Чому в країні після вакцин, котрі повинні були пройти всі необхідні для реєстрації клінічні випробування, помирають діти? Чи можуть батьки бути абсолютно впевненими, що з їхньою дитиною після проведеного щеплення нічого не трапиться? Країна вкотре опинилася в епіцентрі скандалу, пов’язаного зі щепленнями, – після того як було заборонено вільний обіг препаратів, які Міністерство охорони здоров’я закупило у вітчизняного підприємства «Фармстандарт-Біолік», а ЗМІ опублікували депутатський запит Андрія Сенченка про те, скільки дітей отримали від них серйозні ускладнення і в скількох випадках вони призвели до смерті. Ми спробували розібратися, чим закінчилася перевірка, чому в дитячих закладах не було припинено вакцинацію та які препарати нині для неї використовують.  

Торік акапельна формація «Піккардійська терція» відсвяткувала 20-річчя.

Співаючу львівську шестірку не має потреби представляти шанувальникам вокального мистецтва:  «Піккардійська терція» популярна давно. Коли інші ховаються за децибелами гучної музики, вони роблять усе навпаки — співають без музичного супроводу свої улюблені «Старенький трамвай», «Капелюх», «Пустельник», «Спитай», «Мелодію пізньої осені», «Ти на землі людина»  і п’ять сотень інших пісень. Хоч розуміють: співати так, як інші,  звісно, було б легше, а без інструментів  кожен огріх на виду. Але вони свідомо вибрали акапельний спів і нічого не збираються змінювати. Лише шліфувати та вдосконалювати майстерність. 

Чим кінопрем’єра відрізняється від національної? Відповідь украй проста: національною є та, на виробництво якої було витрачено кошти держбюджету, тобто кревні пересічних громадян, сплачені як податки. Іншими словами, сучасні глядачі самі фінансують фільми, про існування яких навіть не здогадуються, позаяк до кінотеатрів нові кінотвори здебільшого, ніде правди діти, не доходять.  
Так, наприкінці минулого року в столичній «Кінопанорамі» студія «Inspiration Films» репрезентувала повнометражний документальний фільм режисера Олександра Балагури «Час життя об’єкта в кадрі». Творча група проанонсувала свій продукт як фільм про незнятий фільм і як національну прем’єру.

Згідно з міжнародними стандартами, ненадання адекватного знеболювання вважається серйозним порушенням прав людини. Але в Україні сотні тисяч хворих жорстоко страждають через його брак. Тож цій темі присвятили увагу учасники першого національного конгресу з медичної безпеки, в роботі якого взяли участь представники 9 країн. У виступах зазначалося, що в Україні потрібно зняти заборону на використання опіоїдних анальгетиків.

Зимі абсолютно справедливо можна присвоїти титул «Найнебезпечніша пора року». Бо коли ще українці так активно звертаються по допомогу до лікарів із забиттями, переломами, переохолодженнями, застудами? І коли над головою поступово почала вичерпуватися проблема бурульок, нависла нова — грип і ГРВІ.
Попри те, що рівень захворюваності населення в межах норми, лікарі вважають, що епідемію варто очікувати з початком лютого. Крім того, зазначають, що цього року циркулюватиме знайомий пандемічний, котрого варто не так боятися, як двох нових: «Вікторію» і «Вісконсін». Про катастрофічність наслідків грипу «Вікторія» яскраво свідчить ситуація у США. 

Дарницький район — найбільший і водночас наймолодший у столиці. За офіційними даними, в ньому мешкає 350 тисяч людей, проте реально налічується до півмільйона жителів. Скажімо,  якщо у школах та дитсадках центральних районів столиці навчаються 20–25 тисяч дітей, то в нас — 50 тисяч.  
Одна найбільших проблем, яка потребує нагального розв’язання, — перевантаження наших закладів освіти, адже район інтенсивно розвивається. Тому цього року ми зокрема закінчуємо роботи в гімназії «Київська Русь», яку  буде оснащено сучасним навчальним обладнанням. Крім того, здаємо в експлуатацію два дитячі садочки, створюючи  в нових мікрорайонах  так звану крокову досяжність — аби  батьки, не користуючись  транспортом,  змогли довести дитину в садочок чи школу.

Цей медичний підрозділ мав би стати зразковим для всієї Одещини. Після капремонту Татарбунарська райлікарня повинна отримати майже нове сучасне інфекційне відділення. Воно має бути боксованим, тобто  забезпечуватиме цілковиту ізоляцію хворих. Тут передбачено вхід і вихід з різних боків будівлі — аби ті, хто видужав, не мали жодного контакту з хворими. А ще — спеціальні передаточні шафи для їжі та комплект протичумних костюмів з респіраторами, які ми бачили хіба що у голлівудських апокаліптичних фільмах.  

12 вересня 2011 року відійшов у вічність авторитетний історик і державний діяч, реаніматор і беззмінний керівник спілки дослідників рідного краю, академік, Герой України Петро Тимофійович Тронько. Він багато зробив для відновлення історичної пам’яті нашого народу. Це йому ми вдячні за створення унікального видання 1960 — 1980-х років — 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР», за розробку і вже помітне втілення Державної програми «Реабілітовані історією», за те, що вже надбав «Звід пам’яток історії та культури України».

Але це далеко не все, чим славне ім’я видатного науковця-краєзнавця, поруч з яким зростав продовжувач його справи і нинішній очільник Національної спілки краєзнавців України, член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт. З ним і ведемо подальшу розмову про спадкоємність надбань Петра Тронька та новітні плани краєзнавців. 

Леонід Горлач починав разом із шістдесятниками, і тодішні його поезії, як згадує Борис Олійник, «променіли непоказною, але відчутною внутрішньою культурою, тактовністю у поводженні зі словом». 1982 року з’явився історичний роман у віршах «Ніч у Вишгороді» — важливий твір для української поезії в осмисленні національної історії і принципово інша якісна сторінка в біографії поета. На зміну ліричним експромтам, що з’являлися несподівано й легко, прийшов мовби викуваний вірш, з одвічною загадкою народження і смерті людини.   

Дошкулив нам січень — хоч не морозами, то небувалими снігопадами й ожеледицею. Як завжди, ні столичні комунальні служби, ні тим паче периферійні до випробувань стихією належно не підготувалися. Окрім знеструмлених населених пунктів, підраховуємо сотні ДТП і травмованих пішоходів. 
Попереду — останній місяць зими. Він здавна відомий нестійкою погодою. Вітри і снігопади, мороз і ожеледиця, раптове потепління — усе це у нього в запасі. Йому байдуже, що прогнозують синоптики чи народні прикмети. «Лютий лютує, бо весну чує», — кажуть старі люди. Хоч би там як, хлібороби починають готуватися до нового трудового сезону: перевіряють стан запасів насіння, техніку, вивозять на поля добрива.