На Вінниччині  визнаним осередком народної вишивки є велике і гарне село Клембівка, що в Ямпільському районі.  У всіх його п’яти кутках — Баланівка, Бондарівка, Куцівка, Млинівка, Царівка — гармонію ритму і кольору вкладають прадавньою орнаментикою та сакральними знаками  в рушники, сорочки, хустки, скатерки. Спочатку тут робили лише для себе, задля збереження зв’язку з предками і просто для краси. Працювали старанно, тож у XIX столітті  вироби місцевих майстринь вже розходилися по Україні, мали попит на ярмарках у Санкт-Петербурзі, Москві, Варшаві. А згодом — здобували найвищі нагороди на всесвітньо відомих ярмарках. 

У міжнародному ракурсі української гуманітарної осені у вересні — турецько-китайський вектор. Дні культури України відбудуться в Туреччині вперше за роки нашої державної незалежності, їх презентуватиме двома великими концертами ансамбль імені П. П. Вірського в Анкарі та ще в одному місті: нині з’ясовують, у якому саме. А в цей час у Пекіні, де вдруге засідатиме комісія зі співпраці у сфері культури між Україною та Китаєм, планують підписати дві угоди: між нашим Державним архівом і відповідною структурою Китаю та про співпрацю міністерств культури України й Китаю.  

Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини» — це офіційна назва масштабного заходу, на який до урочища Бичова, що неподалік райцентру Монастириська, з’їжджаються з усіх куточків нашої держави, а також з багатьох країн світу десятки тисяч лемків — представників однієї з етнографічних груп українців. Самі вони почасти називають це культурно-мистецьке дійство святом-кермешом.
Колись кермеш для лемків був і ярмарком, і навіть храмовим празником. Тепер значення цього поняття, лемківський дух сповна можна відчути у дводенній фестивальній палітрі. Як на мене, це ще й головна зустріч лемків, на якій трагізм спогадів панує разом з усіма барвами народного свята. 

Іноді здається: відбулися якісь змагання чи конкурс — і все, це вже пройдений етап, треба думати лише про майбутні інтелектуальні й інші поєдинки в різних життєвих сферах. Але це не про мовний конкурс імені Петра Яцика, який впливає на те, щоб його учасники ставали особистостями, а рідна мова була чи ставала для них природною, як подих… 

Ні для кого не секрет, що в країні брак робітничих кадрів. Та й їхня підготовка не відповідає вимогам сьогодення. Залагодити справі покликана Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти до 2015 року. Про її виконання розповідає директор департаменту профтехосвіти профільного міністерства В’ячеслав СУПРУН.
 

Як розповіла його директор Алла Кушнір, заклад бере свій початок ще з дореволюційних часів. Першим же директором уже в радянську добу був невтомний дослідник Шевченкового краю Дмитро Бочков, який перебував на посаді до 1935 року. Цікаво, що жителі міста брали активну участь у створенні музейної експозиції. Саме черкащани принесли цінні експонати, що доповнили реквізовані після революції цінності з панських маєтків Бобринських, Балашових, Браницьких, Лопухіних, Кантакузен-Сперанських, військові реліквії Орловського й Брянського полків із полкової церкви.

 Державна служба з надзвичайних ситуацій поділилася свіжою новиною: «В Іллічівську на Одещині з дитячого садка «Перлинка» до інфекційного відділення лікарні з попереднім діагнозом «харчове отруєння» госпіталізовано 13 дітей. Вони перебувають у стані середнього ступеня тяжкості. А фахівці міської СЕС в осередку захворювання здійснюють комплекс санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів. Причина захворювання встановлюється».

А нещодавно,19 червня, до інфекційної лікарні, щоправда, вже Дніпровського району Києва зі схожими симптомами потрапило 30 вихованців 455-го дитячого садка.

Споконвіку жнива були однією з головних подій у господарюванні українців. Тож це дійство завжди супроводжувалося гучними піснями, танцями і забавлянками. Днями кияни та гості столиці знову мали змогу зануритися в атмосферу цього свята на етнофестивалі у Національному музеї народної архітектури та побуту в Пирогові.

Пробудити свій приспаний автентичний зв’язок із предками і дізнатися, чим колись займались наші дідусі та бабусі, можна було не лишень на словах, а й спробувати так само, як вони, хліб спекти чи пошити одяг. Адже головна мета фестивалю — показати українські традиції молоді та дітям. Як зазначила один з організаторів свята Ірина Данилейко, «щоб вони вчилися шанувати рідну культуру». 

На півмільйонний Луганськ працює лише 4 книгарні. За словами директора-упорядника такого закладу «Східна Брама», що відкрився недавно, Дмитра Снєгирьова, — це показник ставлення до літератури загалом. Тож свій проект він називає некомерційним, хоч перші місяці роботи показали, що видавців він не підведе. Загалом цей книжковий майданчик на 4-му поверсі торговельного центру важко назвати магазином. Тут і робочий день починається незвичайно — з виконання Державного гімну, і процес зустрічі читача із книжкою намагаються доповнювати спілкуванням з автором. Бо, на думку директора, на сході України інакше поводитися з українською книгою не можна.  

 «Дванадцять років тому мені в цій клініці врятували життя, — сказав голова пацієнтської організації Дмитро Шерембей. — Нині тут лікуються десятки тисяч пацієнтів щороку. Це острів порятунку, часто остання надія тих, кому не змогли допомогти в інших клініках. Тому ми уважно стежимо за долею цієї установи, зокрема, як будується новий корпус і як готується переїзд до нього зі старої будівлі».
Виступ Дмитра перед журналістами відбувся в одні з його чергових щотижневих відвідин будівництва нового сучасного корпусу клініки Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського на столичній вулиці Амосова, 5.