особливостей Житомирщини є майже двократна різниця щільності населення між чорноземним півднем області й суто поліськими районами на її півночі. Причому, скажімо, на Олевщині, Овруччині, Лугинщині населені пункти розміщені на значній відстані один від одного, а кількість жителів у них зазвичай менша за сто осіб.