Серед майже сотні видань, представлених на виставці, — культурологічні, історичні та краєзнавчі, книжки про християнство і його історію в Україні. Погортати та переглянути їх можна до 26 липня. Вхід на виставку, яку організували Державний комітет телебачення та радіомовлення і Національна парламентська бібліотека, вільний.

«У цій виставці дві складові: релігія та книжка, що є атрибутом діяльності всіх 18 тисяч бібліотек, підпорядкованих Міністерству культури. Завдяки співпраці, що склалася в останні роки між міністерством і Державним комітетом телебачення та радіомовлення, працює програма «Українська книга» й ми щороку поповнюємо наші фонди новими виданнями», — наголосив заступник міністра культури Віктор Балюрко. 

На присвяченій 1025-річчю Хрещення Київської Русі виставці «Іконопис. Традиція. Школа. Сучасність», яка експонується в столиці у Музеї книги і друкарства України до 19 серпня, презентується сакральна творчість переважно учнів дійсного члена Академії мистецтв України професора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури Миколи Стороженка — і студентів, і випускників Майстерні живопису та храмової культури, яку він очолює. «УК» побесідував і з учителем, і з молодими іконописцями, яких він виховав.  

В Україні спалаху менінгіту немає. Про це заявив головний державний лікар України Анатолій Пономаренко. Нагадаємо, що на початку червня в різних регіонах Росії було зафіксовано спалахи цієї інфекції. Здебільшого по?страждали діти. Наймасовіший випадок інфікування стався в Ростовській області. Менінгіт виявили у 200 осіб, у 55 з них встановлено діагноз серозного менінгіту.
— Про це знаю з перших днів цієї складної епідеміологічної ситуації. Ми маємо постійний зв’язок із російськими колегами. Однак у прилеглих до російської території областях (Донецькій і Луганський) нині рівень захворюваності на менінгіт навіть нижчий, ніж торік. Не було зафіксовано розповсюдження ентеровірусної інфекції і в інших областях України. Якби таке сталося, ми б цього не приховували, — зазначив Анатолій Пономаренко, відповідаючи на запитання «Урядового кур’єра». 

Кількість онкохворих збільшується. Вартість лікування зростає. Оскільки держава неспроможна забезпечити заклади охорони здоров’я всім необхідним, частину витрат змушені оплачувати пацієнти. Звичайно, не кожен може це зробити. Отже, маємо певне соціальне напруження в суспільстві.

Все це стало одним з чинників, які дали поштовх медичній реформі. Про її проведення на так званому первинному рівні медичної допомоги говориться багато. Що ж маємо на другому рівні (стаціонарне лікування) і на третинному — надання високоспеціалізованої допомоги? Про це «Урядовому кур’єру» розповідає головний лікар Київського міського клінічного онкологічного центру Олександр КЛЮСОВ. 

Одне з най-най — більших, гарніших, давніших закарпатських поселень — це про Колочаву. Однак унікальності їй надають не гірські краєвиди, чисте повітря, родовище мінеральної води чи сусідство з озером Синевир — то від Бога. А творіння рук людських: такої кількості музеїв та пам’ятників не знайти в жодному селі країни.
У Колочаву краще заїжджати вранці й по головній дорозі. Тоді ніяк не оминути Святодухівську церкву. Дух захоплює від її краси: дерев’яна сакральна пам’ятка 1795 року належить до найвидатніших архітектурних досягнень краю. За доби радянщини вона вціліла тільки завдяки нестримному бажанню тодішньої влади якнайбільше накапостити вірянам: тут облаштували музей атеїзму. 

Нетлінним скарбом століть, який передається від покоління до покоління, із уст в уста, об’єднує минуле і прийдешнє, називають національну мову і літературу. За словами одного з вітчизняних класиків, мова — це живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба плекати її у чистоті. Як бережуть українську мову на Слобожанщині, «УК» намагається з’ясувати в розмові із заслуженим професором Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Володимиром КАЛАШНИКОМ. 

Перше Богослужіння у новобудові відправив Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир. Голова обласної державної адміністрації Валентин Хоптян на згадку про цю подію подарував лаврі дарохранительницю. На його думку, символічно, що саме у рік відзначення 1025-річчя Хрещення Київської Русі у храмі відбулася перша літургія.
Над новим собором ще й зараз височіє величезний кран. Це означає, що спорудження його триває, проводять певні будівельні роботи. Зокрема, пораються біля купола, який буде одним з найбільших серед православних церков країни. 

Третина нашого населення, зокрема і підлітки, страждає на підвищений артеріальний тиск. Із них лише 60% знають про своє захворювання. Системно лікуються лише 14%. Тобто тільки кожний п’ятий хворий, який знає, що в нього артеріальна гіпертензія, починає лікуватися! У Чехії, наприклад, постійно лікується 55–60% населення, а загалом у Європі — близько 30–35%.

Цю невтішну вітчизняну статистику медики пояснюють неналежним ставленням до свого здоров’я. Так, тільки у столиці зареєстровано 653 тисячі пацієнтів із гіпертонічною хворобою, але фактично їхня кількість значно більша, оскільки люди не здогадуються про захворювання і не звертаються до лікарів через його безсимптомний перебіг. 

«Фестиваль складається з трьох радощів — приїзд, перебування та від’їзд», — поділився своїми спостереженнями гість IV Одеського міжнародного кінофестивалю Михайло Жванецький. Так от, всі ці радощі, як підтвердили гості форуму, були дуже добре організованими, проводилися чітко і без збоїв. Загалом фестиваль цього року не був позначений якимись надзвичайними сюрпризами, а це навряд чи можна вважати його вадою. Просто масштабний кінофорум, що проводився вчетверте, напевне, напрацював свої підходи і традиції. Нагадаємо, спочатку йшлося лише про стрічки «з особливим почуттям гумору».

Потім пробували тлумачити це поняття максимально широко, а згодом і зовсім відмовилися від цього критерію, аби не звужувати коло кінематографічного добору. Жанрову спрямованість форуму почали визначати як «арт-мейнстрим» — тобто стрічки, зроблені на високому мистецькому рівні, та водночас доступні і зрозумілі широкому загалу. 

Його книжки читали і читають у 68 країнах. Звідти часто надходили листи зі словами вдячності авторові за твори, які для багатьох стали улюбленими. Серед послань іноді траплялися курйози. Так, у листі з далекої Куби одна розчулена жінка зізналася: їй так полюбився веселий і добрий роман «Я, бабуся, Іліко та Іларіон», що вона навіть дітей своїх назвала на честь головного героя. Тобто доньці дала ім’я… Зурікела (бо воно закінчується на «а»), а синові перегодя дістався інший варіант — Зурікело.

Сміх сміхом, проте, схоже, справді здійснилися мрії отого книжкового Зуріко, який так мріяв про майбутнє: «А потім стане нас тьма-тьмуща, і весь світ — це будемо ми. Ми ніколи не помремо, нашому роду не буде переводу».