У центрі промислового Донбасу, на подвір’ї одного з приватних будинків Горлівки височіє кремезний каштан. Дерево як дерево. От тільки посадив його молодий вчитель Василь Стус, який  приходив сюди в гості до свого приятеля Івана Мурзи.
Цей експонат під відкритим небом — ще один спогад про добрі справи, завдяки яким досі пам’ятають Стуса у Горлівці. Інші — листи, фотографії, документи, рукописи, студентські конспекти, книжки, є навіть відтворена камера-одиночка і копія його слів на мурованій стіні — зібрані у тутешньому іменному музеї, куди жителі та гості міста навідуються гуртом і поодинці. 

До двохсотого дня народження Великого Кобзаря, коли дипломи та почесні знаки премії його імені вручить п’ятьом лауреатам Президент України, — понад чотири місяці. Потрапити до першого списку претендентів на преміювання можна було з 1 серпня, а тепер на це лишилося кілька днів: 1 листопада — останній з них, коли подаються відповідні документи. 
Комітет з 25 осіб у другому турі в грудні таємним голосуванням визначить, які із запропонованих творів змагатимуться в третьому турі в лютому, коли з-поміж них  так само таємно виокремлюватимуться переможці. Напрямів, за якими представлені претенденти, — дев’ять, з кожного можливий лише один переможець, а лауреатами стануть тільки п’ятеро. 

Фестиваль «Аве Верді» тривав в Україні з 10 по 26 жовтня. Підсумовуючи результати цього блискучого культурного проекту, ініційованого посольством Італії, Італійським інститутом культури в Україні і проведеного за підтримки Міністерства культури та Національної опери України, Надзвичайний і Повноважний посол Італії в Україні Фабріціо Романо висловив думку, що завдяки фестивалю вшанування цієї величної постаті було в Україні масштабнішим, ніж у будь-якій іншій країні світу.
У фестивалі взяли участь усі оперні театри країни, а також Національна музична академія  ім. П. І. Чайковського. Українські глядачі побачили двадцять вистав із безцінної культурної спадщини Джузеппе Верді, зокрема «Травіату», «Макбет», «Аїду», «Дона Карлоса», «Трубадура», «Отелло». Провідні партії виконували Анжеліна Швачка, Сергій Магера, Олександр Гурець, Дмитро Агеєв, Тамара Калінкіна й інші видатні оперні солісти.

Здавалось би, що за подія — 160-річчя будівлі? Тим більше, що не всі перехожі нині навіть увагу на неї звертають. Бо є старіші, показніші. Та йдеться не просто про споруду. Про пам’ять, про те, що там відбувалось, і що та кого вона вивела в люди. Особливо це важливо знати в наш час, коли останні 20 років столиця України нещадно руйнується і втрачає свою неповторність. А історія кожного будинку поважного віку може так багато розповісти. Тож переступімо поріг Національного музею медицини, в приміщенні якого був Анатомічний театр Університету Святого Володимира.

Нині мало хто пам’ятає, що визволення України від фашистської окупації протягом тривалого часу відзначали… 8 жовтня. Саме цього дня війська 4-го Українського фронту, долаючи відчайдушний опір ворога в Карпатських горах, нарешті перетнули колишній радянський кордон.
Однак не зайве нагадати, що ця ділянка кордону стала радянсько-угорською вже після початку Другої світової війни та «золотого вересня» 1939 року. До цього Закарпаття входило до складу Чехословаччини, а після втрати нею державності, що стало наслідком ганебної Мюнхенської змови, населені українцями землі окупували війська «сухопутного» адмірала Хорті — тодішнього правителя Угорщини.

У жовтні відзначив 90-ліття Темістокль Вірста — художник, скульптор, митець, якого шанують за межами України і якого, на жаль, украй рідко згадують на теренах рідної землі. Василь Костицький — професор, член-кореспондент НАПрНУ, автор теолого-соціологічної теорії права, голова Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі — фактично перший із-поміж українських науковців наголосив: держава в умовах глобалізованого світу має виконувати екологічну функцію — захищати етичні стандарти.

Є старий анекдот. Війна. Німці захопили ліс. Прийшли «наші» і вигнали німців. Німці вигнали «наших» і знову захопили ліс. А потім прийшов лісник і вигнав усіх. До речі, готовий сценарій. Здається, деякі сучасні фільми про війну знімають саме за такою схемою.
Утретє Росія висуває на премію «Оскар» фільм про війну. Першим був Микита Михалков зі стрічкою «Стомлені сонцем-2», яка провалилася в прокаті. Естафету прийняв Карен Шахназаров зі своїм «Білим тигром» (тобто танком), кращим слоганом до якого було б «хто не зрозумів — той дурень».

У квітні 1912 року сталася одна з найбільших природно-техногенних катастроф того часу, що підтвердила істину: сили природи не зважають на людський прогрес і карають за самовпевненість. 101 рік тому, виконуючи свій перший рейс, у водах Північної Атлантики після зіткнення з айсбергом пішов на дно найбільший на той час пасажирський лайнер «Титанік». Із 2207 людей, що були на борту, врятуватися вдалося лише 712.
Стихія не пощадила ні багатих, ні бідних, не робила вибору між чоловіками, жінками, дітьми. Більшість пасажирів, відпливаючи з берегів Англії до берегів Північної Америки, сподівалися на нове життя, плекали сподівання на краще майбутнє. Тож «Титанік» називали Кораблем мрій не тільки за найсучасніші технології та небачену для суден розкіш. Однак надійні прилади, золото, кришталь, інші коштовності пішли у глибину холодних вод Атлантичного океану. Разом із мріями майже півтори тисячі людей.

Учасники слухань констатували, що питання протидії епідемії названих захворювань для України вкрай актуальне і давно вийшло за межі суто медичної проблеми. Наша країна серед лідерів за темпами розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Європі та світі, є другою країною Європи та п’ятою — світу за темпами поширення ВІЛ-інфекції. Щодня діагноз ВІЛ-інфекції ставлять майже 60 українцям. Починаючи з 1987-го, серед громадян України зареєстровано 234 257 ВІЛ-позитивних осіб, 62 288 хворих на СНІД та 30 575 померлих від захворювань, зумовлених СНІДом.  

Нашу розмову з директором Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України Іллею Ємцем раз у раз переривають телефонні дзвінки та  включення з операційної (перед Іллею Миколайовичем  монітор транслює все, що там відбувається).  Втім, операцію, котру він мав проводити того дня,  відмінили, тож поспілкуватися пощастило неочікувано довго.
Серед фото на  стіні його кабінету — світлини вчителів і колег: Миколи Амосова,  австралійського професора Тімоті Картмілла, французького доктора Іва Лекомпта, канадського  професора Вільяма Вільямса. Згадалося, коли вперше побачила ці  фотографії, — ще в Інституті Амосова, на двох поверхах  якого розміщувався центр. Ці  та інші західні світочі кардіохірургії  приїхали на присвячений 10-річчю заснування  Центру дитячої кардіології та кардіохірургії 8-й український форум вроджених вад серця, котрий починається сьогодні.