Слова, винесені в підзаголовок,  прозвучали в заключному документі Всесвітньої конференції з виховання і освіти дітей дошкільного віку, яка пройшла під егідою ЮНЕСКО в Москві 2010 року. Що зроблено за останні три роки в Україні, аби  наповнити їх реальними справами? 

1 вересня 2012 року у школах почалося  навчання за новими державними стандартами і програмами. За останні кілька років напруженої праці створено  передумови для справжнього реформування освітньої галузі — модернізації її змісту. За два роки прискореного маршу пройдено шлях від нового стандарту до створення нових українських підручників і перепідготовки вчителів початкової школи. 

У  вітчизняному освітньому просторі існує кілька вишів-фаворитів, куди мріє потрапити левова частка абітурієнтів. Проте загалом, вирішуючи, куди вступити після школи, вчорашні випускники обирають між 823 вищими навчальними закладами. Найбільше — 425 — вишів перебувають у  власності держави. Комунальними  та приватними є  221 та 177 вищих навчальних закладів відповідно.
Очевидно, що мережу українських вишів слід привести до норм, які існують у Європі,  а також усунути дублювання підготовки фахівців за окремими напрямами та спеціальностями. Тому Міністерство  освіти і науки,  реалізуючи державну політику, взялося за утворення регіональних університетських центрів. Зокрема протягом 2010—2013 років  розпочали роботу 13 таких центрів на базі 33 вишів. 

Уряд крок за кроком підвищує оплату праці педагогічних та науково-педагогічних працівників. Із 2010 року посадові оклади працівників бюджетної сфери, зокрема педагогів, зросли на 54 %.
Із 1 січня 2010 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів  № 1130, відповідно до якої вчителям, вихователям загальноосвітніх навчальних закладів, викладачам і майстрам виробничого навчання професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів І—II рівня акредитації державної та комунальної форми власності, керівникам та заступникам керівників цих закладів, посади яких зараховані до посад педагогічних працівників, встановлено надбавки в розмірі 20% посадового окладу (ставки заробітної плати). А з вересня 2011 року набрала чинності урядова постанова  № 373, згідно з якою таку надбавку встановлено всім педагогічним працівникам. 

Як шкода, що все хороше швидко закінчується. Майже непомітно проминув і ярмарок у Великих Сорочинцях, якого так чекали і до якого ретельно готувалися. Цього року він був ще велелюдніший і багатший, ніж торік.

Свою продукцію на ньому представили майже 840 народних майстрів, приватних підприємців і підприємств: «Кременчукм’ясо», ТОВ «Полтава-хліб-3», Полтавський хлібозавод «Південний», Миргородський завод мінеральних вод, Лубенський молочний завод. Із флагманів вітчизняного машинобудування тут були ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод», Кременчуцький колісний завод та АТ «Кредмаш», «Мотор Січ». Радував око ярмаркуючого і величезний асортимент продуктів харчування, напоїв, взуття, одягу, виробів з хутра та шкіри, текстилю, товарів для школи, прикрас, інвентарю, сільгосптехніки і добрив, будівельних матеріалів, бондарської продукції, меду, посуду, саджанців, кінної збруї, побутових електро- та газових приладів. Легше сказати, чого тут не було. 

Перед початком навчання медичний профілактичний огляд школярів має бути обов’язковою процедурою. Проте одні батьки вважають його формальністю і  намагаються купити (за їхнім свідченням, це вдається) довідку. Інші до подібної вимоги ставляться відповідально, тож поспішають у поліклініки.
Чому ж довідка потрібна реальна, як і де пройти огляд? Зрештою, що нового в підході до справи цього року? Про  це на зустрічі з журналістами розповіла начальник управління материнства, дитинства та санаторного забезпечення Міністерства охорони здоров’я Альона Терещенко. 

Коли сьогодні дехто стверджує, що Україна одержала незалежність завдяки так званому ГКЧП, то це не зовсім так. Оскільки більш  ніж за рік до цього Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Просто дії заколотників у Москві та їхні прагнення повернути колесо історії у зворотний бік — до тоталітарної моделі управління лише прискорили відцентрові процеси та призвели до розпаду «в’язниці народів».  

І жодна з них не заведе у глухий кут. А ось угору — будь ласка! На оглядовий майданчик в’їзної вежі підійматися дуже круто — і в прямому, і в переносному значенні. З висоти 29 метрів уся панорама — як на долоні: рів, Литовський замок, величезний пам’ятний хрест героїчно загиблим та невинно убієнним батуринцям, Сейм, стара груша, яка пам’ятає Тараса Шевченка.

Територією Батуринського національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» можна ходити день, два, тиждень і більше, але все одно здаватиметься, що цього замало. 

Про несподівану річ, яка впадає в очі одразу, тільки-но переступаєш у столичному Будинку художника поріг 3-го поверху, де по 31 серпня експонуються 230 художніх творів молодих митців країни віком до 35 років, міські діти запитають: «А що це таке?» В українських селах, упевнена, ще не одна зі стареньких жінок використовує пральну дошку за призначенням, ставлячи її нахилом у ночвах чи тазику з мильною водою. Та що змогло перевтілити цей нині вже архаїчний предмет жіночого побуту попередніх поколінь у мистецький витвір? Три керамічні фігурки селянок: одна вже скотилася з його ребристої поверхні, друга ще летить по ній униз, а третя дивиться згори на те, що чекає і її. І лаконічний підпис: «Хвиля 32». Я не рахувала, скільки тих металевих «хвиль» на пральній дошці, може, й 32. Не знаю, які метафори й символи мав чи мала на думці К. І. Рідзель з Києва (прикро, що у підписах до робіт уніфікували авторів ініціалами, не зазначивши їхніх імен). Але мені цим числом ніби стріляє в скроню з нашої багатостраждальної історії 1932 рік, коли хвиля більшовицьких репресій змивала з української землі мутною водою жахливих змін, перемішаною з кров’ю, справжніх господарів-годувальників як ворогів народу, вичавлюючи з них, немов бруд з одягу при його терті об пральну дошку, найкращі людські якості і саме життя. 

Відкриття цього дійства чути було далеко за межами НК  «Експоцентр України». Адже на виставку запросили й фольклорні колективи. А вже на вході чого тільки не пропонували відвідувачам! І все-таки досвідчений господар, як і належить, одразу не кидався на перший-ліпший товар. Кожен придивлявся, примірявся, прицінювався. Бо ж «Барвиста Україна» вирізняється з-поміж інших традиційних виставок багатоплановістю.