Небом обдарований, харизматичний, його дуже люблять шанувальники, а надто шанувальниці. Вони палко вітають його і на сцені в тих чи інших образах, і як ведучого концертів та дійств. Їхній кумир — відомий український актор театру і кіно Олексій Богданович — сьогодні відзначає полудень віку.

Знаєте, чим краще пересуватися нашими дорогами? Трактором або позашляховиком. Про це кореспонденти «УК» дізналися на зйомках автошоу «Тачки». Тракторів, щоправда, там не побачили, а ось ями, горбки і позашляховик були. Ну і, звичайно, водії, які люблять відбивати собі сідниці на великій швидкості.

Прем’єра автошоу «Тачки» відбулася минулої суботи на телеканалі «1+1». У новому автомобільному проекті ведучий Ігор Посипайко випробовує автівки на міцність і витривалість. Родзинка програми — іронічна й доступна розповідь про автомобілі.

24 березня в усьому світі відзначається Всесвітній день боротьби з туберкульозом. У цей день, 131 рік тому, німецький мікробіолог Роберт Кох оголосив про відкриття  мікробактерії туберкульозу. А вже у 1993-му Всесвітня організація охорони здоров’я оголосила цю недугу національним лихом. Станом на 2012 рік Україна посідає сьоме місце у Європі за рівнем захворюваності і відноситься до третьої категорії країн, а це країни з високим показником хворих на туберкульоз.  

Громадянська позиція науковця, його вміння ставити мету, розробляти шляхи і організовувати її здійснення важать ой як багато. Особливо в наш час, коли вихор руйнації кинув у провалля забуття здобутки десятиріч, прикривши їх песимізмом і зневірою. Такі моменти потребують вченого-лідера, його відваги, щоб протистояти руйнації. І, звичайно, репутації людини, яка, образно кажучи, може плуга перти. Тож коли академік Ігор Гриник заявив: «Українцям має бути соромно імпортувати закордонні яблука!»,  — це були не просто слова.

Скептики тоді лише посміхалися. Мовляв, час змарновано, закордонних конкурентів не здолати. Що ж маємо тепер? Споживачі радіють: вони смакують якісніші й дешевші за закордонні яблука. У цьому велика заслуга вчених. Чи поменшало клопотів у них? Навпаки! Свій неспокій Ігор Гриник передав багатьом. Його підтримують, бо аргументи висуває незаперечні. Які? Про це розмова з директором Інституту садівництва НААН академіком Ігорем ГРИНИКОМ. 

Щодня ми контактуємо з людьми різних професій — консультуємося у економіста, радимося з лікарем чи юристом, дякуємо учителю чи поштовику, читаємо про успіхи  шахтаря чи відвагу міліціонера. І розуміємо,  що перед нами справжній професіонал.

Газета розпочинає цикл публікацій  про людей, які досягли професіональних висот і визнання у своїй справі.

Знаєте, як у Києві 100 років тому боролися з неякісним алкоголем? А ось так. На вершині Черепанової гори встановили триметрові пляшки лікеру «Бенедиктин», які б «мали символізувати відмову киян від вживання горілки і повсюдний перехід на благородні напої». Про це я дізналась, відвідавши Музей історії міста Києва, де нині експонується виставка «1913 годъ. Изъ Кіевской жизни». Як і про те, що 100 років тому поручик Нестеров з дивовижною сміливістю здійснив над Києвом мертву петлю. Ще багато цікавого відбувалось у нашій столиці в ті часи. Пропоную вам маленьку віртуальну екскурсію.  

Постать Віктора Платоновича Петрова, народженого 10 жовтня (за старим стилем) 1894 року в родині священика в Катеринославі (нині — Дніпропетровськ), напевно, одна з найцікавіших серед української радянської інтелектуальної еліти першої половини ХХ сторіччя. Тож не дивно, що книжка Миколи Чабана «З роду Петрових» привертає особливу увагу читачів. Адже вона стосується «особистості загадкової, якщо не авантюрної, в котрій сполучалися таланти літератора, філософа, розвідника, археолога», — так написала у передмові до видання професор Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара доктор історичних наук Ірина Ковальова, яка була з ним особисто знайома.

Зима справді затягнулася, ще й на додачу дощами приморосила. Однак ця нестерпна погода — не завада одному з найулюбленіших свят українців. У цьому році до доброї традиції долучився Мистецький Арсенал, зробивши стильне дійство, до якого виявилися небайдужими студентство, молоді сім’ї і, звісно, дітвора.
«Тут смачно, цікаво і є чим зайнятися», — кажуть вони.

У пісень Тараса Петриненка — не тексти, а поезія. Яка, проте, пручається читанню: навіть подумки одразу співається, і лише Тарасовим тембром. Бо ці пісні — із триєдності мелодії, слів та голосу одного творця.
«Зорепадом летять роки»… «Чи можеш ти вибирати, від чого тобі вмирати — од відчаю чи без скоринки на голім столі»… «І так цієї ночі молитви серце хоче, і пригорнути хоче до себе білий світ»… «Ще, може, нашими серцями розпалим тисячі сердець»… «Боже, Україну збережи»…
Тарас співає про те, що проймає душу слухача, як у найсокровенніші миті життя. І так, що тоді наша планета, яка у Всесвіті наче м’ячик, підступає до горла клубочком, її океани вміщуються в сльозі, а рідна Україна — у погляді мами, для когось уже космічному… 

На Першому Національному каналі нещодавно демонструвався серіал «Тіні зникають опівдні». Він був знятий за мотивами однойменного роману Анатолія Іванова й відразу приніс своїм авторам (режисерам Володимиру Краснопольському та Валерію Ускову) всенародне визнання. У 1971 році відбулася прем’єра стрічки. Ця багатосерійна епопея охоплює півстолітню історію сибірського села Зелений Дол. Події, що розігралися на берегах далекої річки Світлихи, розповідають про часи становлення колгоспів. Зрозуміло, сьогодні багато з того, що було написано в 1963 році і знято 1971-го, сприймається зовсім по-іншому...