Днями колега розповів, як намагався довести на газетній сторінці, що ринок не може називатися «Образцовський», а має бути «Зразковим», «Взірцевим». Обурена власниця ринку зателефонувала в редакцію і заявила, що вивіску міняти не буде, бо так записано в документах. На жаль, психологія неповаги до державної мови — реалія сьогодення на Дніпропетровщині. Прикро, що так «історично складається» в краї, який називають колискою запорізького козацтва і який насправді є українськомовним — попри поширену думку про російськомовний регіон.

Саме на допомогу тим, хто не хоче паплюжити мову і небайдужий до її поширення, 2006 року вДніпропетровську було створено Центр історії та розвитку української мови. Про його діяльність розповідає директор, доцент кафедри української мови Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара Наталія Голікова. 

Це не просто квіткова експозиція, а інсталяція під незвичайний автосалон, де кожен район столиці представив «живі» та ще й неймовірно пахучі експонати. Щоправда, проїхатися на ексклюзивному транспорті не вийде, адже всі ці автівки вже від’їздили своє й тепер слугують такими собі квітниками. Замість того, щоб відправляти стареньке «залізо на колесах» на звалище, їм подарували друге, неймовірно яскраве, життя. Заодно флористи довели, що машини можуть бути екологічно чистими.

За основу експозиції дизайнери Київзеленбуду взяли каркаси справжніх машин і прикрасили їх живими квітами. На виставці представлено десяток експонатів, для створення кожного з яких використали маже 40 тисяч квітів. 

Спочатку вона йшла. Хитаючись, але йшла. Потім лізла рачки. А потім узагалі лягла — посеред вкритої ожеледицею трирядної дороги. Хлопчик років п’яти смикав її за руку і заходився плачем: «Мамо, вставай».

Водій, який виїхав з-за рогу, на щастя обох, був тверезий. І місцевий — він знав, що відразу за крутим поворотом — пішохідний перехід. А тому не летів на скаженій швидкості, як це робить більшість тих, хто користується цим шляхом для об’їзду забитих транспортом центральних вулиць.

А ще водій був порядною людиною і не залишив маму із сином замерзати у зимовому надвечір’ї. У мобільному, який валявся тут же, знайшов номер на букву «М» (муж). Отетерілий від новини «муж» назвав адресу і вже через десять хвилин зустрічав сина і заносив смертельно п’яну двадцятип’ятирічну дружину додому: «Це ж треба, раніше з нею подібного не траплялося». 

Кажуть, повнішої й різнобічнішої виставки про Леонардо да Вінчі, ніж ця, що вже об’їхала по світу понад 40 міст і нині гостює по 14 липня зі своїми понад 200 експонатами в НСК «Олімпійський» у Києві, ще не було. Агенція «Класик Івент» та нідерландська компанія «One-Go Events», за підтримки посольства Італії в Україні та Київської міськдержадміністрації, демонструють її в нас уперше. До України унікальна й надзвичайно цікава виставка «Геній да Вінчі» прибула з Новосибірська, але було б краще, якби, наприклад, з Китаю. Бо тоді б, гадаю, коментарі до експонатів видрукували б мовою нашої держави, а не російською: мовляв, зрозуміють і так… 

Синоптики прогнозують  спекотне літо. Отже, найкомфортніший відпочинок о цій порі — поблизу річки, озера, моря, в затінку лісових масивів. Україна, як відомо,  поєднує на своїй території всі природні можливості для оздоровлення.  Про це — в матеріалах наших кореспондентів. 

Турецький серіал «Величне століття. Роксолана» став популярним не лише на батьківщині, а й у 43 країнах світу, а це 150 мільйонів глядачів. Наприкінці минулого року до них приєдналися й українці, які вже встигли двічі подивитися серії перших двох сезонів. Нещодавно наше телебачення продовжило показ, чим неабияк потішило його прихильників в Україні. Ось тільки форма анонсу телеканалом цієї події викликала в нас чимало серйозних запитань. 

Терміновий виклик для однієї з них — людині в лісі стало зле. Бригада знаходить потерпілого... і одразу біжить назад. Виявляється, тут джерело радіації, і перш ніж надати допомогу, лікарі повинні захистити себе. Фактично через кілька секунд бригада екстреної медичної допомоги та медицини катастроф повертається, вже одягнена в захисні костюми. 

Нещодавно в Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» відзначали потрійний ювілей: чверть століття із дня заснування самого театру, який є першим театральним ангажементом в Україні, 60-річчя художнього керівника Олексія Кужельного та 105 років самій будівлі, в якій працює театр. Про «Сузір’я» і театр загалом, професію режисера і мистецтво — наша розмова з ювіляром, народним артистом України Олексієм Кужельним.  

Передзвін шкільного дзвоника справді стане останнім для випускників, підводячи риску в їхньому одинадцятирічному життєвому етапі та символізуючи початок нового самостійного шляху — поки що незвіданого, проте задля досягнення успіху він напевне вимагатиме наполегливості, працьовитості й рішучості. За інформацією Міністерства освіти і науки, цього року випускниками стануть  майже 279 тисяч школярів. Статистика, на жаль, невтішна: як відомо, за останнє десятиліття  кількість випускників зменшилася приблизно в півтора рази. 

З 20 по 25 травня в стінах головного вишу країни, де вчать «тримати перо», проходить 46-й фестиваль «Журналістська весна». Цього разу студенти та випускники інституту розповідають гостям про журналістику як небезпечну професію. Тому й назвали фестиваль «Журналіст на варті…» Однак чи лише цей рік наділив медіа-галузь екстремальним характером?

У розмові з кореспондентом «УК» директор Інституту журналістики розповідає, які чинники заважають медіа-галузі дихати на повну силу і завдяки яким «професіоналам» журналістика всотує ще більше чорних барв. Не дивно, що на запитання щодо найболючіших проблем, які постали нині в медіа-сфері, доктор філологічних наук, професор Володимир РІЗУН відповідає із сумом:

— Українська журналістика переживає не найкращий період. І на те є кілька причин. Найголовніша з них — внутрішньопрофесійна нестабільність і слабкість самої корпоративної системи. Маю на увазі відсутність ієрархічно зорганізованої, з високою професійною культурою, механізмами розвитку і захисту свого професійного середовища спільноти. Коли галузь являє собою відносно самостійні, автономні групи професіоналів, кожна з яких намагається діяти за своїми уставами, жити самостійним життям, тоді можна прогнозувати виникнення проблем у ній.