Гуманітарна політика

  • Мирослав СКОРИК: «Дмитро Шостакович захопився моєю музикою, переглянувши по телевізору «Тіні забутих предків»

    Це немов за рядком Івана Драча, хоч він у поета і стосувався таїни слова, а не мелодії: «Вагітна скрипка стане породіллю»… Каприси віртуоза Ніколо Паганіні, написані саме для скрипки, із натхненної волі визначного українського композитора через кілька століть ніби продовжили свій рід у новому «багатодітному» звучанні — коли Мирослав Скорик зважився перекласти ці сольні твори неперевершеного італійця вже не для одного іншого інструмента чи кількох, а для всього симфонічного оркестру.
    Водночас пан Мирослав не забуває про генеалогічне коріння української музики, струшуючи архівний пил з її призабутих скарбів: це завдяки йому ожили на сцені зокрема львівська лютнева табулатура  ХVІ століття, опери «На русалчин Великдень» Миколи Леонтовича, «Купало» Анатоля Вахнянина, «Роксоляна» Дениса Січинського, «Юнацька симфонія» Миколи Лисенка. 

  • Олександр ЯКИМЕНКО: «Доводилося бути і режисером, і звукорежисером, і навіть кілька разів замість диктора покрасувався»

    Майже 52 роки тому відбулася перша пробна 10-хвилинна трансляція  Чернівецької обласної телестудії. Її учасник оператор Олександр Якименко стояв за телекамерою до 2007-го. Хто ж, як не він, один з фундаторів буковинського телебачення, може розповісти про становлення галузі.  

  • Валерій МЕЛЬНИК

    Містерію ночі завершила Ніно Катамадзе

    Як відомо, свого часу тоді ще Лучеськ (нинішній Луцьк) фактично виконував роль другої столиці європейської супердержави — Великого князівства Литовського. Саме його обрали місцем проведення з’їзду європейських монархів. Узимку 1429 року сюди з усього континенту прибули наймогутніші люди того часу та 15 тисяч їхньої свити. Сім тижнів тут відбувалися наради щодо протидії османській експансії та розв’язували інші актуальні проблеми. Фактично це була перша спроба європейської інтеграції. Через століття її головна мета — зробити Європу безпечнішою — привела до створення нинішнього Європейського Союзу. 

  • Цінностям давнини відкрито дорогу в майбутнє

    Майже рік у Києві подовжували життя безцінним пам’яткам старовини. Днями в Софійському соборі Національного заповідника «Софія Київська» представили результати проекту збереження колекції автентичних мозаїк XII ст. Михайлівського Золотоверхого собору.

    Присутні, а серед них науковці, посол США в Україні Джон Теффт, оглянули відреставрований мозаїчний живопис XII ст. Михайлівського Золотоверхого собору, який зберігається на хорах Софійського собору, і розширену та доповнену не відомими раніше широкому загалу автентичними фондовими матеріалами постійно діючу експозицію. Представлено також науковий каталог «Мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору», який уперше видано в Україні.

  • Літо під знаком фестів

    Дедалі більше міст і містечок країни, наслідуючи вдалий досвід визнаних туристичних центрів, і собі запроваджують цікаві мистецькі заходи, популяризуючи тим самим свій край, а також, що вкрай важливо, додаючи надходжень у місцеву скарбницю. Тож приєднуйтесь, буде цікаво.  

  • Валерій МЕЛЬНИК

    Василь ГЕЙ: «Люблять українську мову не за те, що вона найкраща, а за те, що рідна!»

    Поет і прозаїк, заступник голови Волинської крайової організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Василь Гей у Поліському регіоні добре знаний не тільки своєю поетичною, піснярською та прозовою творчістю, а й активною громадянською позицією. Волинянам Василь Степанович відомий ще й як високий моральний авторитет, людина, яка впродовж свого життя не допустила приниження інших, виникнення якихось сумнівного змісту оборудок — неетичних, антиморальних, псевдотворчих. Зважаючи на вищесказане, нам здалося абсолютно логічним поговорити з Василем Геєм про те, що нині особливо тривожить його душу. 

  • Світлана ІСАЧЕНКО

    Найстрашніша патологія — випалена совість

    Ми вже розповідали про сповнений доброти  вчинок 17-річної Вікторії Горячко із села Вовчинець на Буковині. Дівчина  не вагаючись погодилась дати свою шкіру, аби врятувати дворічну племінницю Діанку. Їй вклонилася вся країна — Віка стала лауреатом загальнонаціональної премії «Гордість країни» в номінації «Дитяча мужність».

  • Тетяна МОІСЕЄВА

    Усі рівні, але дехто — рівніший

    З 3 по 27 червня тривала основна сесія зовнішнього незалежного оцінювання. Для участі в ній зареєструвалося 322133 майбутніх абітурієнта, які склали загалом 1 млн 68 тисяч 486 зовнішніх оцінювань з 13 предметів. Як відомо, найпопулярнішими стали українська мова і література, математика та історія України.

     

  • Юрій ШУКЕВИЧ: «Гормони насолоди отримую через спорт, кохання або вдалу публічність»

    Дивлячись на Юрія Шукевича, ніколи не скажеш, що йому 63 роки. Стрункий, підтягнутий, він справляє враження успішної в усіх відношеннях людини. Так є насправді. Багато років тому Юрій Володимирович навідріз відмовився від багатьох сумнівних задоволень на кшталт цигарок і горілки. Нині він широко знаний в освітянських колах України як талановитий організатор навчального процесу, а ще відомий як активний поборник здорового способу життя, учасник багатьох престижних спортивних змагань європейського та світового рівнів.  

  • Дмитрій БУДКЕВИЧ

    У Києві запрацювала машина часу

    «Відсуньте камери», «відійдіть, будь ласка» — лунали прохання глядачів до журналістів — важко сказати, кого було більше, але місця всім не вистачало. Відкриття музею історії моди відзначилося величезною кількістю відвідувачів, адже експозиція Марини Іванової однозначно стала «машиною часу» для всіх, хто завітав сюди.

    Організатори не змусили глядачів довго чекати. Рівно в означений час у холі Київського планетарію розпочався невеличкий перформанс, що став своєрідним прологом до всієї події. Ведуча у яскравій вечірній сукні та з фотоапаратом на плечі оголосила про вихід на публіку акторів, які покажуть весільні наряди сільських та міських жителів, — для порівняння. Близько десяти хвилин приготувань та неспішного одягання всіх елементів вбрання передували лише одній хвилині дефіле перед телекамерами. Одягала дружка, яка також була у старовинному костюмі з колекції Марини Іванової. Довге очікування лише посилило момент виходу, що завершилося бурними оплесками. Червоні, білі, чорні кольори на вишитих сорочках та стриманіша окраса міських костюмів наречених — особливості тогочасного одягу.