За нагороди Берлінале-2013 змагатимуться 19 стрічок, серед яких одна німецька, по три — з Франції і США. Росію презентуватиме в конкурсній програмі фільм Бориса Хлєбнікова «Довге щасливе життя», Україну — ніхто.

Та кінематографічні обриси України демонструватиме в столиці Німеччини Український стенд на Берлінале, який організували там наше Державне агентство з питань кіно та Національний центр Олександра Довженка.

Справжньою естетичною насолодою для тих мисливців, котрі найкращими трофеями вважають цікаві світлини чи замальовки живої природи, а також для всіх, хто любить ліс і його мешканців, стала виставка чернігівського архітектора Миколи Мазура. Його твори у стилі рельєфної художньої пластики поєднують у собі живопис і скульптуру, завдяки чому зображення об’ємні і нереально живі. На відміну від суто живописних полотен, світ яких манить, але не дає змоги доторкнутися, панорамне виокремлення деталей в роботах пана Миколи буквально вривається у життєвий простір глядача, розширюючи межі його сприйняття.

Екстрена медична допомога — лакмусовий папірець стану надання медичної допомоги громадянам, передусім первинної. Тож не даремно ці дві ланки нині є піонерами в реформуванні.  Відтепер норматив надання екстреної медичної допомоги в межах 10-хвилинної транспортної доступності в містах та 20-хвилинної — в сільській місцевості з урахуванням чисельності та густоти проживання населення, стану транспортних магістралей, інтенсивності руху транспорту закріплено на законодавчому рівні.  

Колишні школярі можуть підтвердити: художня книжка на парті чи під нею легко може перетворити звичайнісінький і подекуди осоружний урок на захопливу мандрівку в часі та просторі. Варто тільки непомітно для вчителя перегортати сторінки — і можеш гасати преріями з індіанцями, брати на абордаж піратський корабель чи вицокувати зубами «SОS» на задубілому космічному астероїді…

Сучасні школярі зізнаються, що, прихопивши на заняття планшети, так само нишком здебільшого здійснюють уже подорожі нетрями Інтернету. Переваги комп’ютеризації очевидні, оскільки можна побувати в реальному часі будь-де — навіть на океанському дні. Хоча стоп!.. Донецький дев’ятикласник запевняє, що спостерігав за прямою трансляцією з далеких і напівтемних глибин виключно на перервах. Тому й зробив вигляд, буцімто не почув маминого іронічного: «А за що ж тобі вчителька зауваження робила?..» Тим більше, що незвичну картину на дні Тихого океану він того ранку справді спостерігав вдома. 

Біда сталася  рік тому.  Дев’ятнадцятирічна студентка запорізького вишу стала жертвою нетверезого водія: авто на повній швидкості врізалося в кіоск, біля  якого вона стояла. Постраждалу з переломом кісток черепа й розривом оболонок мозку доставили в нейрохірургічне відділення обласної клінічної лікарні. Фахівці не обнадіювали батьків дівчини, але ті не здавалися, й на хвилину не залишали доньку без своєї опіки: допоки тривали операції і реанімаційні заходи, сиділи під дверима, а потім довгими місяцями чатували  біля доньчиного ліжка. 

Хіба ж раз українці скидалися на тубільців, забуваючи про найцінніші власні скарби заради усіляких блискучих брязкалець і люстерок та комічних модних придибенцій? Варто лише згадати, як уся нація, маючи за собою високу цивілізацію вжитку натуральних тканин, парилася й пітніла спочатку в нейлонових білих і кольорових сорочках, а потім і в барвистих одяганках суцільно із кримплену… Як різали на ганчірки сорочки й рушники з найтоншими й найбагатшими узорами і мили ними посуд та витирали пилюку… Як викидали на сміття розмальовані скрині, різьблені старовинні комоди, шафи з дуба чи інших цінних порід, щоб на їхнє місце поставити меблі з полакованої пресованої тирси й дуже ними пишатися… 

Здається, Юрій Буряк виробив власні методи аналізу історичних травм сучасної свідомості, травм душевних, які він не соромиться пойменовувати. Тому його поезії у книжках «Коло навколо» (2011) та «Амальгама» (2012) повні несподіванок у своїй відвертості, і є, за висловлюванням Алена Бадью, процедурою істини.
Цей аналіз відбувається на молекулярному, смисловому й емоційному рівнях. Кожен його твір — немов фрагмент якогось одного, монументального, тому там так багато посилань на різноманітні джерела: від політичних до фольклорних, від історичних до філософських...

На присвяченій йому сторінці української Вікіпедії стверджують, що громадянин Словаччини і майбутній Герой Радянського Союзу створив у словацьких військах, відправлених на окуповані гітлерівцями території України і Білорусі, «групу заколотників-сталіністів», а в «травні 1943 року зрадив присягу й утік на бік радянських партизан». Зважаючи на це, йдеться про малоприємну особистість. Однак на Житомирщині народна пам’ять донині зберігає вдячність як до «окупантів»-словаків, так і до капітана Рєпкіна, під іменем якого боровся з гітлерівцями Ян Налепка. 

Колишня тернополянка, а нині канадка Світлана Комінко нині викладає у бізнес-школі Технологічного інституту провінції Британська Колумбія, а також координує міжнародні програми. Більше того, створила  громадську організацію Open World Learning, переклад абревіатури якої українською означає «сова». Отже, як допомагає її освітній некомерційний проект прокладати, у тому числі й нашим співвітчизникам, шлях до мудрості, знань — у розмові з пані Світланою. 

Все його життя було пов’язане з Україною. Тут він народився, став професійним революціонером, захищав свої переконання в період революційних подій 1917 року і громадянської війни. Майже 20 років беззмінно перебував на посаді Голови Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК), багато зробив для розвитку економіки і культури України.