Із християнським святом Стрітення настав і зимобор — час, коли зима ще бореться-вередує, але зустріч з порою оновлення неминуча. На Тернопільському ставі та набережній удруге провели масове й гучне свято прощання з зимою та побачення з весною. 

Завдяки поетично-музичній композиції тернопільці поринули у круговерть природи. Просторо тут було і казці,  й дійсності. Скажімо, три зимові місяці то нахвалялися, то лякали,  та нарешті збагнули, що час у  дорогу збиратися. Взялися кликати Зиму. Та не забарилася. Одразу відрапортувала: «Сумлінно я попрацювала: снігом землю укривала, озимину зберігала, з колядами та піснями, з Маланкою та щедрівкою, українськими родинами гарно ми посвяткували».  Пробачення не забула попросити за те, що «морозами набридала, часто хурделиці посилала, через ожеледицю багато людей травмувала». 

У  незвичний спосіб вирішили миколаївські цінителі історії увічнити пам’ять про видатних земляків. А саме про родину Аркасів, вихідців з Греції, які оселилися в південному місті у 1793 році. Внесок Аркасів у розбудову півдня сучасної України, розвиток культури і духовності неоціненний. Їхні імена вписані в історію краю золотими літерами. Тож кілька десятків миколаївців об’єдналися для того, щоб пройтися аркасівськими місцями. Цим походом вони нагадали городянам про видатну родину, дізналися багато нових цікавих фактів, краще пізнали рідне місто. 

Дві з них настільки скандальні, що вхід на них дітям до 16 років не рекомендують. Чи не головний скандал нового мистецького року в PinchukArtCentre — «Курча» — від зухвалих британських художників Джейка та Діноса Чепменів. І цього разу брати шокують глядачів, пропонуючи їм роздивлятися інсталяцію, яка займає цілу кімнату на одному з поверхів арт-центру. За склом у чотирьох вітринах розгортаються пекельні події в умовному концтаборі (в прес-релізі написано, що на цю роботу братів надихнула трагедія Бабиного Яру). Отже, «Усе зло світу»: гори мертвих тіл, крихітні фашисти катують в’язнів, які виглядають дуже реалістично і фантастично водночас, бо деякі мають лише голову та шість пар рук... 

Про моральність держави судять за ставленням громади і влади до інвалідів, людей похилого віку. Відомо давно, сказано символічно. Я переконалась у цьому на власному досвіді. Коли моя мама народила наймолодшого брата, в сім’ ї була трагедія. Нашому Левкові діагностували синдром Дауна. В пологовому, а це було 38 років тому, запропонували залишити немовля в лікарні: «З такою дитиною ви не впораєтесь…»

У молодої матері Оксани Булавин у 1994-му народився первісток, теж даунятко. Порада медиків була така ж сама. Прогнози на життя цих дітей були діаметрально протилежні.  Ліки, які мала придбати за порадою медиків Оксана, могли  б стимулювати до року розвиток її донечки, та дістати їх не вдалося. Імпортні, дорогі… 

Цей формат в Арсеналі  започаткований в 2009 році для поціновувачів живопису, графіки, скульптури, фотографії. Родзинкою нинішнього стали експонати останньої (1988 рік) за радянських часів масштабної закупки для музеїв з виставки-конкурсу «Людина. Події. Світ». Тоді державна цензура  вже послабла. Митці з чесною позицією почали оприлюднювати свої візії. Художники вже не боялися, що за свободу творчості їх закриють у буцегарні чи психушці. Цензура переміщалася у внутрішній простір. 

На Українському стенді 63-го Берлінського кінофестивалю з успіхом пройшла презентація стрічки «Іван Сила» про циркового силача й боксера Кротона (Івана Фірцака). Вона вже справила враження на організаторів кінофестивалів. У свою чергу продюсери домовляються з дистриб’юторами про продаж фільму. До його виходу на широкий загал лишилося трохи більше як півроку. З особливим нетерпінням чекають цієї події закарпатці.
Звістка про те, що за нинішньої фінансової скрути держава виділила на кінострічку 15,6 мільйона гривень, була фантастикою. Але торік у серпні на Київській кіностудії імені Олександра Довженка зйомки фільму «Іван Сила» розпочалися, а нині завершують монтаж відзнятого матеріалу.

Раїса Недашківська — знакова актриса для країни. В її творчості означилися віхи культурних і духовних пошуків суспільства. В радянські часи українська красуня багато знімалася на різних кіностудіях колишньої багатонаціональної країни. «Я вся була жага акторської роботи», — згадує народна артистка України. І нині, в 70, вона затребувана: грає на сцені, готує роль в новому телефільмі,  записує поетичні і вокальні альбоми, працює в оргкомітеті фестивалів, допомагає ставати на крило мистецькій молоді, у Спілці театральних діячів патронує Дім ветеранів сцени.
Ми розмовляємо з актрисою в її  квартирі на четвертому поверсі будинку біля Золотих воріт, який пам’ятає старий Київ. Кімнату прикрашають картини, серед яких домінують роботи Віктора Зарецького. 

Театр перевіряється Чеховим — це твердження до снаги франківцям, які поставили одну з найвідоміших п’єс драматурга

П’єсі, написаній Антоном Чеховим 1896 року й надрукованій у журналі «Русская мысль», судилася особлива місія. Нині важко уявити, що перші її покази на сцені Александринського театру в Петербурзі стали провальними.

Два роки потому «Чайкою» відкривався щойно створений Московський художній академічний театр. Прикро вражені невдачею петербурзької вистави, засновники МХАТу Костянтин Станіславський та Володимир Немирович-Данченко неймовірно хвилювалися. Та коли реакція публіки після напруженої тиші під час першої дії змінилася тріумфальними оплесками, за спогадами Немировича-Данченка, учасники спектаклю обіймалися, як у Великодню ніч. Від того часу МХАТівську завісу прикрашає зображення чайки як символу нового російського театру, який шанує традиції і прагне творчого пошуку. 

«Видання  книжки — це перша спроба в історіографії подати комплексну картину політики того періоду вітчизняної історії. У роботі проаналізовано такі аспекти кримської проблеми, як ставлення українських державних структур до статусу Кримського півострова, їхні стосунки із кримським урядом, режимом Петра Врангеля, реакція на пропозицію частини кримськотатарських політиків надати Польщі мандат на Крим. Окрім того, розглядаються такі невідомі чи маловивчені сюжети, як діяльність українського підпілля у врангелівській армії, українського національного руху в Криму в 1919—1920 роках, українських дипломатів з утворення Чорноморської федерації, кримського представництва в Києві та боротьбу за Північну Таврію взимку 1918—1919 років», — зазначив Віктор Лукашенко, керівник кримської філії Національного науково-дослідного інституту українознавства та світової історії.  

Якщо ваша дитина щоранку вирушає пішки до школи за кілька кілометрів, безсоння і хвилювання вам гарантовані. Навіть якщо це звичні для села три кілометри, які в нашій країні вважаються пішохідною доступністю до навчального закладу. Журналісти «Урядового кур’єра» з’ясували, що певні поліпшення у підвезенні учнів до навчальних закладів відбулися, але й проблем виявили чимало. Особливо з утриманням та обслуговуванням шкільного транспорту.