У  середині сумнозвісних 90-х років минулого століття темною донецькою вулицею дибуляв пізній перехожий. Аж раптом йому назустріч двоє типів, які навіть не стали морочитися із прелюдією на кшталт «Цигарку маєш?» Гаспиди відразу поставили питання руба: «Гаманець чи життя?» Перехожий не роздумував: «Звичайно, життя!» Поспіхом поліз у сумку і дістав звідти… місцеву газету «Життя»: «Беріть — свіжа. І, звичайно, з малюнками Капусти». А поки лиходії, присвічуючи сірниками, розглядали карикатури відомого художника, дядько чкурнув у темряву. Втім, за ним ніхто й не думав гнатися, бо в цей час було не до цього…  

Ім’я Віри Холодної відоме практично кожному українцеві чи росіянину. При цьому навряд чи більшість із них назве якийсь фільм за її участі. Нині, на жаль, таких стрічок залишилося тільки п’ять. Одна з причин цього зрозуміла: радянські люди виховувалися в дусі одвертої зневаги до всього, що відбувалося до вікопомного 1917 року. А тодішня «кіношка» взагалі викликала презирство як щось допотопне. Віра Холодна міцно пов’язана з тією «допотопністю». Ніц, все це нам точно не потрібне... Традиція ставитись саме так до раннього російського (а з ним і українського, якого лишилося ще менше) кіно напрочуд стійка. 

У далекому 1993-му річна інфляція в нашій державі зашкалювала. Люди місяцями не отримували заробітної плати. Але тодішній представник Президента України у Волинській області Борис Клімчук вважав, що підтримка культури саме в такий важкий час покаже: «Українська держава постала, будується і рано чи пізно таки знайде своє гідне місце у сім’ї європейських народів». Тож кошти на достойну експозиційну площу для сотень зібраних у попередні роки сакральних шедеврів знайшлися.

Тепер збірка музею налічує понад три тисячі експонатів. Значна частина їх з’явилася завдяки рятувальним експедиціям, організованим основоположником української мистецтвознавчої науки Павлом Жовтовським. У 1980–1985 роках він працював науковим консультантом експедицій Волинського краєзнавчого музею з виявлення, обліку і збору цінних історичних і мистецьких пам’яток. Тоді від нищення і розкрадання в державному Музейному фонді було врятовано понад тисячу предметів українського сакрального мистецтва XVI–XIX століть. 

Чарівний державний дендрологічний парк «Софіївка», що в Умані, — це не лише вражаючі краєвиди. Це ще й провідна наукова установа. У цьому днями змогли переконатися юні дослідники — учасники школи природозбереження та біотехнологій рослин. Майже 30 учнів, які пройшли спеціальну підготовку, здійснили унікальні практичні експерименти у спеціально обладнаних лабораторіях, зокрема з клонування рідкісних рослин. Адже в лабораторію мікроклонального розмноження пускають не кожного: рослини, які в ній відтворюють, дуже чутливі до будь-яких зовнішніх подразників. Усю процедуру клонування учні здійснювали самі: збирали зразки рослин у спеціальних розсадниках, стерилізували інструменти, готували відповідні розчини, працювали з брунькою тощо. А ще мали змогу ознайомитися з результатами аналогічної роботи своїх попередників, які клонували в цій лабораторії 2011 року горобину й плодові культури.  

За оцінкою Всесвітньої туристичної організації при ООН, наша держава дев’ята в Європі за кількістю туристів, які відвідують країну. «Ми ставимо за мету до 2022 року збільшити кількість туристів, які приїдуть до нас, до 50 мільйонів на рік. Також особлива увага приділяється розвитку внутрішнього туризму. Для цього до кінця року буде розроблено державну програму», — заявив на урядовому брифінгу віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул, презентуючи Концепцію розвитку туризму та курортів до 2022 року (розробити Державну цільову програму розвитку туризму та курортів уряд доручив Державному агентству з туризму та курортів до кінця 2013 року).
Для досягнення успіху потрібно фокусувати інвестиції на найпривабливіших напрямках відповідно до конкретної території і системно їх вкладати на засадах державно-приватного партнерства. 

На Вінниччині  визнаним осередком народної вишивки є велике і гарне село Клембівка, що в Ямпільському районі.  У всіх його п’яти кутках — Баланівка, Бондарівка, Куцівка, Млинівка, Царівка — гармонію ритму і кольору вкладають прадавньою орнаментикою та сакральними знаками  в рушники, сорочки, хустки, скатерки. Спочатку тут робили лише для себе, задля збереження зв’язку з предками і просто для краси. Працювали старанно, тож у XIX столітті  вироби місцевих майстринь вже розходилися по Україні, мали попит на ярмарках у Санкт-Петербурзі, Москві, Варшаві. А згодом — здобували найвищі нагороди на всесвітньо відомих ярмарках. 

У міжнародному ракурсі української гуманітарної осені у вересні — турецько-китайський вектор. Дні культури України відбудуться в Туреччині вперше за роки нашої державної незалежності, їх презентуватиме двома великими концертами ансамбль імені П. П. Вірського в Анкарі та ще в одному місті: нині з’ясовують, у якому саме. А в цей час у Пекіні, де вдруге засідатиме комісія зі співпраці у сфері культури між Україною та Китаєм, планують підписати дві угоди: між нашим Державним архівом і відповідною структурою Китаю та про співпрацю міністерств культури України й Китаю.  

Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини» — це офіційна назва масштабного заходу, на який до урочища Бичова, що неподалік райцентру Монастириська, з’їжджаються з усіх куточків нашої держави, а також з багатьох країн світу десятки тисяч лемків — представників однієї з етнографічних груп українців. Самі вони почасти називають це культурно-мистецьке дійство святом-кермешом.
Колись кермеш для лемків був і ярмарком, і навіть храмовим празником. Тепер значення цього поняття, лемківський дух сповна можна відчути у дводенній фестивальній палітрі. Як на мене, це ще й головна зустріч лемків, на якій трагізм спогадів панує разом з усіма барвами народного свята. 

Іноді здається: відбулися якісь змагання чи конкурс — і все, це вже пройдений етап, треба думати лише про майбутні інтелектуальні й інші поєдинки в різних життєвих сферах. Але це не про мовний конкурс імені Петра Яцика, який впливає на те, щоб його учасники ставали особистостями, а рідна мова була чи ставала для них природною, як подих… 

Ні для кого не секрет, що в країні брак робітничих кадрів. Та й їхня підготовка не відповідає вимогам сьогодення. Залагодити справі покликана Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти до 2015 року. Про її виконання розповідає директор департаменту профтехосвіти профільного міністерства В’ячеслав СУПРУН.