Славко Вакарчук іронічно-коректно написав у Твіттері: «Коментарі з приводу «того самого випадку в Саратові» просимо шукати в піснях гурту «Океан Ельзи». Цитуйте за смаком». Відразу згадалося: «Тому, хто чує, давно вже все ясно і так». Очевидно, що пісні «ОЕ» (який має, до речі, в РФ дуже багато прихильників) раптом почали різати слух владі північної сусідки з тієї самої причини, що й поперек горла свого часу стали українські цукерки та сир.

До слова, якщо прочитати повідомлення про ексцес у Саратові уважніше, з’ясується, що самих учасників «ОЕ» оштрафували лише на 4,5 тисячі гривень, а ось організатора з російського боку — на суму, в понад десять разів вищу, — 55 тисяч. Бо насправді одержання всіх потрібних дозволів  — це клопіт того, хто організовує концерти гурту. 

Поширеність серцево-судинних захворювань в Україні набрала не просто загрозливих розмірів. Бо дві третини загальної смертності від цієї патології нині вже цілком можна розцінювати як виклик не тільки системі охорони здоров’я, а й національній безпеці.

Адже інфаркти, інсульти дедалі частіше трапляються тепер у молодих людей, після порятунку життя яких держава має брати їх на утримання. Якщо із цими хворобами, що вражають 70- чи 80-річних, ще якось можна змиритися, то така драма в житті тридцятилітнього чоловіка чи жінки боляче б’є по сім’ї, призводить до втрати працездатності у розквіті сил. І як наслідок — падіння якості життя, рівня достатку родини. 

Усі ми розуміємо, що жодне перетворення в будь-якій сфері не може проходити гладенько і безболісно. Особливо якщо суттєве реформування стосується такої надважливої сфери, як охорона здоров’я. Успішне впровадження будь-яких новацій має грунтуватися на зваженому підході, чіткому формулюванні мети, затвердженні покрокового плану та критеріїв оцінки реформування. Аналіз того, що вже зроблено, допомагає уникнути помилок у майбутньому.

Тож Інститут економічних досліджень та політичних консультацій провів «круглий стіл» «Реформа охорони здоров’я в Україні: ідея та реалії», не тільки проаналізувавши зміни у вітчизняній системі охорони здоров’я, а й поділившись досвідом для її подальшого покращення. 

Уже не один рік статистика фіксує, так би мовити, перевиробництво юристів. Готують їх майже у трьохстах навчальних закладах. Більшість з них — непрофільні і відкрили юридичні факультети для підняття власного іміджу. Коли про це йдеться на різних нарадах-семінарах, обов’язково можна почути: «А ви спробуйте знайти хорошого адвоката!» Є й таке уточнення: випускників юридичних факультетів справді багато, але фахівців не вистачає. Професіонали додадуть, що в нас один юрист припадає на сім тисяч осіб, тоді як у розвинених країнах навантаження в десятки разів менше.  

Музейна справа вельми нелегка. Майже завжди вона неможлива без тендітного поводження з предметами, які мають історію. А вони в деяких випадках волають-просять до себе делікатного ставлення...
Майже безлюдний закуток Дніпровського району столиці маю щастя виявити за адресою: вулиця Степана Сагайдака,112. Крокуємо з фотографом (а в цій ситуації — чоловіком-захисником у районі із сумнівною славою) уздовж дороги з ледь помітним, зарослим пожовклим мохом тротуаром. Довжелезні фури перекривають шлях. Ось так, з певними труднощами підходимо до ТОВ «Київміськвторресурси». І впадаємо у ступор: а де, власне, Музей сміття? 

  Вікторія Горлова — відомий український модельєр і мама знаменитої дівчинки-модельєра Поліни. Запоріжці здебільшого знають її саме за успіхи старшої дочки. Адже мала у вельми ніжному віці підкорила столицю моди — Париж і завоювала серце одного з найіменитіших його модельєрів — П’єра Кардена. Про те, як склалася подальша творча доля Вікторії та її доньки, про професійні успіхи самої Вікторії, а також про її погляди на виховання двох дочок — Поліни і Дарини — і розвиток у них талантів ми говорили в гостинному домі Торлових у Києві, куди сім’я перебралася із Запоріжжя, щоб розширити свої творчі горизонти.

Що це за міста у Польщі? Торунь, Мальборк, Гданьськ. А ще Сопот, який плавно переходить у Балтійське узбережжя. 

Нині немає потреби доводити актуальність лікування і профілактики серцево-судинних захворювань. Вони найчастіше вражають людей молодого віку, стають причинами тяжкої інвалідності або смертності. Цьому сприяє шкідливий вплив довкілля, неправильне харчування, малорухомий спосіб життя.

Про серйозну для суспільства проблему, можливості вчасного виявлення захворювання судин за допомогою доступних методів говоримо з завідувачем кафедри Київського медичного університету імені О.О.Богомольця Володимиром Мішаловим. 

«Ти підеш на презентацію української стрічки «Тіні незабутих предків»? — поцікавився колега. «А що, вийшов римейк»? З’ясувалося, що назва параджановського шедевру, до якої приліпили заперечну частку «не», належить зовсім іншому фільму.
Ще до виходу на екран фільм викликав великий резонанс у суспільстві — від звинувачень у копіюванні американських стандартів до гордості за вітчизняний продукт. Щоправда, ті, хто асоціює наш кінематограф з фільмами Параджанова та Іллєнка, можуть розслабитися. Це зовсім інше кіно.
Здається, назва фільму з’явилася навіть раніше за сюжет, адже паралелі з параджановськими «Тінями» — напрочуд влучний піар. Утім, режисер фільму Любомир Левицький наполягає, що жодних асоціацій з фільмом він не закладав, і навіть дивується, чому глядачам такі паралелі спадають на думку. Він просто зняв такий собі сучасний «ужастик» із молодими акторами, надихаючись історіями про карпатських мольфарів. Якщо точно — це, за словами творців, містичний трилер з елементами комедії. А назва фільму перегукується не з фільмом Сергія Параджанова, а з романом Михайла Коцюбинського, з яким режисер народився в один день.

Його формат 2013-го змінився — щорічний наймасштабніший проект українського арт-простору трансформувався у міжнародний арт-форум, де представлені проекти актуального мистецтва. Якщо перекласти ці зміни з мови мистецтвознавців на мову пересічних відвідувачів, це означає, що замість безлічі «картин на продаж», як це буває на арт-ярмарках, у древніх стінах Арсеналу звучить мова найновішого мистецтва.