Уперше у вітчизняній історії провідний культурно-мистецький та музейний комплекс країни «Мистецький Арсенал», в якого є всі шанси стати українським Лувром, розміщує знакові твори найвідоміших митців кінця XIX — першої половини XX століття: Арістіда Майоля, Огюста Родена, Олександра Архипенка, Сальвадора Далі, Пабло Пікассо та ще 13 арт-зірок. Більшість із них відомі насамперед своїми живописними полотнами, однак кожен деякий час захоплювався і скульптурою.
Унікально й те, що всі ці роботи зберігаються в колекції однієї людини — Ігоря Воронова. Знаний філантроп та меценат надав ці твори для експонування, бо в такий дієвий спосіб підтримує розбудову й розвиток «Мистецького Арсеналу» як музейної інституції. 

Кажуть, у Парижі є трамвай, який їздить без електромережі. Поки на зупинці пасажири входять-виходять, він підзаряджається. Все завдяки суперконденсатору — сучасному хімічному джерелу електрики. А в Америці начебто розробляють такі собі робоноги, які могли б дістатися туди, куди не може потрапити рятівник. На акумуляторах вони далеко не дійдуть, а ось на суперконденсаторах …
 За наукові розробки, пов’язані із цим дивом, вихованці Хіміко-екологічного ліцею (ХЕЛ) Дніпропетровська та Дніпропетровського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді нещодавно отримали призові місця на міжнародному Балтійському науково-інженерному конкурсі. Іван Герман та Роман Дуганець вибороли головний приз, а Станіслав Лавриненко посів 3 місце. 

Щоб побувати на дні моря, яке шуміло і хлюпало тут 230 мільйонів років тому, не потрібен акваланг, важкий водолазний костюм чи батискаф. З цією роллю успішно справиться звичайна гірницька кліть. З гуркотом зачинилися двері, пролунав попереджувальний дзвінок, платформа гойднулася і плавно пішла донизу. Кінцева зупинка  на глибині 300 метрів, де від прадавнього моря залишилися не лише спогади — тут розташоване одне з найбільших у світі родовищ солі. Виробки всередині білосніжного пласта зустрічають постійною температурою 16 градусів і сіллю, сіллю, сіллю. З цього мінералу тут стіни, стеля, а ще він рипить під ногами, немов сніг. 

Час відсовує в минуле літературне життя радянського періоду, полишаючи на згадку нащадкам копу імен, їхніх творів та всіляких «ізмів», про які ще довго дискутуватимуть фахівці. І все це — про «інженерів людських душ» за робочим столом. А поза ним? Де їхнє життя не менш цікаве, бо доповнює характер і суспільну позицію митця, все, що притаманне кожній людині. А ще ж в умовах тієї епохи, з уламками якої ми й досі не розпрощалися.
Не скажу, що нічого подібного в нас немає. Є. Новітня доба відкрила й обнародувала щоденник та спогади відомих літераторів. Але то здебільшого серйозна література. 

І мільйони українців, немов від якогось наслання, наприкінці радянської епохи й на початку нашої незалежності розчиняли свої злидні й негаразди в найперших мильних серіалах «Рабиня Ізаура», «Багаті теж плачуть», «Дика Роза», «Просто Марія»; а в Росії очманілих від такої неочікуваної слов’янської слави акторів із цих примітивів приймали на найвищому державному рівні, вітали як національних героїв і безмірно закидали шубами…
Аж ось стали дорослими нащадки тих фанатів бразильських і мексиканських сльозогінних історій. Зашоунізовані телебаченням, вони бавляться тепер у реаліті з чужоземного плеча на кшталт «Міняю жінку», залишають «Хату на тата» і заселяються в усілякі інші численні телеформати… 

В одній з аудиторій жовтого корпусу Київського державного університету ім. Т. Шевченка, де ми навчались на факультеті журналістики, стояло стареньке піаніно. За нього сідав перед парами мій однокурсник Толя Матвійчук і щось награвав. Тоді ще ніхто не знав, що з часом часто бачитимемо його на екранах телевізорів із мікрофоном у руці, але не репортерським, а концертним. І що напише він понад 500 (це на сьогодні) пісень, які виконують на професійній сцені він сам і багато його колег-артистів, що він видасть 8 авторських компакт-дисків. І що через 10 років після отримання диплома одержить ще один «диплом» — звання заслуженого артиста України, а ще через чотири стане народним. І що журналістика буде лише одним із напрямів його багатогранної діяльності.
 

Створення НАМН України стало закономірним етапом розвитку вітчизняної медичної науки, яка ∂рунтується на славних традиціях її наукових шкіл. Традиції в медичній науці України склалися давно. У Київському університеті Св. Володимира створилася анатомічна школа Олександра Вальтера, учня Миколи Пирогова; хірургічну заснував Володимир Караваєв. Київська школа терапевтів стала гордістю української медицини. Її потужні гілки означені іменами Василя Образцова, Миколи Стражеска, Феофіла Яновського та інших.  

«Торік виставка була мало не удвічі більшою», — із сумом говорить  Еліна Яцеленко, яка традиційно кілька останніх років відвідує квіткову виставку Flowers & HorTech Ukraine & CIS.
Хоч порівняння списків учасників не показує якогось особливого регресу, до суб’єктивної думки відвідувачки варто прислухатися, щоб такі «Flowers» процвітали. Адже це єдина міжнародна спеціалізована виставка для всього сектору квіткового бізнесу України, Росії й інших країн СНД.  

Його п’єса «Маленькі подружні злочини» в постановці Roseau theatre стала терпким і гарячим глінтвейном у залі Молодого театру. Вона (Марі Брош) забрала Його (Мануель Олінжер) з лікарні. Він не пам’ятає, що вона вже 10 років його дружина. Жінка на повну переформатовує чоловіка згідно зі своїм уявленням про ідеал. Її маніпулювання наштовхується на його спротив. Згодом з’ясовується, що з пам’яттю в нього все добре.
Чому так сталося? Чоловік, втілюючи свій талант і відбуваючись як особистість, заробляв написанням детективних романів. Натомість для жінки важливіше розчинитися в коханні, і вона вимагала цього від нього. Це вона талановито малює, хоч запевняє, що він. Надзвичайно виразний портрет голого чоловіка в центрі інтер’єру. Він вимальовує стан героя, навіть його майбутнє. 

Кістяні, рогові, дерев’яні, кремінні, бронзові, залізні. Для полювання на різні види звірів та птахів, для військових баталій, ритуальні — зокрема для перерізання пуповини немовляті та для проведення релігійних і магічних обрядів, весільні, спортивні нарешті. Ця багатюща колекція експонується на виставці «Стріли Амура й не тільки» у Донецькому обласному краєзнавчому музеї.
До спільної експозиції увійшло близько 200 стріл із колекції Валентина Кіщенка та фондів музею.