Минуло 75 років з часу спорудження і 65 — занепаду астрономо-метеорологічної обсерваторії на горі Піп Іван — другої за висотою в альпійській частині Європи. Кілька років тому цей об’єкт завдяки спільному проекту і спільній праці науковців Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника та Варшавського університету виборов міжнародний грант за програмою Міністерства культури і національної спадщини Республіки Польща: 20 тисяч доларів спрямовані на перший крок її відродження — підготовку проектної документації щодо консервації.

Можливо, через тривалий занепад обсерваторії і відсутність метеостанції на цій території і на такій висоті наші синоптики помиляються у довгострокових прогнозах погоди? Жителі Галичини ретельно прислухаються до передбачень погоди польських синоптиків: там функціонує подібна — на їхньому карпатському Каспровому верху. 

Заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко вирішив дарувати Хомі Бруту життя. І тепер він з багатим і унікальним досвідом стоїть твердий і тверезий не лише перед шинком, а й перед самим життям. Такий собі другий Лазар — бачив те і повернувся.

Втім, одвічне питання «хто переміг?» Денисенко залишає все-таки відкритим, надаючи безмежний простір для фантазій глядачам Чернівецького академічного обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, де «Панночка» (драматургічна інтерпретація «Вія» Миколи Гоголя) вперше побачила українську сцену. У його виставі цілком ймовірна і «нічия», як у п’єсі Ніни Садур, за якою вона поставлена: Панночку таки винесли уперед ногами, а от Брута, може, схопить запізнілий інфаркт після пережитих страхіть. 

Трохи більше ніж за два тижні стартує зовнішнє незалежне оцінювання: ледь цьогорічні одинадцятикласники відгуляють 1 та 2 червня випускні бали, як 3 червня пройде перше тестування — з хімії. «Через дуже щільний графік ми не можемо переносити цю дату, бо не встигнемо закінчити до початку вступної кампанії. Тому деякі тести проводитимуться у суботу, зокрема з іноземної мови», — повідомила директор Українського центру оцінювання якості освіти Ірина Зайцева. 

Старійшина донецьких письменників, якому нещодавно виповнилося 90 років, іронічно ставиться до того, що його називають ветераном вітчизняного творчого цеху. Бо, на його думку, подібне визначення більше пасує так званим весільним генералам від літератури. А він особисто себе вважає «звичайним» письменником, який продовжує активно писати і видавати свої книжки. Заперечити йому справді важко: приміром, тільки нинішнього ювілейного року виходить у світ низка його книжок. Причому серед них є і перевидання, і твори, написані нещодавно. Вадим Пеунов зізнається: ставити останню крапку в своїй творчості у нього поки що рука не піднімається.  

Зйомки кінофільму на вулицях такого невеликого міста, як Чернігів, — завжди подія. Навіть тепер, коли похід у кіно — рідкісне в нашому житті явище. Що вже говорити про кінець 1980-х років, коли кожен другий житель обласного центру був справжнім кіноманом. Усе, що знімали на вулицях стародавнього міста (а знімали багато завдяки неповторному місцевому колориту), сприймалося з величезним ентузіазмом. Та й тепер що може бути приємніше, як побачити в старому фільмі місто своєї молодості?

Одна з інтермедій КВК дуже показова. В ній до завідувачки дитсадка звертається хлопчина років 20-ти і вимагає: мовляв, хочу в дитячий садок. Хлопець пояснює: щойно з армії прийшов, підійшла черга. Насправді миколаївські (і не тільки) батьки змушені записувати в дитсадки діточок буквально з моменту народження. І не факт, що черга підійде до хлопця вже армійського віку.
У когось виходить записатися «чесно», в когось — за додаткову плату. Миколаївські матусі розповідають, що влаштувати дитину в садочок можна, заплативши від півтори до шести-восьми тисяч гривень. Плату приймають і «натурою» — вікнами, дверима, оргтехнікою. 

На Андріївському узвозі нещодавно поселилося… море. Столичний адвокат Світлана Шапіро дебютувала з експозицією фотографій і картин із назвою «Пісні моря», на які її надихала подорож у Португалію. «Країна, яку я відвідала, — романтична. В ній оселилися щасливі люди, які цінують життя. Вони не живуть учорашнім днем, який минув, і завтрашнім, що, можливо, наступить. Вони радіють усьому, що відбувається тут і зараз», — ділиться автор виставки.

Світлана — художник-початківець. Кілька років тому мольберт подарував їй син, і вона, щоб не образити його, почала малювати. 

Зустрічаємо це судно на березі Дніпра біля станції метро «Видубичі» під гуркіт потягів метрополітену, звуки слов’янських мелодій та оплески не журналістів — випадкових байкерів і звичайнісіньких любителів засмаги. А увагу присутніх лодія привертає неординарною для сучасного урбанізованого світу символікою. Зокрема дерев’яним із розкритою щелепою драконом, зітканим із синьо-жовтих ромбів вітрилом, стилізованим під кольори українського прапора, і щонайменше шістьма щитами, прикріпленими з боків, із зображеними на них яскраво-жовтими тризубами.  

Сьогодні, 15 травня, в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка на урочистій церемонії закриття ХІІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика його переможці отримають найпрестижніші нагороди, а Рівненщина передасть естафету проведення конкурсу Житомирщині.

У Тернополі вже три роки поспіль працює університетська лікарня — одна з перших в Україні. Зауважу, що мережа таких лікарень нині діє в усіх цивілізованих країнах: практично кожен зарубіжний університет (й американський, і європейський) має таку установу. Це зазвичай багатопрофільний, найбільший лікувально-профілактичний медичний заклад у регіоні.
Ми започаткували діяльність у цій царині ще 15 років тому зі створення власного медичного закладу, який назвали лікувально-діагностичним центром. Але проіснував він лише п’ять років.