Тривалий час українську освіту не припиняє лихоманити. Що не місяць, то чергове загострення: якщо не одіозні заяви про відміну зовнішнього оцінювання, так вилучення низки постатей національно-визвольних змагань із програми ЗНО з історії України. Зрештою, резонанс ніби вщух, а скандальні новації так і лишилися в програмі. Це — лише окремі пасажі з новітньої історії нашої освіти.  

2013 рік проголошений в Україні Роком Ольги Кобилянської. Президент Асоціації ділових жінок Чернівецької області, директор Чернівецького видавничого дому «Букрек», відмінник освіти Дарина Максимець стала лауреатом Міжнародної премії імені Ольги Кобилянської торік. Грошовий додаток переказала на потреби Літературно-меморіального музею Ольги Кобилянської в Чернівцях.  

На Дніпропетровщині працює єдине в Україні регіональне відділення Міжнародної академії астронавтики (МАА). Тож не дивно, що саме в Дніпропетровську Міжнародна конференція, присвячена розвитку космічної галузі, збирає кращих світових науковців космічних технологій. Цього разу на  неї прибуло близько 400  фахівців з 22 країн світу (США, Великої Британії, Німеччини, Франції, Японії, Китаю, Кореї, Росії, Бразилії, Іспанії, Італії, Єгипту, Індонезії, Чехії, Камеруну, Швеції, Естонії та ін.). Протягом трьох днів вони заслухали 250 доповідей на засіданнях п’яти секцій.  Як зазначив генеральний конструктор  — генеральний директор ДП «КБ «Південне» Олександр Дегтярьов, найважливішим завданням форуму є відкриття нових можливостей взаємовигідного співробітництва в галузі розвитку і використання перспективних космічних технологій. Адже глобальність космічних завдань потребує об’єднання зусиль, космічна діяльність  набуває наднаціонального характеру і залучає на цей ринок дедалі більше нових країн.  

Свого часу на околиці Вінниці дід Михайла Коцюбинського Максим Абаза збудував садибу, частину якої згодом передав як посаг дочці Гликерії. Тут майбутній класик української літератури народився і протягом життя часто сюди повертався. Тепер про це свідчать експонати в літературно-меморіальному музеї письменника. Водночас відомостей про його діда по материнській лінії збереглося мало. Олександр Дмитрук, працюючи над історичним романом «Честь і плаха», зробив припущення, що рід Абазів на Поділлі йде від козацького полковника. «Документального підтвердження цьому не знайдено», — зазначили співробітники музею. Та в будь-якому разі непересічна і колоритна постать брацлавського полковника Андрія Абазина, який багато зробив для відбудови Поділля з Руїни, заслуговує на увагу. Про нього розмовляємо з письменником, згадуючи про сторіччя від дня смерті знаменитого внука Михайла Коцюбинського.  

За кілька днів до початку пісенних перегонів у Мальме букмекерські контори оприлюднили свої прогнози: першою буде Данія, Україна — третьою.  Перевірити  правильність ставок ми мали змогу глибокої ночі з суботи на неділю. Справді,  перемогла  конкурсантка з Данії Емілі де Форест. Під час голосування вона набрала 281 бал. Друге місце дісталося Фаріду Маммадову з Азербайджану (234 бали), у Злати Огневич — «бронза» і 214 балів.  Як відомо, результати визначали голосуванням  50% на 50% глядачі Євробачення і  професійне  журі в кожній країні. На думку експертів, можливо, саме в цій формулі  й захований секрет передбачливості букмекерів. 

Минуло 75 років з часу спорудження і 65 — занепаду астрономо-метеорологічної обсерваторії на горі Піп Іван — другої за висотою в альпійській частині Європи. Кілька років тому цей об’єкт завдяки спільному проекту і спільній праці науковців Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника та Варшавського університету виборов міжнародний грант за програмою Міністерства культури і національної спадщини Республіки Польща: 20 тисяч доларів спрямовані на перший крок її відродження — підготовку проектної документації щодо консервації.

Можливо, через тривалий занепад обсерваторії і відсутність метеостанції на цій території і на такій висоті наші синоптики помиляються у довгострокових прогнозах погоди? Жителі Галичини ретельно прислухаються до передбачень погоди польських синоптиків: там функціонує подібна — на їхньому карпатському Каспровому верху. 

Заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко вирішив дарувати Хомі Бруту життя. І тепер він з багатим і унікальним досвідом стоїть твердий і тверезий не лише перед шинком, а й перед самим життям. Такий собі другий Лазар — бачив те і повернувся.

Втім, одвічне питання «хто переміг?» Денисенко залишає все-таки відкритим, надаючи безмежний простір для фантазій глядачам Чернівецького академічного обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської, де «Панночка» (драматургічна інтерпретація «Вія» Миколи Гоголя) вперше побачила українську сцену. У його виставі цілком ймовірна і «нічия», як у п’єсі Ніни Садур, за якою вона поставлена: Панночку таки винесли уперед ногами, а от Брута, може, схопить запізнілий інфаркт після пережитих страхіть. 

Трохи більше ніж за два тижні стартує зовнішнє незалежне оцінювання: ледь цьогорічні одинадцятикласники відгуляють 1 та 2 червня випускні бали, як 3 червня пройде перше тестування — з хімії. «Через дуже щільний графік ми не можемо переносити цю дату, бо не встигнемо закінчити до початку вступної кампанії. Тому деякі тести проводитимуться у суботу, зокрема з іноземної мови», — повідомила директор Українського центру оцінювання якості освіти Ірина Зайцева. 

Старійшина донецьких письменників, якому нещодавно виповнилося 90 років, іронічно ставиться до того, що його називають ветераном вітчизняного творчого цеху. Бо, на його думку, подібне визначення більше пасує так званим весільним генералам від літератури. А він особисто себе вважає «звичайним» письменником, який продовжує активно писати і видавати свої книжки. Заперечити йому справді важко: приміром, тільки нинішнього ювілейного року виходить у світ низка його книжок. Причому серед них є і перевидання, і твори, написані нещодавно. Вадим Пеунов зізнається: ставити останню крапку в своїй творчості у нього поки що рука не піднімається.  

Зйомки кінофільму на вулицях такого невеликого міста, як Чернігів, — завжди подія. Навіть тепер, коли похід у кіно — рідкісне в нашому житті явище. Що вже говорити про кінець 1980-х років, коли кожен другий житель обласного центру був справжнім кіноманом. Усе, що знімали на вулицях стародавнього міста (а знімали багато завдяки неповторному місцевому колориту), сприймалося з величезним ентузіазмом. Та й тепер що може бути приємніше, як побачити в старому фільмі місто своєї молодості?