В  Успенському соборі Києво-Печерської лаври, де помістили святиню, молебень відправили керуючий справами УПЦ, перший вікарій Київської митрополії митрополит Бориспільський і Броварський Антоній та митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павел. 

У Запорізькому міжобласному центрі відновної хірургії кісток і суглобів 9-ї міськлікарні  після важкої, але успішної операції з реплантації кисті  проходить реабілітацію 51-річний Ігор Лебідь.

Чоловік два місяці тому  потрапив у халепу — його рука потрапила у верстат і гостре лезо геть відрубало кисть.

— Я був при свідомості, і коли побачив, що стало з моєю рукою, вирішив, що бути мені інвалідом, — згадує пацієнт. — Але коли на ранок побачив руку після операції, у душі зажевріла надія. 

Лікар від Бога, розважлива й інтелігентна, завжди доброзичлива й безкорислива — так відгукуються колеги й пацієнти про лікаря-гастроентеролога Євдокію Вакуленко. Заслуженого професіонала не обійшли нагороди. Чергову нещодавно вручали в Київській обласній раді. Там і відбулася наша розмова.

—  Євдокіє Пилипівно, приємно нагороди отримувати?

— Звісно. За свою багаторічну роботу отримала їх чимало, але втішно, що знову згадали. Ось вручили іменний годинник і грамоту.   

У столичній галереї су часного мистецтва «Триптих Арт» відбулася пер сональна виставка Ган ни Криволап «Обрії». Цьо го разу київська художниця представила живописні пейзажі, створені протягом 2013 року в Сараєво.
Боснійські мотиви Криволап відрізняються ре тельно вибудуваним колоритом. Відчувається, що художниця не ставила собі за мету копіювати кольори з натури, а намагалася забарвити побачені куточки боснійської столиці по-своєму. Кожна з робіт має відбиток певного (щоразу іншого) емоційного стану художниці. Ганна вдивлялася в сараєвські пейзажі в різну пору доби, за різної погоди. Є кілька рис, що об’єднують ці роботи. Авторка милується дахами старих будиночків.  Час від часу ми помічаємо величний гірський краєвид, а інколи мінарет, що одиноко височіє над дахами. Характерно, що художниця написала «місто в чистому вигляді», не впустивши до його простору жодної людської постаті. 

Переступивши поріг квартири Зареми Молла, опиняєшся у ляльковому світі. Ось казкова Шахерезада, а поруч з нею жіночка, що веде дівчинку за руку, там молода мама, яка притискає до себе сина. На кожній поличці герої, що мають власний характер та неповторні риси обличчя. «Це і не дивно, — каже мама майстрині Ельміра Хайруллаєва. — Донька створює свої образи з людей, яких зустрічає у житті, тому вони не схожі одне на одного. Ось дивіться, жінка в українському костюмі — це моя знайома Калина Іванівна».  

У центрі промислового Донбасу, на подвір’ї одного з приватних будинків Горлівки височіє кремезний каштан. Дерево як дерево. От тільки посадив його молодий вчитель Василь Стус, який  приходив сюди в гості до свого приятеля Івана Мурзи.
Цей експонат під відкритим небом — ще один спогад про добрі справи, завдяки яким досі пам’ятають Стуса у Горлівці. Інші — листи, фотографії, документи, рукописи, студентські конспекти, книжки, є навіть відтворена камера-одиночка і копія його слів на мурованій стіні — зібрані у тутешньому іменному музеї, куди жителі та гості міста навідуються гуртом і поодинці. 

До двохсотого дня народження Великого Кобзаря, коли дипломи та почесні знаки премії його імені вручить п’ятьом лауреатам Президент України, — понад чотири місяці. Потрапити до першого списку претендентів на преміювання можна було з 1 серпня, а тепер на це лишилося кілька днів: 1 листопада — останній з них, коли подаються відповідні документи. 
Комітет з 25 осіб у другому турі в грудні таємним голосуванням визначить, які із запропонованих творів змагатимуться в третьому турі в лютому, коли з-поміж них  так само таємно виокремлюватимуться переможці. Напрямів, за якими представлені претенденти, — дев’ять, з кожного можливий лише один переможець, а лауреатами стануть тільки п’ятеро. 

Фестиваль «Аве Верді» тривав в Україні з 10 по 26 жовтня. Підсумовуючи результати цього блискучого культурного проекту, ініційованого посольством Італії, Італійським інститутом культури в Україні і проведеного за підтримки Міністерства культури та Національної опери України, Надзвичайний і Повноважний посол Італії в Україні Фабріціо Романо висловив думку, що завдяки фестивалю вшанування цієї величної постаті було в Україні масштабнішим, ніж у будь-якій іншій країні світу.
У фестивалі взяли участь усі оперні театри країни, а також Національна музична академія  ім. П. І. Чайковського. Українські глядачі побачили двадцять вистав із безцінної культурної спадщини Джузеппе Верді, зокрема «Травіату», «Макбет», «Аїду», «Дона Карлоса», «Трубадура», «Отелло». Провідні партії виконували Анжеліна Швачка, Сергій Магера, Олександр Гурець, Дмитро Агеєв, Тамара Калінкіна й інші видатні оперні солісти.

Здавалось би, що за подія — 160-річчя будівлі? Тим більше, що не всі перехожі нині навіть увагу на неї звертають. Бо є старіші, показніші. Та йдеться не просто про споруду. Про пам’ять, про те, що там відбувалось, і що та кого вона вивела в люди. Особливо це важливо знати в наш час, коли останні 20 років столиця України нещадно руйнується і втрачає свою неповторність. А історія кожного будинку поважного віку може так багато розповісти. Тож переступімо поріг Національного музею медицини, в приміщенні якого був Анатомічний театр Університету Святого Володимира.

Нині мало хто пам’ятає, що визволення України від фашистської окупації протягом тривалого часу відзначали… 8 жовтня. Саме цього дня війська 4-го Українського фронту, долаючи відчайдушний опір ворога в Карпатських горах, нарешті перетнули колишній радянський кордон.
Однак не зайве нагадати, що ця ділянка кордону стала радянсько-угорською вже після початку Другої світової війни та «золотого вересня» 1939 року. До цього Закарпаття входило до складу Чехословаччини, а після втрати нею державності, що стало наслідком ганебної Мюнхенської змови, населені українцями землі окупували війська «сухопутного» адмірала Хорті — тодішнього правителя Угорщини.