Принаймні у цьому під час урядового брифінгу запевнили віце-прем’єр-міністр Костянтин Грищенко та голова Державної служби з лікарських засобів Олексій Соловйов. Так, Костянтин Грищенко заявив, що немає жодних об’єктивних  підстав говорити про зникнення імпортних ліків із полиць українських аптек з 1 березня, коли набере чинності законодавча норма про ліцензування ліків.

«Уведення норм про ліцензування відбуватиметься поступово. Цей механізм простий і прозорий для імпортерів ліків, він не повинен спричинити негативних наслідків для пересічних громадян. Ми жорстко контролюватимемо наявність ліків в аптеках», — наголосив віце-прем’єр. У свою чергу Олексій Соловйов додав, що провідні імпортери мають на складах запаси ліків на 3—4 місяці і країна буде цілком забезпечена ліками іноземного виробництва.  

Отой хлопець молодий, як співається в популярній пісні, вийшов у степ донецький, котрий, стверджують деякі «знавці», і до того був «ісконно руськім». А надалі, побутує думка, в Донбасі українською мовою розмовляли тільки одинаки, які приїхали працювати у всесоюзну кочегарку з далеких «українських» земель. Та й ті невдовзі перейшли на «нормальну» мову — суржик чи ту ж спотворену російську, яку спершу не кожен етнічний росіянин зрозуміє. Невже й справді українців та державну мову на 22-му році незалежності тут не знайти вдень із ліхтарем? Відповідь на ці та інші запитання «УК» допоможе знайти доктор філологічних наук професор Анатолій ЗАГНІТКО.    

Валентину Отамановському вінничани завдячують неперевершеними працями про історію рідного міста, а харків’яни пам’ятають його як педагога — завідуючого кафедрою латини медичного інституту. Проте широкому загалу мало відоме ім’я вченого, ерудита, який сенс свого життя бачив у служінні Україні. Працюючи з першоджерелами, зробив помітний внесок в українську історіографію. Його робота краєзнавця була всебічна та пробуджувала національну свідомість. Радянська ідеологія в таких особистостях бачила ворога. У Вінниці відроджувати ім’я невтомного дослідника Поділля почали у перші роки незалежності держави.  

За словами Михайла Зубаря, керівника проекту «Віртуальний архів Тараса Шевченка», який здійснюватимуть за підтримки Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України», до кінця березня планують відсканувати 138 архівних справ до 200 сторінок кожна, щоб забезпечити вільний доступ до них і відвідувачам Національного музею Тараса Шевченка, і всім користувачам Інтернету.

«Паралельно шукаємо кошти на переклад інформації про Шевченка англійською і російською мовами, щоб вона була доступною в усьому світі», — наголосив директор музею Дмитро Стус. 

«Основна наша мета — зігріти Київ. Ми вирішили, що саме шапка має бути центральним об’єктом, адже вона зігріває найважливіше — голову», — пояснила організатор виставки Вікторія Загоруйко.
На додаток у в’язаний одяг вбрали дерева, ліхтарі центральної вулиці Києва, «авто». Ще одна родзинка плетеного проекту — «в’язані» поштові скриньки, до яких можна вкинути листівки, обрані всередині шапки. Щовечора організатори проекту «Теплий Київ» віддаватимуть листи до «Укрпошти», щоб листівки дійшли до адресатів. Таким чином кожний охочий може зробити несподівану приємність близьким людям.
Над вив’язуванням об’єктів працювали приблизно два місяці. Здебільшого до роботи залучали в’язальні підприємства. Однак дещо майстрині вив’язували вручну.

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо ліцензування імпорту лікарських засобів» ухвалено Верховною Радою 4 липня 2012 року. Він визначає термін «активний фармацевтичний інгредієнт», тобто підвищує вимоги до якості ліків, які продають українцям, і з 1 березня 2013 року запроваджує відповідальний підхід до імпорту лікарських засобів — ліцензування.

Оскільки досі вітчизняний фармацевтичний ринок працював за правилами, далекими від європейських, питання ліцензування такого імпорту спричинило дискусії: дедалі частіше почали звучати критичні зауваження і скарги на неможливість виконання закону. 

У Вороньківській лікарні тихо й затишно. Чисте приміщення, просторі коридори, де чекають своєї черги пацієнти. Стаціонар на 15 ліжок забитий ущерть. Тут лежать люди з різними захворюваннями: сердечники, діабетики, гіпертоніки.

Але ця тиша оманлива. Пацієнти й лікарі хвилюються, адже нині вирішується доля лікарні. Ні, установу не закривають. Так принаймні повідомляють чиновники. Її просто реорганізують — в центр первинної медико-санітарної допомоги. На практиці це означає, що в жителів сіл Вороньків, Головурів, Кийлів, Глибоке, Жовтневе Бориспільського району, яких тут обслуговують (а це майже 10 тисяч чоловік), не буде стоматологічного, рентген- і фізіокабінетів, акушера, лабораторії і, найголовніше, денного стаціонару на п’ять ліжок і нічного — на 15. 

 Не часто доводиться бувати на українських прем’єрах, не тому, що не запрошують, а тому, що рідко вони бувають. Після затяжної кінематографічної кризи вихід вітчизняного продукту — це вже подія. І якщо вона відбувається, то з розмахом. Так, у перший четвер лютого в столичному кінотеатрі під шквал аплодисментів та спалахи камер ступили на червону доріжку головні герої вечора — творці фільму «Звичайна справа». Серед них —  молодий режисер Валентин Васянович, актори Тарас Денисенко і Леся Самаєва, знімальна група, продюсери. Вони презентували повнометражну  вітчизняну картину, яку, як зазначалось організаторами прем’єри, «знято у кращих традиціях європейської комедії».

Про поліське село Степангород із телевізійних сюжетів днями дізналася вся Україна. Люди тут не пускають дітей до школи, мотивуючи тим, що вона аварійна і вчитися в ній просто-таки небезпечно. Дітям, схоже, тільки цього й треба. Натомість самі батьки прийшли до сільського храму науки на імпровізовані збори, щоб висловити своє невдоволення і навіть гнів керівникам району. Мовляв, подивіться: балка на даху справді трухлява — і ну бити по ній ногами!  Голова Володимирецької райдержадміністрації Рівненської області Володимир Ткачук пообіцяв виготовлення документації на нову школу. А що ще він міг обіцяти? Зрозуміло, що бюджет дотаційного поліського району нову школу аж ніяк «не потягне» — та й чи таке вже невідкладне її будівництво? 

Увагу громадськості в Інтернет-просторі днями привернула інформація про те, що український підліток узяв участь у змаганнях з розробки програмного забезпечення з відкритим кодом серед школярів з усієї планети. І серед 334 осіб від 13 до 17 років з 36 країн він став одним із найсильніших. «Свіжі уми» у цілому виконали з 26 листопада по 14 січня 1925 завдань, працюючи з провідними спеціалістами організацій Open Sourse. Як наслідок, кожна з 10 організацій-наставників обрала двох переможців. Про те, як увійшов у провідну когорту юних талантів наш юний співвітчизник, «УК» дізналася вже безпосередньо в ліцеї «Інтелект», де навчається Ілля.