Вона має невибагливу назву «Від серця до серця», однак значно відрізняється від попередніх. Так заінтригувала представників засобів масової інформації директор цирку Людмила Шевченко. «Від звичних номерів із тиграми й левами цього разу ми відмовилися. Нехай люди трішки від них відпочинуть: на арені виступатимуть інші тварини, — сказала вона. — Зокрема глядачів веселитиме один із фаворитів цирку — морж Султан». 

Cкільки можна! На телебаченні — черговий серіал. Але про це пізніше. А поки що повернімося в епоху, коли жив і діяв справжній і єдиний у своєму роді, воістину унікальний Шерлок Холмс, створений письменником Артуром Конан Дойлом. 

Парадоксально, але відносини між автором і героєм катастрофічно не склалися, наче Холмс був не літературним персонажем, а реальною людиною. «Нарешті я знищив тебе. І — назавжди!» — вигукнув Артур Конан Дойл, поставивши останню крапку в оповіданні про найвідомішого у світі детектива. Твір так і називався — «Остання справа Холмса».

На одному з занять викладачка російської мови запропонувала студентам театрального інституту написати твір на визначену тему. Віталій до завдання підійшов натхненно і, як би сьогодні сказали, креативно. Педагог, оцінивши це, навіть показала ним написане своєму чоловікові-письменнику. А той порадив взяти з автора твору слово, що він обов’язково писатиме, оскільки має до цього неабиякий хист. Студент запам’ятав пораду і надалі справді намагався мережити акровірші у вільний час від… театральної сцени, на якій здійснив понад сотню постановок, спектаклів, концертів, і зіграв безліч різноманітних ролей. А почалася сценічна кар’єра народного артиста України із бажання навчитися танцювати вальс.  

Галина Москвітіна — одна з найвідоміших українських графіків, яка свого часу ілюструвала видання «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова та Повне зібрання творів Вільяма Шекспіра. Прикметно, що у 80-х роках минулого століття художниця візуалізувала історії приблизно 70 книжок. Однак згодом вона вирішила зробити пробіл у творчій діяльності й вирушила до Індії та Китаю, де протягом п’ятнадцяти років усамітнення пізнавала духовні практики. Та позаминулого року мисткиня знову гучно з’являється в арт-просторі зі своїм «Кодексом світла». Сприйняття макро- та мікрокосмосів Галини Москвітіної побачили Мілан, Лондон, Тель-Авів, Нью-Йорк. Зважаючи на успішний продаж нових картин художниці на відомих аукціонах, можна твердити, що тематика її полотен зацікавлює дедалі більшу кількість поціновувачів мистецтва.  

Жартують, що коли школярик переходить до третього-четвертого класу, батьки, допомагаючи йому з підготовкою домашніх завдань,  вже починають почуватися… хм… не зовсім інтелектуалами. Що вдієш — така шкільна програма, котра схожа на казкового персонажа, який потрапив до печери з коштовностями і може залишити собі все, що винесе за один раз. От і старається набрати побільше. Чи варто так навантажувати школярів?
Про це розмовляємо з директором школи № 20 міста Чернігова Миколою КОНОНЧУКОМ. 

У культурному житті області поява 600-сторінкового видання «На пагорбі долі» може претендувати на одну з вагомих подій. Адже в нас не так часто народжуються творчі здобутки, де у сконцентрованому вигляді блискуче показані єдність історії, традицій, сьогодення і надії краян на краще завтра. 

Отож місцеву виконавчу владу і тернопільських краєзнавців, організаторів туристського бізнесу можна привітати з непересічною подією: через погляд талановитого журналіста для прийдешніх поколінь назавжди зафіксований потужний пласт історичних колізій та оригінальної культури, яку зберіг і розвиває цей регіон. 

Про це треба писати без прив’язки до конкретних дат — чи то початку Великої Вітчизняної, чи то гучних провальних або переможних операцій Червоної Армії, навіть звільнення України від фашистських загарбників. Повага до наших загиблих виявляється не лише покладанням квітів до монументів і братських могил у дні державних свят. Є ще інший бік, настільки ж страшний, як і втаємничений, але від того не менш почесний і святий. Наш співрозмовник, який, до всього, є відповідальним секретарем Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, знає про це не з чужих слів.

Премії цього популярного інтернет-порталу вручають щорічно, і попри суб’єктивність літературних смаків такі церемонії нагородження переможців стають певним підбиттям книжкових підсумків року. Хоч на істину в останній інстанції вони не претендують, а лише виражають думку експертного журі «ЛітАкценту» у складі письменників, критиків, науковців на чолі з відомим літературознавцем професором Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимиром Панченком. 

Без чого найперше неможливо уявити українця й Україну? Без рідного слова. Хоч дехто протиприродно так не вважає… Дякувати Богові, що маємо з 2001 року такий феномен, як Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, який утверджує державний статус  української мови, допомагаючи мільйонам юних громадян України усвідомити її престижність. Про те, як це відбувається вже тринадцятий рік, – розмова з головою Координаційної ради цього конкурсу Михайлом СЛАБОШПИЦЬКИМ. 

У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї окрему експозицію присвятили Миколі Гнисюку, ім’я якого можна зустріти у двох світових енциклопедіях: англійській — «Сучасний фотограф» та швейцарській — «Камера Обскура», що подає відомості про видатних фотографів. Ніхто з відвідувачів не оминає її увагою. 
Народився Микола Гнисюк 19 грудня 1944 року в селі Перекоринці на Вінниччині. З дитинства тягнувся до музики, майстрував собі сопілки, віртуозно грав на них. Фотографією захопився також у шкільні роки, коли мати подарувала йому фотоапарат. Невдовзі доля склалася так, що в 14 років Микола став учнем духового оркестру Прибалтійського військового округу в Ризі, згодом закінчив музичне училище. Пізніше згадував, як 17-річним юнаком з Раймондом Паулсом заробляв на вечірках.