Біля кафедрального  Хрестовоздвиженського собору — єсаули, полковники, матроси і більшовицькі агітатори поруч із Корніловим, Колчаком і Чапаєвим з Анкою-кулеметницею. І ось на площу перед собором в’їхав батько Махно на тачанці. Його біографи стверджують, що мав отаман трьох дружин. Майже через століття в Ужгороді вирішили примножити їхню кількість, влаштувавши четверте одруження легендарного анархіста. Після бурхливої зустрічі Махна та його нареченої, красуні-киянки Радміли, байкери в образах вояків увійшли до собору для участі в церемонії вінчання.  

Нечасто посадовці розпочинають розмову з визнання невиконання указів Президента і рішень уряду. У міністра культури Леоніда Новохатька, схоже, іншого виходу не було, оскільки напередодні Віктор Янукович звернув увагу на незадовільну підготовку до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.
Підстав для занепокоєння більш ніж достатньо. Взяти хоча б таке. Нащадки повинні знати творчість Великого Кобзаря. Ще 2000 року був указ Президента про видання 12 томів повного зібрання творів Поета. Сьомий том побачив світ 2005 року. Після цього робота завмерла. 

Після цього ікони фігурували як речові докази у кримінальних справах, порушених і розслідуваних управлінням Служби безпеки України у Волинській області. І ось тепер уже за рішенням суду назавжди вони стали власністю держави.

 —  Ікони Святої Великомучениці Варвари, Божої Матері «Утамуй Моя Печалі», Преображення Господнього вирізняються  майстерним виконанням,  багатством золочення і сріблення, одухотвореними ликами святих і яскравим колоритом, — розповіла завідувач Музею волинської ікони Тетяна Єлисеєва. — На полях ікони Преображення Господнього зображені патрональні (тезоіменні) святі, що свідчить про традицію написання ікон на замовлення.  

До селища Щебетовка, що поблизу Феодосії, привела мене розповідь знайомого про цікаву людину, художника-самоука, який більшу частину свого життя не випускає з рук пензля, олівця, крейди, — тобто всього, чим можна малювати.
Статний 89-річний Пилип Шпильовий, зустрівши мене на порозі невеличкої квартири, відразу запросив до «суверенної України». Саме так він називає свою кімнату, що слугує йому за робочий кабінет. Тут на поличках розвішані вишиті серветки, рушнички, а також написані власноруч пейзажі, де зображено мальовничу природу рідного краю. Все навколишнє на якусь мить перенесло мене разом з господарем у його далеке дитинство, до села Свинарки, що на Черкащині. 

Така діяльність триватиме до кінця місяця. Як повідомила начальник  управління моніторингу державних цільових програм та державних закупівель МОЗ  Галина Довганчин, «спостерігається тенденція до збільшення фінансування», й цього року державні цільові програми буде профінансовано на суму 2 118,1 мільйона гривень, що на 14% більше від виділених торік коштів та становить 51,3% потреби. 

Цей зал у Національному музеї літератури України якось півдня слухав «Дон Кіхота» великого іспанця Мігеля Сервантеса. Торік майже 100 письменників, художників, педагогів, студентів, учнів гімназій, ліцеїв, загальноосвітніх шкіл так само кілька годин безперервно читали тут  перше видання «Кобзаря» великого українця Тараса Шевченка. А 4 березня зал зібрав понад 130 тих шанувальників його творчості, які вважали за честь своїм подихом і голосом доторкнутися до незабутніх рядків «Чигиринського Кобзаря та Гайдамаків» 1844 року видання.
Директор музею Галина Сорока підкреслила, що голос поета Тараса Шевченка став голосом самої України: «Минають десятиліття і століття, а він не лише не стихає, а набуває нової сили.

Біографію і творчість великого Тараса за кожної влади інтерпретували по-новому, через що, на наш гріх і сором, він досі залишається для українців швидше іконою, ніж батьком і наставником. Більше того, брак достовірних знань слугує живильним підгрунтям для постійних спекуляцій довкола Кобзаря, якого представляють то «кровопивцею», то ідеологом ворожого ставлення до всього «неукраїнського».
Широко відомо, що талановитий кріпак Шевченко отримав волю завдяки росіянам Карлу Брюллову і Василю Жуковському. Та мало хто читав чи навіть хоч щось чув про оцінку Кобзаря видатним російським критиком Віссаріоном Бєлінським. 

Коли ступаєш на територію древньої Мовчанської обителі, мимоволі проймаєшся особливими почуттями. Здається, що самі небеса здіймаються до бездонності, аби влити в душу особливе світло — трепетне, хвилююче, неповторне.
Понад чотири століття височіє монастир на косогорі присеймівських пагорбів. Його кам’яні стіни чули не тільки умиротворені молитви, а й здригалися від грому гармат і вибухів снарядів та бомб,  тривожного подзвону мідних дзвонів і гіркого плачу.
Споруджена на початку ХVІ століття в Путивлі-граді (нині — Сумська область)  кам’яна фортеця стала монастирем, який пам’ятає і опального Лжедмитрія — Грицька Отреп’єва, і бунтарське завзяття Івана Болотникова, і безчинства войовничих атеїстів.

Після закінчення консерваторії учениця Євгенії Мірошниченко,  нині заслужена артистка України Наталія Шелепницька думала, що її творчий шлях буде пов’язаний передовсім із виступами в оперних спектаклях.  Проте  з часом зрозуміла: створювати власні програми, виконувати те, що насамперед подобається самій, їй значно цікавіше. Захопившись концертною діяльністю, Наталія багато  виступала поза межами України,  й попри запрошення працювати за кордоном, залишилася на батьківщині.

«Популяризувати рідну мову ми вирішили через особливу букву нашого алфавіту, — каже автор ідеї заступник міського голови Рівного Галина Кульчинська. — Висота літери, яку виготовили вихованці художньої школи, — 3 метри 60 сантиметрів, тому Книга рекордів України зафіксувала новий рекорд у категорії «розмір». Ми навмисно ось так, підкреслено, публічно робимо ці речі, щоб популяризувати наше, рідне. Адже такої унікальної літери, яка передає одразу два звуки і чи не головна в слові «Україна», немає в жодній мові світу».