У цьому закладі вперше довелося побувати літ із сорок тому —  шукав книжки і документи, що могли б пролити світло на запитання: «Чи є підземні ходи, що ведуть із Луцького замку до церкви в  селі Рованці?» Тоді обласний архів  розміщувався у кірсі, що й нині височіє у Старому Луцьку. А маленький читальний зал, у який приносили звідти документи, — поряд, у невеличкому будинку зі скрипучою підлогою. Випало щастя потримати в руках артефакти, що розповідали про історію старовинного Лучеська, зокрема книжечку Леоніда Маслова, з пожовклих сторінок якої дихнуло битвами, князями, будівничими.
Історія в архіві часто схожа на непідступну і непідкупну пані. Але варто знайти до неї ключики, і мовчазна дама починає говорити.  

Сьогоднішній наш гість — людина напрочуд сонячна. Усміхнена, привітна, емоційна. Просто не віриться, що ця приваблива жінка може безжалісно громити своїх суперниць у секторі для штовхання ядра, або на біговій доріжці. Нещодавно Наталія Добринська завершила свою успішну легкоатлетичну кар’єру, та спорт з її життя нікуди не подівся.  

Крейду ледве струсив — тернувся рукавом куртки у школі об стіну. Вам, мабуть, цікаво, де це сталося, бо в сучасних школах крейдою стіни вже не білять. Та то не сучасна, їй понад сто років і стоїть вона поміж таких самих старих хат. Діло було в музейному комплексі в Пирогові, якраз там Святий  Миколай із восьмирічними школяриками зустрічався. Святий і його помічниці розіграли з дітками спектакль про ялинку та лісоруба, загадували одне одному загадки, читали вірші і вирізали витинанки. І без подарунків, зрозуміло, не обійшлося.

Два десятки композиторів світу поклали на музику вірш «Гренада», який  створив 1926-го 23-річний уродженець Катеринослава (нині Дніпропетровськ) Михайло Шейнкман — відомий радянський поет і драматург із псевдонімом Міхаїл Свєтлов.

Михайло Аркадійович — один з небагатьох митців сталінської доби, який не доносив, не писав на колег пасквілів. Як згадував багаторічний в’язень сумління автор легендарних «Колимських оповідань» Варлам Шаламов, у ті часи це було значно важче, аніж створити «Гренаду».

Йому позували світові зірки шоу-бізнесу, мистецтва й політики. Одна зі складових його майстерності — самопіар. Художник полюбляє озвучувати, що за  його портрети викладають 50—150 тисяч доларів. Тим часом 1999 року митець заснував благодійний фонд, щоб підтримувати талановитих людей і відроджувати музейні цінності.
Нікас Сафронов, титулований в князі, уперше привіз до столиці виставку картин останнього десятиріччя. Вона складається з кількох серій і налічує 120 робіт. Їх розвісили до середини лютого на третьому поверсі Музею історії Києва. На виставці також демонструється композиція, присвячена Сафронову, зі срібла, позолоти, діамантів, аметистової друзи з бюстом Сальвадора Далі. Вхід коштує 60 гривень.

Звідки пішла традиція радувати близьких подарунками, і яких сюрпризів нині люди чекають від Святого Миколая, якого вшановуємо сьогодні? Про це дізнавалися журналісти «Урядового кур’єра». 

Дві половинки цього подружжя впродовж 40 років скріплюють не лише сімейні узи, а й творчі. Обоє — випускники Ужгородського училища декоративно-прикладного мистецтва. Обом по 62 роки, майже одночасно нагороджені званням «Заслужений художник України». Це — Магдалина Белень-Пуглик і Михайло Белень. «УК» завітав до творчого подружжя в їхній будинок,  що неподалік знаменитого Невицького замку в передмісті Ужгорода. 

Визнані майстри-гутники та молоді митці з 16 країн світу впродовж тижня творили зі скла у навчально-виробничих майстернях Львівської національної академії мистецтв авторські  роботи, а відтак представили їх на підсумковій виставці у Національному музеї імені Андрея Шептицького. 

Ця робота Дніпропетровського міського телевізійного театру (директор — Ольга Волошина) отримала Гран-прі V Міжнародного фестивалю екранного та сценічного мистецтв «Кінологос-2013» в Одесі. Здавалося, зовсім недавно знімальна група зустрічалася з її головним героєм у Києві, говорили про відзначення в рідному Дніпропетровську його столітнього ювілею 25 лютого 2014 року. Але нещодавно Євген Березняк пішов із життя…
Про те, як врятували старовинне польське місто Краків, знято багато художніх і документальних кінострічок, серед яких відомий радянський трьохсерійний фільм «Майор Вихор» за однойменним твором Юліана Семенова. Прототипами головного героя були три людини: розвідники Євген Березняк і Олексій Ботян, а також відомий письменник Овідій Горчаков (автор повісті «Викликаємо вогонь на себе»), з якого писалися зовнішність і характер «Вихора». До речі, Юліан Семенов із самими розвідниками не зустрічався.

Поспішаючи на інтерв’ю із заслуженим артистом України Віктором Семирозуменком, який 17 років служить в Національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки, побачив, що тротуар біля кав’ярні заблоковано. Іранські кіношники знімали бойовик за участю дуже відомого в них актора. Біля спецавто з паризьким (!) номером стовбичили українські статисти, одягнені  французькими поліцейськими. Невже наша столиця перетворюється на кіномекку, де киянам відведена роль статистів?