…Обережно торкаюсь окуляра збільшувальної лінзи, наводжу на різкість — і переді мною випливає, наче з туману, у всій своїй красі золотистий трищогловий фрегат. Його яскраво-жовті вітрила виграють пружною силою норд-весту, а відкриті гарматні отвори ось-ось прогуркотять потужними пострілами ядер, а на грот-щоглу кинуться канатними драбинами енергійні матроси-флібустьєри. Захопленню немає меж! Не віриться, що в реальності довжина моделі цього мікроскопічного корабля, який складається з 337 деталей, — 3,5 мм, а товщина оснащення — 0,003 мм, що в 400 разів тонше за людську волосину. 

Знадобилися надвисокі сучасні технології, щоб стало буденним віч-на-віч розмовляти з кимось із будь-якого місця планети, за тисячі кілометрів від себе. А ще буденніше щороку пірнаємо у Дніпро, не замислюючись, що таким чином щоразу вітаємося із часами за тисячі років від себе. Бо ця потужна річка — живий свідок усього, що причетне до неї відтоді, як вона з’явилася на Землі, і безперервно несе цю безмежну інформацію, примножуючи її щодня, в майбутнє.

Хвилі Дніпра відчували на собі й далекі предки нинішніх православних християн з Київської Русі, котрих 1025 років тому хрестив у річці великий князь Володимир. До цієї знаменної ювілейної дати нині наближають і дні, і події, і передсвяткові приготування. 

Знаємо, що слово не горобець, а написане пером не вирубаєш і сокирою… Та устократ відповідальніше вимовлене й показане з теле- і кіноекранів: бо одразу постає перед мільйонами глядачів. І неможливо збагнути, як одному зовсім не юному шоумену недавно спало на думку в кулінарній передачі «порубати зелень, як червоний комісар жителів українського села»; другому, що прожив уже чимало літ, — «у тон» жартівнику «струсити з ножа рештки цих жителів»; тим невидимим, що спостерігали це шоу за камерами, — дружно від цього розсміятися; а в змушеному запізнілому вибаченні ще й почути: «Якщо це когось образило»… Про такі речі кажуть: немає слів… І річ навіть не в тому, як збирається й далі жартувати з українських телеекранів цей російський шоумен і хто з нас як його сприйматиме.  

Реформування медичної галузі країни зачіпає кожного з нас. І якщо пацієнти здебільшого висловлюють свої побажання у вигляді скарг, в яких переважають емоції, то від  людей у білих халатах, які б посади вони не займали, передусім  хочеться чути конструктивні зауваження і об∂рунтовані пропозиції щодо  перспектив системи охорони здоров’я. Про своє бачення сьогоднішнього стану справ у цій царині та її майбутнього  «УК» розповів один з ініціаторів створення і організаторів  Національної академії медичних наук України Віктор БОНДАРЕНКО.  

У Міжнародних молодіжних Дельфійських іграх, які нещодавно відбулися в Новосибірську, брала участь і українська мистецька команда. Ми зустрілися з членом міжнародного журі ігор в номінації «Сольний народний спів», художнім керівником зразкової вокально-хорово 

Протягом чотирьох днів давній Львів жив, дихав в унісон з живою джазовою музикою, зібравши на трьох концертних майданчиках рекордну кількість зірок першої величини та тисячі глядачів. Кого тільки не було на головній джазовій імпрезі року в Україні! Скажімо, телеведуча з Росії Ксенія Собчак приїхала задля виступу гітариста-віртуоза Ела Ді Меола (Al Di Meola), а Святослав Вакарчук разом із групою «викроїв вікно» у щільному гастрольному графіку для контрабасиста Авішаї Коена. Не пропустила цю подію і народна артистка України Оксана Білозір.  

Останні 20 років, як хвилі у бурхливому морі, то піднімаються, то затухають дискусії щодо підручника з історії. От і нещодавно в Інституті історії НАН провели «круглий стіл» на тему «Викладання больових точок історії України ХХ століття у школах». Про що йшлося, чому тема порушується вкотре, зрештою, чи з’ясовуються істини і як подібні конференції впливають на роботу в школі? На ці та інші запитання відповідає модератор «круглого столу», голова експертної ради Міністерства освіти і науки з історичних наук професор Олександр УДОД. 

Одна із засновників конкурсу, Тетяна Логуш, каже, що цей рік особливий для «Коронації»: з’явилися нові відзнаки і від організацій, і персональні, знято художній фільм Віктором Андрієнком «Іван Сила» за нагородженим сценарієм. «Я бажаю майбутнім лауреатам, щоб їхній твір став шлягером, бестселером або претендував на «Оскар», зазначила вона.

Сам Андрієнко влаштував на цьогорічній церемонії цілу презентацію. Дмитро Халаджі, який зіграв Івана Фірцака, розгинав підкову, ведуча вечора Ольга Сумська, що створила у стрічці образ графині, назвала період зйомок святом. А пан Андрієнко розважив присутніх безпосередністю та оптимізмом щодо міжнародного прокату фільму.

Вечір відкривали вихованці військового ліцею імені Богуна та дитячі співанки. 

Майже кожен з нас хоче мати книжку-друга, а письменник, звичайно, — якнайбільше читачів. Чи завжди в усіх збігаються бажання? Якщо так, складається життєва гармонія, в якій володарем дум і духу, своєрідним провідником виступає літератор. Якщо ні — маємо розчарування обох сторін. Тоді поради й підтримки читач шукає у творах минулого (або зарубіжних авторів), а митець нарікатиме на несприятливі особливості сьогодення.
Звісно, перші й другі йдуть життєвим шляхом, сподіваючись на зустріч. На якому етапі дороги вони тепер? З’ясувати це намагались учасники «круглого столу» «Чи відповідає сучасна українська проза запитам суспільства?», проведеного Національною спілкою письменників за участі авторів, видавців і літературознавців. 

Виставка у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва — це перша в Україні повна презентація творів художника з колекції музею Никифора у місті Криниця (Польща). На ній представлено 100 робіт митця 1920–1960-х років, виконаних акварельними, гуашевими фарбами та олівцем. Нині ім’я Никифора — під таким псевдо творив польсько-український митець, лемко за походженням, Єпифаній Дровняк (1895—1968) — стоїть в одному переліку з найкращими представниками наївного мистецтва світу: українкою Марією Приймаченко, грузином Ніко Піросманішвілі, французом Анрі Руссо, хорватом Іваном Генераличем, кожний з яких має власний неповторний стиль.