Зібрання прадавніх експонатів під такою назвою вперше потрапило за кордон — у місто Бонн. Ідея виставки виникла в учасників спільних українсько-німецьких археологічних робіт та наукових досліджень — щоб унікальні знахідки їхніх колег-попередників засвідчили німцям переплетення двох культур, злиття східної й західної цивілізацій на одній території України.

Їхня батьківщина у просторах часу — солідний відрізок від V століття до н. е. до V століття н. е. Там, де вони тоді «народилися» чи якось опинилися, — нині територія України: її південь і Крим. 

Церемонія приймання-передачі цієї літератури, яка належала колись бібліотеці Інституту цукрової промисловості в Берліні, а через Другу світову війну змінила свою прописку й перебувала у фондах бібліотеки «Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості», днями відбулася за ініціативи Міністерства культури України й за участі української та німецької сторін у Національній парламентській бібліотеці України.  
Кілька книжок із 713-ти, які змогли побачити журналісти на стенді, видані у 1907—1933 роках і були актуальними новинками саме тоді. Нині ці галузеві посібники мають насамперед історичну цінність, бо, як стверджують українські науковці і фахівці з цукрової промисловості, вже застаріли.

Погодьтесь, коли буваємо в ролі пацієнтів клінік, нерідко нарікаємо на те, що лікують не людину, а лише  окремі частини тіла, де виявили хворобу. Як реагує на це організм, чим  це обернеться в майбутньому? Відповідь найчастіше: «якось воно буде».
Подумалось про це на зустрічі представників Міністерства оборони із журналістами, присвяченій реформуванню військової медицини. Тема звучала тривожно: «Чи вдасться зберегти військову медицину в Україні»? Однак виступи посадовців були оптимістичні. Зокрема, заступник міністра  Артуро Бабенко зазначив, що лікарі в погонах обслуговують більше мільйона громадян, бо їхніми послугами користуються й члени сімей військовослужбовців,  ветерани, а також пацієнти, які самі оплачують  лікування. 

Неймовірно, але факт. Рівно вісім десятиріч тому, коли в Україні лютував страшний голод і люди думали насамперед про хліб насущний, відбулася перша вистава ентузіастів театральної сцени. Навіть страшні смертельні жорна не могли перемолоти нестримне бажання і потяг шанувальників Мельпомени до піднесеного, духовного. 

Ніхто і ніколи не скаже, як почувалися самодіяльні артисти, коли вперше зібралися на репетицію. Можна лише здогадуватися, як жилося в той жахливий 1933-ій. Проте саме їм судилося започаткувати історію театрального закладу, про який добре знають не тільки на Сумщині, а й далеко за її межами. 

Навряд чи більшості прихильників відпочинку на Кримському південному узбережжі відомо, що раніше сезони тут ділилися на шовковий, ситцевий і оксамитовий. Та й не дивно. Адже ці поняття з’явилися ще в позаминулому столітті, відколи півострів набув слави курорту. Причому тоді спекотні місяці належали бідним студентам та дрібним чиновникам — звідси й «ситцева» назва.
Згодом оздоровленням громадян (за їхні ж гроші) перейнялася нова держава, і сезонні кордони стерлися. Бо, як гриби після дощу, почали рости санаторії, прилаштовані до цілорічного функціонування. 

За кілька днів виші почнуть приймати документи від абітурієнтів. «УК» вирішив нагадати, на які нюанси варто звернути увагу вступникам.  

Прийом документів для абітурієнтів із повною середньою освітою триватиме з 1 до 31 липня. Втім, є кілька застережень: зокрема ті, хто має складати вступні екзамени, повинні принести документи до 20 липня. Вступні іспити триватимуть 11 днів: з 21 до 31 липня включно.

Уже протягом 22 років Андрій Александрович-Дочевський — головний художник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Його нагороди і заслуги можна перелічувати довго. Зазначимо лишень, що протягом останніх дев’яти років він очолює кафедру сценографії в Національній академії мистецтв і архітектури, а головним своїм вчителем вважає Федора Нірода. Хоч у реальному житті цей 55-річний чоловік справляє враження абсолютно безпосередньої й оптимістичної людини, яка зовні здається молодшою років на двадцять. 

Дніпрогес — візитна картка Запоріжжя і героїчний символ України загалом. Як відомо, будівництво найбільшої у світі гідроелектростанції  тривало п’ять років — до 1932-го. Тож торік ми мали б гучно відсвяткувати 80-річчя велета, який і понині дає електроенергію країні. Не вийшло — не знайшли коштів.

Втім, народ дбайливо зберігає пам’ять про героїзм творців цієї величної пам’ятки епохи. Їх увічнили у своїх творах поети, письменники, фотографи, кінематографісти, художники. 

…Обережно торкаюсь окуляра збільшувальної лінзи, наводжу на різкість — і переді мною випливає, наче з туману, у всій своїй красі золотистий трищогловий фрегат. Його яскраво-жовті вітрила виграють пружною силою норд-весту, а відкриті гарматні отвори ось-ось прогуркотять потужними пострілами ядер, а на грот-щоглу кинуться канатними драбинами енергійні матроси-флібустьєри. Захопленню немає меж! Не віриться, що в реальності довжина моделі цього мікроскопічного корабля, який складається з 337 деталей, — 3,5 мм, а товщина оснащення — 0,003 мм, що в 400 разів тонше за людську волосину. 

Знадобилися надвисокі сучасні технології, щоб стало буденним віч-на-віч розмовляти з кимось із будь-якого місця планети, за тисячі кілометрів від себе. А ще буденніше щороку пірнаємо у Дніпро, не замислюючись, що таким чином щоразу вітаємося із часами за тисячі років від себе. Бо ця потужна річка — живий свідок усього, що причетне до неї відтоді, як вона з’явилася на Землі, і безперервно несе цю безмежну інформацію, примножуючи її щодня, в майбутнє.

Хвилі Дніпра відчували на собі й далекі предки нинішніх православних християн з Київської Русі, котрих 1025 років тому хрестив у річці великий князь Володимир. До цієї знаменної ювілейної дати нині наближають і дні, і події, і передсвяткові приготування.