Ім’я і прізвище цього чоловіка молоде покоління вже не знає. Та слід в історії нашої держави залишив, хоч і народився в Болгарії. Доля, яку обрав сам, розпорядилася так, що став першим головою Ради Народних Комісарів України, а потім загинув у сталінських застінках.
Християн Раковський народився 13 серпня 1873 року в  м. Котел (Болгарія). У родовому маєтку його батька Георгія Станчева витали дух волелюбності і пам’ять предків, які присвятили себе національному відродженню Болгарії. Серед них був легендарний Георгій Раковський, прізвище якого і взяв його внук Кристьо Станчев. Він не успадкував землеробську і комерційну справу батька, обрав інший шлях. За революційну агітацію був виключений із гімназії. Сімнадцятирічний вольнодумець Християн Раковський емігрував у Женеву, здобув освіту в кращих європейських університетах. 

У  серпні в Національному музеї літератури України зібралися друзі та шанувальники творчості художниці, щоб привітати свою улюблену  мисткиню з цією подією й побачити її нові твори.

Захід також відвідав відомий український письменник Євген Сверстюк. Він зазначив, що для нього виставки Любові Міненко — це свято: «Її роботи проникають у глибину віків, їх важко зарахувати до якогось часу. Не можна сказати, що вона втікає від годинникової стрілки, — вона десь поза нею». 

Йду Лисянкою, давнім козацьким містом. Нині це селище міського типу, районний центр. Назустріч — заклопотані люди, поховалися в тінь від спекотного сонця невеликі будинки. Щебечуть зграйки дітей, проїжджають автомобілі. Все, як звичайно. Тільки здається, що он там, де почав розсіюватися пил з-під коліс легковика, промайнули обриси чудернацької будови, схожої на старовинний замок. Промайнули й розтанули. 

Цьогорічні абітурієнти — за півкроку до фінішної прямої. Фактично крапку в марафоні очікувань, нервів та сподівань поставить оприлюднення 11 серпня переліку зарахованих у вишах на бюджетну форму навчання. Списки тих, хто навчатиметься за контрактом, опублікують не пізніше 25 серпня. 

  Пам’ятаю свою першу зустріч із новопризначеним тоді начальником головного управління охорони здоров’я Черкаської облдержадміністрації Володимиром Брожиком. Було це кілька років тому, й розмови про реформування медичної галузі ще тільки починалися. Володимир Леонідович сказав тоді:

— Які реформи? Це тільки в пілотних областях, а в нас до них ще далеко…

Справді, подумалося тоді, чи варто поспішати, адже щоб усерйоз щось реформувати, потрібно бути до цього готовим. Минув час, і про необхідність докорінних змін у галузі голосно заговорили й на рівні області. На сайті обласного медичного відомства завели навіть спеціальний розділ «Реформування медичної галузі». Щоправда, він почав наповнюватися тільки нещодавно, хоч на всіх зібраннях Володимир Брожик уже давно закликає всіляко роз’яснювати населенню завдання реформи. Погодьтеся, своєрідне розуміння інформування.

У  середині сумнозвісних 90-х років минулого століття темною донецькою вулицею дибуляв пізній перехожий. Аж раптом йому назустріч двоє типів, які навіть не стали морочитися із прелюдією на кшталт «Цигарку маєш?» Гаспиди відразу поставили питання руба: «Гаманець чи життя?» Перехожий не роздумував: «Звичайно, життя!» Поспіхом поліз у сумку і дістав звідти… місцеву газету «Життя»: «Беріть — свіжа. І, звичайно, з малюнками Капусти». А поки лиходії, присвічуючи сірниками, розглядали карикатури відомого художника, дядько чкурнув у темряву. Втім, за ним ніхто й не думав гнатися, бо в цей час було не до цього…  

Ім’я Віри Холодної відоме практично кожному українцеві чи росіянину. При цьому навряд чи більшість із них назве якийсь фільм за її участі. Нині, на жаль, таких стрічок залишилося тільки п’ять. Одна з причин цього зрозуміла: радянські люди виховувалися в дусі одвертої зневаги до всього, що відбувалося до вікопомного 1917 року. А тодішня «кіношка» взагалі викликала презирство як щось допотопне. Віра Холодна міцно пов’язана з тією «допотопністю». Ніц, все це нам точно не потрібне... Традиція ставитись саме так до раннього російського (а з ним і українського, якого лишилося ще менше) кіно напрочуд стійка. 

У далекому 1993-му річна інфляція в нашій державі зашкалювала. Люди місяцями не отримували заробітної плати. Але тодішній представник Президента України у Волинській області Борис Клімчук вважав, що підтримка культури саме в такий важкий час покаже: «Українська держава постала, будується і рано чи пізно таки знайде своє гідне місце у сім’ї європейських народів». Тож кошти на достойну експозиційну площу для сотень зібраних у попередні роки сакральних шедеврів знайшлися.

Тепер збірка музею налічує понад три тисячі експонатів. Значна частина їх з’явилася завдяки рятувальним експедиціям, організованим основоположником української мистецтвознавчої науки Павлом Жовтовським. У 1980–1985 роках він працював науковим консультантом експедицій Волинського краєзнавчого музею з виявлення, обліку і збору цінних історичних і мистецьких пам’яток. Тоді від нищення і розкрадання в державному Музейному фонді було врятовано понад тисячу предметів українського сакрального мистецтва XVI–XIX століть. 

Чарівний державний дендрологічний парк «Софіївка», що в Умані, — це не лише вражаючі краєвиди. Це ще й провідна наукова установа. У цьому днями змогли переконатися юні дослідники — учасники школи природозбереження та біотехнологій рослин. Майже 30 учнів, які пройшли спеціальну підготовку, здійснили унікальні практичні експерименти у спеціально обладнаних лабораторіях, зокрема з клонування рідкісних рослин. Адже в лабораторію мікроклонального розмноження пускають не кожного: рослини, які в ній відтворюють, дуже чутливі до будь-яких зовнішніх подразників. Усю процедуру клонування учні здійснювали самі: збирали зразки рослин у спеціальних розсадниках, стерилізували інструменти, готували відповідні розчини, працювали з брунькою тощо. А ще мали змогу ознайомитися з результатами аналогічної роботи своїх попередників, які клонували в цій лабораторії 2011 року горобину й плодові культури.  

За оцінкою Всесвітньої туристичної організації при ООН, наша держава дев’ята в Європі за кількістю туристів, які відвідують країну. «Ми ставимо за мету до 2022 року збільшити кількість туристів, які приїдуть до нас, до 50 мільйонів на рік. Також особлива увага приділяється розвитку внутрішнього туризму. Для цього до кінця року буде розроблено державну програму», — заявив на урядовому брифінгу віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул, презентуючи Концепцію розвитку туризму та курортів до 2022 року (розробити Державну цільову програму розвитку туризму та курортів уряд доручив Державному агентству з туризму та курортів до кінця 2013 року).
Для досягнення успіху потрібно фокусувати інвестиції на найпривабливіших напрямках відповідно до конкретної території і системно їх вкладати на засадах державно-приватного партнерства.