Коли віч-на-віч зустрічаєшся з очима святих ликів на дуже старовинних іконах, тебе ніби торкаються подихи тих людей, котрі молилися перед цими образами упродовж багатьох століть.
Коли перед тобою музичні інструменти з кісток мамонта, з Мізинської стоянки на Чернігівщині, — то намагаєшся почути з неймовірної часової далечини, які мелодії видобували з них твої предки 14 тисяч років тому.
Коли бачиш на античних фресках кінця ІІ — початку ІІІ століть нашої ери, знайдених у 2008 році на території Херсонеса, граційно вималювані сюжети «Двох вершників», «Полювання на вепра», «Полювання на косулю та зайців», — то хочеться уявити їхнього автора. 

Неважко здогадатися, що епіцентром відзначення дня пам’яті великого князя Володимира і святкування 1025-ї річниці Хрещення Русі в Донецькій області стала і ще стане Свято-Успенська Святогірська лавра. Як повідомив  міський голова Слов’яногірська Олександр Дзюба, всі найголовніші урочистості з певних причин перенесено на серпень. 

У  Решетилівці, що на Полтавщині, традиційні художні промисли існували завжди. Ще Гоголь писав про знамениті решетилівські смушки, пошиті тамтешніми умільцями, зроблені тут чоботи залюбки носила козацька старшина. А ткали й вишивали в цьому селі колись мало не в кожній хаті.
Не на порожньому місці створили в селищі й першу промислову майстерню, а в 1905 році — артіль «Троянда», де працювало до 3 тисяч людей. Самих ткачів тут було понад тисячу чоловік. Усе виробництво забезпечувалося місцевими матеріалами. Полтавці самі сіяли льон, виготовляли з нього прядиво, ткали й вибілювали полотно — основу для ручної вишивки і ткацтва.

Святкування таких ювілеїв — звична практика для держав, адже вони символізують вектор розвитку народу, його історичний вибір. Тому, гадаю, добра ідея — відзначити цю дату на найвищому рівні, щоб укотре підкреслити правильність нашого історичного шляху, його спрямування до гуманістичних християнських ідеалів. 

10-та ранку. Вулиця Лаврська, 10—12... Відсутність автомобілів на тротуарах та тролейбусів на проїжджій частині дороги, яка веде до Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал», не дивує пішоходів. Тут небайдужі чекають на появу Президента Віктора Януковича. За годину він дасть старт центральному, ледь не найголовнішому заходу — виставці «Велике і величне», — одному із низки тих, які проводитимуться протягом двох днів у зв’язку зі святкуванням християнами «всія Київської Русі» цієї урочистої дати.

Як уже інформував «УК», на черговому засіданні сесії ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, до Списку світової спадщини внесено 16 дерев’яних церков Карпатського регіону України та Польщі. За надання найвищого ступеня захисту вісьмом храмам на українських та вісьмом на польських теренах учасники засідання проголосували одностайно.  

Прізвище Акіри Судзукі даремно шукати в довідниках чи енциклопедіях. Хіба що в густому павутинні Інтернету десь може заблукати дрібна інформація. Однак це аніскільки не применшує інтересу до цієї постаті. Навпаки: знайомство з японцем виявилося настільки цікавим і корисним, що мимоволі подумалося: це ж як треба любити творчість Давида Бурлюка, щоб у 74-річному віці, з Токіо, подолавши 10 тисяч кілометрів, дістатися Києва, Сум, потім — Лебедина, а далі — маленького села Рябушки, на території якого колись розташовувався хутір Семиротівка? Саме там народився один з найвідоміших художників і поетів минулого століття Давид Бурлюк.  Утім, поговоримо про все із самим гостем. 

Одна з вулиць у передмісті Парижа має ім’я українця Сергія Виноградського, видатного вченого-мікробіолога, автора фундаментальних відкриттів у природознавстві кінця XІX — початку XX століття. Його ім’я також добре знають у Цюріху та загалом у наукових колах світу. Але не на рідній землі. Прислужився випадок.

Якось канадський професор Євген Рослицький, українець за походженням, був здивований, що його колега з України не чув про знаменитого земляка, якого сам Луї Пастер запрошував на роботу.

Невдовзі київський професор Василь Шендеровський у своїй статті зауважив, що нині на Сергія Виноградського претендують три країни: Франція, Росія і Швейцарія. А що ми? Закрутилося колесо досліджень…

А нещодавно помітною подією у наукових колах стала презентація науково-документального телефільму про життєвий шлях ученого (про це «УК» писав у попередніх номерах). Про нього та про творчі аспекти створення стрічки розмовляємо з її автором — вінницьким краєзнавцем Леонідом ФІЛОНОВИМ. 

Ті чоловіки, які до цього причетні, але самі не відчують ніколи й нізащо, таку мить іноді зважуються упіймати власним поглядом. Проте навіть неслабаки духом з найатлетичнішими статурами при цьому нерідко непритомніють, коли в пологовому будинку їхні нащадки перетинають кордон білого світу…
 

«Хто не курить люльки і не нюхає табаки, той не вартий і собаки», — жартували козаки над тими, хто не любив тютюнового диму. Серед молодих козаків люлька була ознакою сили, серед зрілих — символом авторитету, для старших же січовиків — атрибутом мудрості.