Мабуть, не варто багато говорити про те, що значить для українця народна пісня. Це — невичерпне джерело нашої духовності, дбати про чистоту якого — священний обов’язок кожного. Адже аморальне суспільство, як відомо, гине. 

Що таке медицина плода, в нашій країні знають поки що лише окремі фахівці. Втім, це одна з актуальних галузей медицини, що вже давно розвинена у всьому світі. Адже сьогодні майже кожна четверта дитина, яка помирає на першому році життя, з’являється на світ з вродженими вадами розвитку. У якому стані сьогодні медицина плода в Україні, як впроваджується цей напрям у перинатальних центрах — наша розмова з головним неонатологом Міністерства охорони здоров’я Єлизаветою ШУНЬКО. 

Ким мріяли стати сільські дітлахи на початку 1960-х? Здебільшого космонавтами, моряками тощо. І наполегливо готуючи себе до обраного фаху, облаштовували ракету у діжці з-під огірків, а крейсер  — у кориті для купання чи прання. А як робив перші кроки до свого життєвого покликання мій співрозмовник? Може, вже змалку залюбки розмахував дерев’яним патичком, уявляючи себе з диригентською паличкою у руці? Із спогадів про дитинство й розпочалася наша розмова з маестро. 

Острів Березань, що в Чорному морі, — клаптик суші площею 11 гектарів, на якому немає води, кущика чи деревця. В античні часи він був півостровом, розмір якого майже вдвічі перевищував нинішній. Тут буяло життя: знахідки підтверджують, що Березанське поселення (Борисфеніда) — єдине збережене на території Північного Причорномор’я, що належить до раннього періоду грецької колонізації.

Кого тільки не бачила ця земля: кімерійців, скіфів, римлян, готів, турків. Біля острова пролягав торговий шлях «із варягів у греки». Острів понад сто років досліджують археологи, кожен етап розвідок дає нове відкриття, розкриває давні таємниці, дає змогу під іншим кутом поглянути на події світової історії. Не став винятком і рік 2013-й. 

Відразу скажу, що не збираюсь вимагати заборони на показ мультиків про Крокодила Гену, Простоквашино, Вовка із Зайцем. Так само як і радянського серіалу про Шерлока Холмса з Василем Лівановим у головній ролі тощо. І вирізати всі сцени, де головні герої димлять тютюном, теж не буду пропонувати. Ці фільми — історія, нагадування про часи, коли головним було, як ти ставишся до будівництва комунізму. А куриш при цьому чи ні — це вже справа другорядна. Партійні виконроби не надто переймалися: Помре бідолаха від раку чи бахне його інфаркт — не біда, будівничих радянщини у країні сотні мільйонів.

Натомість пропоную звернути увагу на сучасний кінематограф — як інструмент вживляння у суспільну та особисту свідомість не найкращих стереотипів поведінки. 

Славко Вакарчук іронічно-коректно написав у Твіттері: «Коментарі з приводу «того самого випадку в Саратові» просимо шукати в піснях гурту «Океан Ельзи». Цитуйте за смаком». Відразу згадалося: «Тому, хто чує, давно вже все ясно і так». Очевидно, що пісні «ОЕ» (який має, до речі, в РФ дуже багато прихильників) раптом почали різати слух владі північної сусідки з тієї самої причини, що й поперек горла свого часу стали українські цукерки та сир.

До слова, якщо прочитати повідомлення про ексцес у Саратові уважніше, з’ясується, що самих учасників «ОЕ» оштрафували лише на 4,5 тисячі гривень, а ось організатора з російського боку — на суму, в понад десять разів вищу, — 55 тисяч. Бо насправді одержання всіх потрібних дозволів  — це клопіт того, хто організовує концерти гурту. 

Поширеність серцево-судинних захворювань в Україні набрала не просто загрозливих розмірів. Бо дві третини загальної смертності від цієї патології нині вже цілком можна розцінювати як виклик не тільки системі охорони здоров’я, а й національній безпеці.

Адже інфаркти, інсульти дедалі частіше трапляються тепер у молодих людей, після порятунку життя яких держава має брати їх на утримання. Якщо із цими хворобами, що вражають 70- чи 80-річних, ще якось можна змиритися, то така драма в житті тридцятилітнього чоловіка чи жінки боляче б’є по сім’ї, призводить до втрати працездатності у розквіті сил. І як наслідок — падіння якості життя, рівня достатку родини. 

Усі ми розуміємо, що жодне перетворення в будь-якій сфері не може проходити гладенько і безболісно. Особливо якщо суттєве реформування стосується такої надважливої сфери, як охорона здоров’я. Успішне впровадження будь-яких новацій має грунтуватися на зваженому підході, чіткому формулюванні мети, затвердженні покрокового плану та критеріїв оцінки реформування. Аналіз того, що вже зроблено, допомагає уникнути помилок у майбутньому.

Тож Інститут економічних досліджень та політичних консультацій провів «круглий стіл» «Реформа охорони здоров’я в Україні: ідея та реалії», не тільки проаналізувавши зміни у вітчизняній системі охорони здоров’я, а й поділившись досвідом для її подальшого покращення. 

Уже не один рік статистика фіксує, так би мовити, перевиробництво юристів. Готують їх майже у трьохстах навчальних закладах. Більшість з них — непрофільні і відкрили юридичні факультети для підняття власного іміджу. Коли про це йдеться на різних нарадах-семінарах, обов’язково можна почути: «А ви спробуйте знайти хорошого адвоката!» Є й таке уточнення: випускників юридичних факультетів справді багато, але фахівців не вистачає. Професіонали додадуть, що в нас один юрист припадає на сім тисяч осіб, тоді як у розвинених країнах навантаження в десятки разів менше.  

Музейна справа вельми нелегка. Майже завжди вона неможлива без тендітного поводження з предметами, які мають історію. А вони в деяких випадках волають-просять до себе делікатного ставлення...
Майже безлюдний закуток Дніпровського району столиці маю щастя виявити за адресою: вулиця Степана Сагайдака,112. Крокуємо з фотографом (а в цій ситуації — чоловіком-захисником у районі із сумнівною славою) уздовж дороги з ледь помітним, зарослим пожовклим мохом тротуаром. Довжелезні фури перекривають шлях. Ось так, з певними труднощами підходимо до ТОВ «Київміськвторресурси». І впадаємо у ступор: а де, власне, Музей сміття?