Дарницький район — найбільший і водночас наймолодший у столиці. За офіційними даними, в ньому мешкає 350 тисяч людей, проте реально налічується до півмільйона жителів. Скажімо,  якщо у школах та дитсадках центральних районів столиці навчаються 20–25 тисяч дітей, то в нас — 50 тисяч.  
Одна найбільших проблем, яка потребує нагального розв’язання, — перевантаження наших закладів освіти, адже район інтенсивно розвивається. Тому цього року ми зокрема закінчуємо роботи в гімназії «Київська Русь», яку  буде оснащено сучасним навчальним обладнанням. Крім того, здаємо в експлуатацію два дитячі садочки, створюючи  в нових мікрорайонах  так звану крокову досяжність — аби  батьки, не користуючись  транспортом,  змогли довести дитину в садочок чи школу.

Цей медичний підрозділ мав би стати зразковим для всієї Одещини. Після капремонту Татарбунарська райлікарня повинна отримати майже нове сучасне інфекційне відділення. Воно має бути боксованим, тобто  забезпечуватиме цілковиту ізоляцію хворих. Тут передбачено вхід і вихід з різних боків будівлі — аби ті, хто видужав, не мали жодного контакту з хворими. А ще — спеціальні передаточні шафи для їжі та комплект протичумних костюмів з респіраторами, які ми бачили хіба що у голлівудських апокаліптичних фільмах.  

12 вересня 2011 року відійшов у вічність авторитетний історик і державний діяч, реаніматор і беззмінний керівник спілки дослідників рідного краю, академік, Герой України Петро Тимофійович Тронько. Він багато зробив для відновлення історичної пам’яті нашого народу. Це йому ми вдячні за створення унікального видання 1960 — 1980-х років — 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР», за розробку і вже помітне втілення Державної програми «Реабілітовані історією», за те, що вже надбав «Звід пам’яток історії та культури України».

Але це далеко не все, чим славне ім’я видатного науковця-краєзнавця, поруч з яким зростав продовжувач його справи і нинішній очільник Національної спілки краєзнавців України, член-кореспондент НАН України Олександр Реєнт. З ним і ведемо подальшу розмову про спадкоємність надбань Петра Тронька та новітні плани краєзнавців. 

Леонід Горлач починав разом із шістдесятниками, і тодішні його поезії, як згадує Борис Олійник, «променіли непоказною, але відчутною внутрішньою культурою, тактовністю у поводженні зі словом». 1982 року з’явився історичний роман у віршах «Ніч у Вишгороді» — важливий твір для української поезії в осмисленні національної історії і принципово інша якісна сторінка в біографії поета. На зміну ліричним експромтам, що з’являлися несподівано й легко, прийшов мовби викуваний вірш, з одвічною загадкою народження і смерті людини.   

Дошкулив нам січень — хоч не морозами, то небувалими снігопадами й ожеледицею. Як завжди, ні столичні комунальні служби, ні тим паче периферійні до випробувань стихією належно не підготувалися. Окрім знеструмлених населених пунктів, підраховуємо сотні ДТП і травмованих пішоходів. 
Попереду — останній місяць зими. Він здавна відомий нестійкою погодою. Вітри і снігопади, мороз і ожеледиця, раптове потепління — усе це у нього в запасі. Йому байдуже, що прогнозують синоптики чи народні прикмети. «Лютий лютує, бо весну чує», — кажуть старі люди. Хоч би там як, хлібороби починають готуватися до нового трудового сезону: перевіряють стан запасів насіння, техніку, вивозять на поля добрива. 

Світовий досвід свідчить: найбільший вплив на ефективність будь-якої системи охорони здоров’я має стан первинної ланки, за нею — система екстреної допомоги і вже потім — рівень спеціалізованої допомоги. Адже саме на первинному рівні одержують допомогу до 80% громадян.
В Україні пропорції зовсім інші: частота звернень пацієнтів на первинний і вторинний рівень приблизно однакова. Це можна пояснити двома причинами: або українці вперше звертаються до лікаря тоді, коли потребують спеціалізованої допомоги, або вони не можуть отримати елементарних медичних послуг у свого дільничного лікаря. 

Представники Міжнародного альянсу з ВІЛ/СНІДу в Україні заявляють, що Міністерство доходів і зборів нарахувало їм заднім числом 3,3 мільйона антидемпінгового мита за шприци, які вони роздали безкоштовно людям, що вживають наркотики та входять у групу найбільшого ризику інфікування. І якщо це рішення їм не вдасться оскаржити, міжнародні організації можуть у кілька разів скоротити фінансування програм профілактики цих захворювань.
За словами виконавчого директора цієї благодійної організації Андрія Клепікова, шприци було ввезено в рамках реалізації загальнодержавної програми протидії поширенню ВІЛ/СНІДу і їх уже встигли розповсюдити.  

Благодійність і захоплення мистецтвом успадкувала від роду Варвара Терещенко, у заміжжі Ханенко. У музеї її імені сьогодні відкрито виставку «Сенс її життя. Варвара Ханенко – колекціонерка, благодійниця, музеєтворець».
Дід Варвари Артемій Терещенко заповів синам віддавати на доброчинність і церкву 80% прибутків. Якби колись в Україні суспільство «чистило себе» не під нав’язаного Леніна, а під Терещенків, Ханенків та інші шляхетні роди, ми б нині жили за найсовіснішого капіталізму.
Розмова кореспондента «УК» із заступником генерального директора Національного музею мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків Ганною  РУДИК — про незабутню велику українку Варвару Ханенко та її рід. 

Загалом, 1992-й, важкий для нашої молодої держави, став знаковим для Чернівців. Того року місто збагатилося одразу органним залом і симфонічним оркестром. Для оркестру, створеного на початку незалежності, перші роки були непростими. Нестача інструментів, відсутність бібліотеки, належних умов для репетицій, затримки зарплати і водночас — величезне прагнення музикантів до оркестрової гри. Як ведеться оркестрантам нині? Про це розмовляємо з головним диригентом та художнім керівником Академічного симфонічного оркестру Чернівецької філармонії Йосипом Созанським.

Давні й добрі традиції в нашій країні має цукроваріння. Про це свідчить історія одного з найстаріших у галузі заводів, який розташований у селі Жданівка, що в Хмільницькому районі на Вінниччині. Експонати в одній з кімнат його адмінкорпусу прокладають місток із минулого в сучасність і спонукають замислитися над значимістю «солодкого виробництва» для людини, місцевої громади, держави.