Піч завжди займала особливе місце в житті жителів Чернігово-Сіверського краю. Та й тепер по селах від неї не відмовилися: дров потребує мало, а гріє добре і жар довго тримає. Якщо ще й кахлями обкладена — тепло зберігається набагато довше. Про красу нині не особливо дбають, підбираючи щось «світленьке, дешеве і сердите», аби акуратно було і давало можливість не крейдою підбілювати, а швиденько змахнути ганчіркою сажу — і порядок.
Саме таку зручну в побуті піч зробили й ми у свій час для моєї бабусі. Гарно було! Але коли довелося побачити декоративні пічні кахлі, котрі використовували на Чернігівщині кілька століть тому, — аж дух перехопило! Втім, вони не підійшли б для скромної оселі сільської жінки — ні розкішним декором, ні фінансово.

І знову — червона доріжка, масштабні кінопокази просто неба та підвищена концентрація кінозірок у центрі Чорноморської Пальміри. Одеський міжнародний кінофестиваль, уже четвертий за ліком, якихось організаційних новацій начебто і не явив. Очевидно, на цей час його формат та сценарій виявилися загалом усталеними і далі треба просто наповнювати відпрацьовану форму новим змістом.

«Цьогоріч усього стало більше», — запевняє президент Одеського кінофестивалю Вікторія Тігіпко. Каже, що кількість відвідин фестивальних заходів може подолати бар’єр у 100 тисяч. Нові рекорди фестивалю — 6 тис. учасників з 30 країн світу, близько тисячі журналістів. «Схоже, що наступного року доведеться шукати ще нові майданчики», — зауважила пані Тігіпко.

Мабуть, не варто перелічувати проблеми, передовсім матеріальні, які останніми роками обсіли наші Збройні сили. Хоч за чисельністю особового складу вони — одні з найбільших у Європі, однак поступаються сусідам за рівнем підготовки, технічним станом озброєння та соціальними стандартами військової служби. Вочевидь, найближчим часом сподіватися на поліпшення ситуації через бюджетні вливання навряд чи варто. А як щодо альтернативних шляхів розв’язання проблеми?
За кордоном Збройні сили давно заробляють на туристах. В Ізраїлі щорічні доходи від воєнного туризму становлять $115 мільйонів. У ФРН ця цифра не виокремлюється із загального туристського доходу, проте вже не перший рік тримається на рівні 2% від усіх турпослуг. 

Арт-центр Якова Гретера вирішив заплутати своїх відвідувачів, поставивши їм запитання «Реальність … ілюзія?». Саме таку назву має нова експозиція галереї, де представлено живописні твори пензля Петри Рубар, Уляни Нешевої, а також інсталяція мисткині Лілії Ісик. Як бачимо, галерея не зраджує своєму постулату — підтримці молодих і перспективних вітчизняних художників.

Творчість сучасних митців можна сприймати або ні, розуміти або не розуміти. Натомість автор цих рядків кладе на шальки терезів «вражає — не вражає», а вже потім аналізує те, що переважило. Здебільшого приємно вражають цікаві ідеї молодих художників. На щастя, значна частка творів виставки «Реальність … ілюзія?» містить цікаві задуми. 

Фестиваль вартий уваги тоді, коли має якусь родзинку. «Братина» — з цього штибу. Мистецтво, краєзнавство, історія — основні стовпи цієї народної забави. Характер її суто волинський.

У лісовому урочищі «Данилівка», що в Шумському районі, все нагадує про Данила Галицького — першого короля Русі-України. За переказами, коли його тато, князь Роман Мстиславович, був тут на полюванні, гонець приніс йому звістку про народження первістка Данила. Щасливий батько на честь сина заклав фортецю, з якої розрослося ціле поселення Данилів (Данилів Град). Тутешня гора отримала назву Данилової та на ній постала церква. Нині на цьому узвишші теж стоїть храм. Датують його XVII століттям. До 1939 року на Зелені свята в цій місцині прочани зорганізовували великий ярмарок. Цікаво, що такі заходи проводили ще й на ознаменування історичної перемоги: на початку 1241 року вперше монгольська орда на чолі з Батиєм не здолала руське місто. 

Другий рік поспіль у Парку відпочинку біля села Новоселівка, що поблизу Дніпропетровська, відбувався міжнародний рок-фестиваль, який організатори назвали «кращим музичним містом рок-н-ролу» під відкритим небом. Як відзначив на прес-конференції соліст гурту «ВВ» Олег Скрипка, рок-музика в Україні виходить з андеграунду і стає мейнстримом — «тому що в Україні люблять рок-н-рол і вміють його грати».
Як і торік, фест вражав кількістю і якістю закордонних і вітчизняних зірок. На чотири фестивальні сцени виходило 120 учасників. Окрім вітчизняних «ВВ», «ТНМК», «Kozak System», російських «Нічних Снайперів», «Мумій Троллю» та інших, в Дніпропетровськ приїхали італійська «Lacuna Coil», британські «Enter Shikari» та «Hurts», німецька «Guano Apes». 

Донька мого приятеля привезла з оздоровчого табору повний мішок позитивних вражень, якими щедро ділиться з однолітками. З її слів, було весело і цікаво. Грали в ігри, брали участь у конкурсах, купалися в ставку, гуляли лісом, побували на екскурсії… Слухаючи, як вона радісно щебече, вкотре про себе відзначив, що важливу справу робить держава, здешевлюючи путівки в місцеві заміські табори і санаторії. Бо ж нині далеко не кожен має можливість відправити своє чадо на узбережжя моря. Та і в кожній області є чарівні куточки природи, й саме тут розміщені дитячі табори. Зокрема на Вінниччині їх 20.

Традиційно в області відповідально ставляться до оздоровлення дітей. Цього року табори підготували краще, ніж торік. Разом з тим у частині з них станом на 17 червня виявлено 223 випадки порушень санітарного законодавства та чимало порушень умов правил пожежної і техногенної безпеки. Тому принциповою і відвертою була розмова на розширеному засіданні обласного штабу, яке проводилося в режимі селекторної наради з районами. 

Наші предки, закладаючи підвалини сьогодення, прагнули світла. Один із шляхів, що вів до нього, — давній тракт Київ—Золотоноша. Проходив він Переяславом. Зупинімось там. А конкретно в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав». Біля церковної брами, кованої в Житомирській області. Звідси починається дорога до храму.  

Ми заслужено пишаємось знаменитими пам’ятками архітектури, що дісталися нам у спадок від предків, — Софійським собором і Києво-Печерською лаврою. Менш відомо, що крім них до об’єктів світової культурної спадщини, офіційно визнаних ЮНЕСКО, в нашій країні належать історичний центр Львова, резиденція митрополитів Буковини, природні букові ліси Карпат і астрофізична дуга Струве, частина якої проходить територією України. 

На під'їзді до Запоріжжя обрій затягло сіро-блакитне марево. Мені пощастило: того дня подих численних труб відносило в інший бік. Вітер і сонце не залежать від волі влади, а ось чистота вулиць — її заслуга. І, звісно, майже 700 тисяч жителів, адже це одна із складових культурного буття міста. Яке воно в Запоріжжі?  
У вихідні обласний центр пропонує насичену програму. Крім кінотеатрів — цирк, виставки, концерти, музеї: просто неба… і під дахом звичайної п’ятиповерхівки, де розмістили обласний художній музей. Дивно, адже Запоріжжя загалом вирізняється на архітектурній мапі, тут чимало цікавих будівель, бо «ніде в світі під конструктивізм не віддавали цілі міста».