У пісень Тараса Петриненка — не тексти, а поезія. Яка, проте, пручається читанню: навіть подумки одразу співається, і лише Тарасовим тембром. Бо ці пісні — із триєдності мелодії, слів та голосу одного творця.
«Зорепадом летять роки»… «Чи можеш ти вибирати, від чого тобі вмирати — од відчаю чи без скоринки на голім столі»… «І так цієї ночі молитви серце хоче, і пригорнути хоче до себе білий світ»… «Ще, може, нашими серцями розпалим тисячі сердець»… «Боже, Україну збережи»…
Тарас співає про те, що проймає душу слухача, як у найсокровенніші миті життя. І так, що тоді наша планета, яка у Всесвіті наче м’ячик, підступає до горла клубочком, її океани вміщуються в сльозі, а рідна Україна — у погляді мами, для когось уже космічному… 

На Першому Національному каналі нещодавно демонструвався серіал «Тіні зникають опівдні». Він був знятий за мотивами однойменного роману Анатолія Іванова й відразу приніс своїм авторам (режисерам Володимиру Краснопольському та Валерію Ускову) всенародне визнання. У 1971 році відбулася прем’єра стрічки. Ця багатосерійна епопея охоплює півстолітню історію сибірського села Зелений Дол. Події, що розігралися на берегах далекої річки Світлихи, розповідають про часи становлення колгоспів. Зрозуміло, сьогодні багато з того, що було написано в 1963 році і знято 1971-го, сприймається зовсім по-іншому...

Україна стала першою на пострадянському просторі, де визнали і легалізували лікування стовбуровими клітинами трьох хвороб — панкреонекрозу, критичної ішемії ніг, опіків, обморожень і травм. Цьому передували п’ятирічні клінічні випробовування за європротоколами на базі трьох державних медустанов — Інституту невідкладної і відновної хірургії імені В. Гусака, Національного інституту хірургії і трансплантології АМН України ім. О. Шалімова і Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Шупика. Їх результати визнали у Міністерстві охорони здоров’я, а в безнадійно хворих з’явилося більше шансів на порятунок.  

У тому, що питання обслуговування хворих на ниркову недостатність, які лікуються в черкаському гемодіалізному центрі «Фрезеніус», знову загострилося, дивного нічого немає. Адже, як і торік, позначається нестача бюджетного фінансування. Всього на Черкащині проживає 107 хворих, які потребують такої послуги. Оскільки коштів на їхнє лікування у «Фрезеніусі» в бюджеті бракує, їм запропоновано отримувати аналогічну послугу у відділенні гемодіалізу обласної лікарні. Та вони на це категорично не згодні.  
Представники громадської організації «Відродження життя» заявили про своє бажання лікуватися виключно у «Фрезеніусі», мотивуючи це тим, що там за одні і ті ж гроші лікують якісніше, ніж в обласній лікарні.

Власне, цю ідею на півострові апробували ще торік — перенесли понад 30 популярних фестивалів на осінній період. Експеримент не те що перевершив усі сподівання, але справив враження. Туристичні потоки збільшились, причому якісно. Адже чимало охочих побувати на тій чи тій події під неї підлаштовували й термін відпустки, аби, як кажуть, отримати два в одному: і здоров’я набратися, і духовно збагатитися, і не витрачатися зайвий раз на дорогу. Про популярність таких заходів свідчить хоча б такий факт. Торік організатори молодіжного фестивалю проти алкоголю і наркотиків, який відбувся в Бахчисарайському районі, очікували на 300 учасників. Приїхало півтори тисячі молодих людей. На початку цього року вже надійшло стільки ж заявок, а тих, хто приєднається до акції згодом, ніхто не береться  рахувати.  

32-й Український тиждень моди, або Ukrainian Fashion Week, відбувся з 6 по 10 березня у Києві в музейному комплексі «Мистецький Арсенал». 39 показів, 51 дизайнер, 200 акредитованих ЗМІ — це кілька цифр березневого UFW, присвяченого сезону осінь’13—зима’14. Також 15 дизайнерів представили свої колекції у рамках проектів New Names та Fresh Fashion — майданчиків «нової хвилі» української моди. Про підсумки 32-го UFW та українську моду в світі ми попросили розповісти його засновника та голову оргкомітету Ірину Данилевську.  

Розмежування рівнів надання медичної допомоги, виведення дільничної служби, яка наближена до людини, у первинну самостійну ланку та підкріплення процесу змін матеріально дає результат. В департаменті охорони здоров’я Вінницької облдержадміністрації зазначили, що порівняно з позаминулим роком у 2012-му майже на 90% зменшилася кількість скарг від населення щодо реформування галузі. Тож в області доступна та якісна медична допомога стає ближчою до людини.  
Житель села Дашківці Володимир Діденко похвалив працівників місцевої амбулаторії загальної практики сімейної медицини. «Чуйні, завжди порадять і допоможуть. За потреби крапельницю і вдома ставлять. Наразі у фізіотерапевтичному кабінеті я лікую застуду, яку підхопив на будівництві», — зазначив він.

Якщо говорити про втрати, яких зазнала Україна за останні двадцять років, то більшість наших співвітчизників передусім назвуть розрив економічних зв’язків, занепад у багатьох галузях промислового виробництва, сільському господарстві. Однак у цей перелік дуже рідко потрапляє наука, хоч втрати в ній, коли замислитись над перспективою розвитку країни, чи не найстрашніші.
У всіх високорозвинених державах інтелект завжди був і є рушієм технічного прогресу, а його кращі представники — гордістю країни. У нас же відбувся явний перекіс в оцінці  суспільно значущих речей. І як наслідок — власника гаманця, напакованого хай навіть краденими купюрами, цінують і поважають більше, ніж того, хто за інтелектуальними, науковими й моральними якостями у десяток разів вищий. 

Виставка робіт цих двох визначних художників приурочена до 100-річчя Будинку-музею Максиміліана Волошина в Коктебелі та відбувається в рамках підготовки до 200-ліття Тараса Шевченка.  
Будинок, який Максиміліан Волошин спорудив у Коктебелі сто років тому, завжди мав дуже багато гостей, кожного з них зустрічав радістю господаря, а проводжав подарунком — його аквареллю. Акварелі Волошина стали послами цього Дому в Києві, де 1877 року Максиміліан Олександрович народився,  і вперше зустрілися тут в іншому знаковому будинку, Національному музеї Тараса Шевченка, з акварелями його духовного господаря, якого в Україні називають Великим Кобзарем.

Останніми роками з легкої руки масовиків-витівників від культури в українських містах популяризують російську «масленицю», де основною стравою стали «бліни». Тим часом в українській традиції  обрядовою стравою ще донедавна були вареники з сиром, який протягом м’ясниць господині складали у спеціальну діжечку, присолювали і це була дуже смачна і поживна начинка для випічки й вареників. Науковці ще в ХІХ столітті бачили істотну різницю у проведенні цього свята в росіян і українців. Російські дослідники зазначали, що українська Масниця — ближче до західноєвропейського свята, бо в її основі лежить покарання молоді за те, що не одружилися в м’ясниці, тоді як у росіян свято приурочували до «спалювання» зими і зустрічі весни. Різнилися і розважальні дійства.