«Фестиваль складається з трьох радощів — приїзд, перебування та від’їзд», — поділився своїми спостереженнями гість IV Одеського міжнародного кінофестивалю Михайло Жванецький. Так от, всі ці радощі, як підтвердили гості форуму, були дуже добре організованими, проводилися чітко і без збоїв. Загалом фестиваль цього року не був позначений якимись надзвичайними сюрпризами, а це навряд чи можна вважати його вадою. Просто масштабний кінофорум, що проводився вчетверте, напевне, напрацював свої підходи і традиції. Нагадаємо, спочатку йшлося лише про стрічки «з особливим почуттям гумору».

Потім пробували тлумачити це поняття максимально широко, а згодом і зовсім відмовилися від цього критерію, аби не звужувати коло кінематографічного добору. Жанрову спрямованість форуму почали визначати як «арт-мейнстрим» — тобто стрічки, зроблені на високому мистецькому рівні, та водночас доступні і зрозумілі широкому загалу. 

Його книжки читали і читають у 68 країнах. Звідти часто надходили листи зі словами вдячності авторові за твори, які для багатьох стали улюбленими. Серед послань іноді траплялися курйози. Так, у листі з далекої Куби одна розчулена жінка зізналася: їй так полюбився веселий і добрий роман «Я, бабуся, Іліко та Іларіон», що вона навіть дітей своїх назвала на честь головного героя. Тобто доньці дала ім’я… Зурікела (бо воно закінчується на «а»), а синові перегодя дістався інший варіант — Зурікело.

Сміх сміхом, проте, схоже, справді здійснилися мрії отого книжкового Зуріко, який так мріяв про майбутнє: «А потім стане нас тьма-тьмуща, і весь світ — це будемо ми. Ми ніколи не помремо, нашому роду не буде переводу». 

Володимира Великого, Княгиню Ольгу, Андрія Первозванного, Нестора-літописця, відтворених у квітах, можна побачити на Співочому полі з 20 липня. Саме вони — головні герої квіткової виставки, підготовленої комунальним об’єднанням «Київзеленбуд» до 1025-річчя Хрещення Київської Русі.

Зустрічає киян і гостей міста композиція від Дарницького району: макет церкви, біля підніжжя якої розкинув свої сторінки старовинний фоліант. 

Не тільки здоров’я, а й навіть життя більшості українців — у руках випускників вітчизняних медуніверситетів. Та попри велику відповідальність, медична професія, як і раніше, вельми приваблива. Вступна кампанія в медичних вишах цього року б’є рекорди. За словами директора департаменту роботи з персоналом, освіти та науки Міністерства охорони здоров’я Миколи Осійчука, свій вибір на їхню користь зробили понад 96 тисяч абітурієнтів. Першість, як завжди, утримує Національний медичний університет імені О. О. Богомольця.

Мистецьке надбання України за п’ятнадцять тисячоліть, від доби палеоліту до сьогодення, з 27 липня по 22 вересня презентуватимуть на виставці 1000 творів (їхня страхова вартість 350 мільйонів гривень) із колекцій 35 провідних вітчизняних музеїв та з Інституту археології і Національної бібліотеки імені Вернадського, причому 90% з них ще ніколи не потрапляли до експозицій. «Завдяки цьому проекту, — зазначила керівник департаменту Мистецького Арсеналу Ольга Мельник, — музеї нашої країни побачать, що Арсенал створювався саме для того, щоб розв’язати одну з найболючіших проблем загалом музеїв світу: як показувати те, що не вміщується в експозиціях». 

Спілкуючись із цією людиною, мимоволі ловиш себе на думці, що вперті балачки про винайдення машини часу не такі вже й безперспективні. Принаймні спогади співрозмовника нагадують подорож у часі. Адже він зустрічався з відомим живописцем початку минулого століття Ісаком Бродським, спілкувався з рідною сестрою Антона Чехова Марією Павлівною, писав великими червоними літерами на будинках із білими прапорами гасла: «До Берліна 100 кілометрів. Вперед, шахтарська гвардіє!», дарував свої роботи легендам вітчизняного кіно Петрові Олейнікову, Борисові Чиркову, В’ячеславу Тихонову, Олегові Єфремову та багатьом іншим. Тобто на життєвому шляху ветерана війни, найстарішого художника Донеччини було чимало різноманітних подій, які знайшли відображення в його картинах і спогадах. Деякими з них патріарх майстрів пензля Андрій Василенко люб’язно погодився поділитися з читачами нашої газети. 

Ще не народжених немовлят розглядають при УЗД лише лікар, мама  і тато, дізнаючись наперед, з’явиться на світ донечка чи синочок. А як побачити, мов те очікуване дитя, самобутність художнього фільму, коли відзнято тільки якусь його частину, а «носик, ротик, чубчик» постають в оболонці трихвилинного тизера розрізнено й на хвильку? У цю творчу заінтригованість нині посвячується значно більше людей, ніж вище згаданих троє, бо на міжнародних кінофестивалях приживається така програма, як WORK-IN-PROGRESS, куди експерти відбирають фільми ще у процесі виробництва, прогнозуючи перспективу їхніх подальших і фестивальних доль, і прокатних — в інших країнах. У число таких 19-ти, обраних нещодавно в Карлових Варах, потрапив і тизер «Толоки» Михайла Іллєнка, який перед тим презентували в Каннах, опісля — в Одесі. 

Так склалось, що майже 80% українців місцем своєї відпустки обирають Крим. Адже саме тут гармонійно поєдналися море, ліс, гори, степ. Це дає змогу наситити змучений організм здоров’ям. Але, як зауважують кримські курортологи, результату можна досягти лише тоді, коли відпочивальник уміє дозовано користуватися дарами природи та лікувальними можливостями півострова. «УК» разом із завідуючим кафедрою фізіотерапії Кримського державного медуніверситету ім. С. І. Георгієвського професором Володимиром ЄЖОВИМ спробує дати корисні поради, щоб кожний відпочивальник справді відновив тут сили.  

Упродовж десяти днів відбувався дев’ятий щорічний Міжнародний фестиваль молодіжних та дитячих театрів «Південні маски». Якщо в попередні роки основні театральні дійства проходили в Миколаєві, цього року географію заходу розширено. Театрали відвідали ще й Одесу, Коблеве та Южне. 

Семирічна Влада, як і всі діти, полюбляє спостерігати за хмарами, котрі міняють свої обриси: отам ніби човен з вітрилами пливе, а там — айсберг з білим ведмежам… Тому виставка картин, на яку привела її мама, викликала у дівчинки таке захоплення. Адже там зображення на полотнах ніби граються: то розпадаються на окремі елементи, утворюючи зовсім іншу картину,то якимось загадковим чином усі деталі збираються докупи і стають портретом. «То не ніс, а хлопчик сидить!» — радісно розгадало дівча загадку портрета Ван Гога.