У столичному Палаці «Україна» відбувся сольний концерт заслуженої артистки України, солістки Національної філармонії Ольги Чубаревої. Він зібрав повний аншлаг. Зважаючи на низку причин, ця подія залишиться унікальною в історії вітчизняного вокального виконавства.
Початок концерту вразив глядачів режисерською винахідливістю. Вкрай вишукане світло та хореографія зробили свою справу. До того ж живий голос співачки звучав «за кадром», виконуючи попурі з відомих класичних мелодій. Надалі глядачів вразили виступи вправних танцівників. Вів концерт його режисер-постановник Петро Мага, який згодом навіть співав дуетом з уславленою співачкою. Серед її партнерів того вечора виступили також Павло Зібров, Віктор Павлік, Олег Шак та інші майстри мистецтв. Словом, несподіваних вражень не бракувало! Тим більше, що світло й інші постановчі ефекти були, без перебільшення, віртуозними.

Зачувши прізвище цього співака, більшість шанувальників пісні відразу згадують славнозвісну «Смереку» або «Малиновий дзвін». Хоч частина слухачів надають перевагу таким шлягерам, як «Час рікою пливе» чи «Галина». Дехто з ностальгією пригадує «Танець на барабані», «Дівчина з квартири 45», «Ромашка біла». Одне слово, у кожного в душі власний хіт цього талановитого і харизматичного виконавця.
Віддаючи належне співакові, все-таки варто звернути увагу на своєрідність його позасценічної репутації. Чомусь вважається, що артист тримається осторонь журналістів, неохоче відгукується на автограф-сесії тощо.

Кажуть, що мода як така зникла. Є карнавал життя, є корпоративний дрес-код і природне бажання новизни в чоловіків та жінок. Потужна багатомільярдна індустрія фешн паразитує на цих чинниках.
Тиждень моди показав, що цінова політика наших дизайнерів досить варіативна. В кулуарах фешн-фахівці коментували вартість пальта в шоу-румі. 16 тисяч гривень за витвір молодого дизайнера. Звісно, до свого бренда йому ще рости й рости. Зрозуміло, що авторські речі коштують недешево. До їхньої ціни входять розробка дизайну з новим кроєм, вартість тканини, час на ручну роботу, амбіції та інші розцінки, знайомі будь-якому підприємцю в Україні.

Навряд чи хтось стане заперечувати, що у Другій світовій війні держави антигітлерівської коаліції перемогли не Німеччину, а нацизм. Не менш очевидно, що в лавах тих, хто воював на боці Гітлера, далеко не всі були нацистами. Отож цілком закономірно, що в нащадків гітлерівських солдат ставлення до минулого двояке — з одного боку, нікуди не дінешся від історичної правди, а  з другого — йдеться про їхніх батьків і матерів. Саме тому трисерійний німецький фільм, який, за версією впливового видання «Шпігель», заслуговує на звання «культурна подія року», дістав влучну назву «Наші матері, наші батьки». З часу його виходу на екрани у квітні цього року кінокартину лише в Німеччині і Австрії  переглянули понад 20 мільйонів глядачів, тимчасом як Польща і Росія відреагували на його появу офіційними протестами, а впливові видання Великобританії  назвали серіал «спробою ревізії історії Третього рейху». 

Режисер Михайло Резнікович відчув актуальність дебютної п’єси Івана Тургенєва «Нахлібник», написаної 1848 року. Як відомо, всі три п’єси письменника царська цензура заборонила. Його твори були лакмусом щодо європейської налаштованості громадянина Російської імперії.
«Нахлібника» обрав для бенефісу великий Михайло Щепкін, але вийти на сцену в ролі Кузовкіна йому дозволили лише в 1862 році, коли скасували кріпацтво. До якого викривлення свідомості та стосунків воно призводило, Тургенєв відчув у своїй сім’ї. Його мати пройшла через роки принижень і, коли отримала великий спадок, сама стала зразковим деспотом щодо кріпаків і рідних.

Не для всіх шкіл Прикарпаття перший день вересня був святковим. Деякі у віддалених селах замкнули до кращих часів — коли до першого класу прийде більше дітей. У деяких відкрили дитячі садочки, а нечисленних учнів зарахували до шкіл сусідніх сіл. А ось у селі Раковець, що в Богородчанському районі, стару школу не підготували до занять, тож батьки не пустили дітей до навчання і повідомили про це Кабмін. Там їх почули. За дорученням голови уряду, вся вертикаль виконавчої влади від профільного міністерства до місцевої райдержадміністрації долучилася до створення дітям належних умов для занять. Крім того, Прем’єр-міністр Микола Азаров розпорядився виділити кошти для будівництва у селі нової школи за рахунок держфонду регіонального розвитку. Тим паче, що це село демографічно перспективне.

На початку цього місяця в Женеві (Швейцарська Конфедерація) відбулося підписання угоди між Україною та Європейською організацією ядерних досліджень (ЦЕРН) щодо надання статусу нашій країні асоційованого члена в ЦЕРН. Про цю непересічну подію спеціально для «УК» розповідає президент Національної академії наук України Борис Патон.  

Це непересічне дійство започатковане у поліському регіоні ще влітку 1991-го. Тоді сама лише спроба зберегти і відроджувати надбання національного фольклору в очах компартійної влади була як певний підкоп під її підвалини. Але всупереч цьому запрошена на сцену народна українська пісня раптом зазвучала з усіма притаманними їй потугою, різноголоссям,  автентичністю.
—  Це й організаторам фестивалю, і самодіяльним артистам, і гостям дало змогу ще раз переконатися: «Українська пісня збереглася!» — пригадує один із організаторів тодішньої «Берегині» журналіст Василь Ворон.

Одразу два луганських академічних театри включили у свої програми твори відомої письменниці Ліни Костенко. «Містерія понівеченої душі» — так група постановників із Херсона на чолі з режисером Сергієм Павлюком позиціонує прем’єру, з якою стартував сезон в українському академічному музично-драматичному театрі. Вистава «Маруся Чурай» створена групою запрошених постановників, які заручилися згодою автора. Її на постановку вистави «Сніг у Флоренції» отримав і головний режисер обласного академічного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук.  

З вами такого не бувало: коли на самоті перегортаєш альбоми зі старими фотографіями, перед тобою зринають найдорожчі серцю моменти. Ті давні клаптики життя сумлінно бережуть тиху пам’ять для кожного з нас. Іноді так хочеться вийняти з далекої шухляди й перегорнути старий фотоальбом… України.
Все, що відбувається сьогодні, вже завтра стане історією, а на зміну нинішнім прийдуть нові технології. І все-таки фотографія житиме вічно — впевнені рівненські фотохудожники.