Трохи більше ніж за два тижні стартує зовнішнє незалежне оцінювання: ледь цьогорічні одинадцятикласники відгуляють 1 та 2 червня випускні бали, як 3 червня пройде перше тестування — з хімії. «Через дуже щільний графік ми не можемо переносити цю дату, бо не встигнемо закінчити до початку вступної кампанії. Тому деякі тести проводитимуться у суботу, зокрема з іноземної мови», — повідомила директор Українського центру оцінювання якості освіти Ірина Зайцева. 

Старійшина донецьких письменників, якому нещодавно виповнилося 90 років, іронічно ставиться до того, що його називають ветераном вітчизняного творчого цеху. Бо, на його думку, подібне визначення більше пасує так званим весільним генералам від літератури. А він особисто себе вважає «звичайним» письменником, який продовжує активно писати і видавати свої книжки. Заперечити йому справді важко: приміром, тільки нинішнього ювілейного року виходить у світ низка його книжок. Причому серед них є і перевидання, і твори, написані нещодавно. Вадим Пеунов зізнається: ставити останню крапку в своїй творчості у нього поки що рука не піднімається.  

Зйомки кінофільму на вулицях такого невеликого міста, як Чернігів, — завжди подія. Навіть тепер, коли похід у кіно — рідкісне в нашому житті явище. Що вже говорити про кінець 1980-х років, коли кожен другий житель обласного центру був справжнім кіноманом. Усе, що знімали на вулицях стародавнього міста (а знімали багато завдяки неповторному місцевому колориту), сприймалося з величезним ентузіазмом. Та й тепер що може бути приємніше, як побачити в старому фільмі місто своєї молодості?

Одна з інтермедій КВК дуже показова. В ній до завідувачки дитсадка звертається хлопчина років 20-ти і вимагає: мовляв, хочу в дитячий садок. Хлопець пояснює: щойно з армії прийшов, підійшла черга. Насправді миколаївські (і не тільки) батьки змушені записувати в дитсадки діточок буквально з моменту народження. І не факт, що черга підійде до хлопця вже армійського віку.
У когось виходить записатися «чесно», в когось — за додаткову плату. Миколаївські матусі розповідають, що влаштувати дитину в садочок можна, заплативши від півтори до шести-восьми тисяч гривень. Плату приймають і «натурою» — вікнами, дверима, оргтехнікою. 

На Андріївському узвозі нещодавно поселилося… море. Столичний адвокат Світлана Шапіро дебютувала з експозицією фотографій і картин із назвою «Пісні моря», на які її надихала подорож у Португалію. «Країна, яку я відвідала, — романтична. В ній оселилися щасливі люди, які цінують життя. Вони не живуть учорашнім днем, який минув, і завтрашнім, що, можливо, наступить. Вони радіють усьому, що відбувається тут і зараз», — ділиться автор виставки.

Світлана — художник-початківець. Кілька років тому мольберт подарував їй син, і вона, щоб не образити його, почала малювати. 

Зустрічаємо це судно на березі Дніпра біля станції метро «Видубичі» під гуркіт потягів метрополітену, звуки слов’янських мелодій та оплески не журналістів — випадкових байкерів і звичайнісіньких любителів засмаги. А увагу присутніх лодія привертає неординарною для сучасного урбанізованого світу символікою. Зокрема дерев’яним із розкритою щелепою драконом, зітканим із синьо-жовтих ромбів вітрилом, стилізованим під кольори українського прапора, і щонайменше шістьма щитами, прикріпленими з боків, із зображеними на них яскраво-жовтими тризубами.  

Сьогодні, 15 травня, в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка на урочистій церемонії закриття ХІІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика його переможці отримають найпрестижніші нагороди, а Рівненщина передасть естафету проведення конкурсу Житомирщині.

У Тернополі вже три роки поспіль працює університетська лікарня — одна з перших в Україні. Зауважу, що мережа таких лікарень нині діє в усіх цивілізованих країнах: практично кожен зарубіжний університет (й американський, і європейський) має таку установу. Це зазвичай багатопрофільний, найбільший лікувально-профілактичний медичний заклад у регіоні.
Ми започаткували діяльність у цій царині ще 15 років тому зі створення власного медичного закладу, який назвали лікувально-діагностичним центром. Але проіснував він лише п’ять років. 

Шляхетною й водночас терновою та печальною квіткою України назвала Климентину Попович наша сучасниця поетеса Ганна Костів-Гуска, багато в чому саме завдяки якій літературна громадськість, українці знають та бережуть ім’я цієї письменниці. Вона народилася 150 років тому на Прикарпатті, але понад 40 літ прожила на Тернопіллі, звідки й відійшла за вічну межу.  
Першою життєвою пристанню Климентини стало прикарпатське село Велдіж (нині Шевченкове), де морозного лютого 150 років тому вона прийшла у білий світ у родині педагогів. Назвали її Марією-Климентиною.

—На сьогодні лікування хронічної хвороби нирок V стадії доступне лише 18% із п’яти тисяч хворих, хто цього потребує, — зауважує у розмові з кореспондентом «УК» директор Інституту нефрології Національної академії медичних наук України (НАМНУ), доктор медичних наук, професор Микола Колесник. — На жаль, за міжнародними стандартами Україна не входить до переліку 146 країн, де методи із застосуванням діалізу вважають доступними (за кількістю хворих на мільйон населення, які отримують таке лікування). В Україні протягом 2012 року методом діалізу лікували 128 пацієнтів на мільйон населення, тоді як у білорусів — понад 400, а в Євросоюзі — від 800 до 1200.