У культурному житті області поява 600-сторінкового видання «На пагорбі долі» може претендувати на одну з вагомих подій. Адже в нас не так часто народжуються творчі здобутки, де у сконцентрованому вигляді блискуче показані єдність історії, традицій, сьогодення і надії краян на краще завтра. 

Отож місцеву виконавчу владу і тернопільських краєзнавців, організаторів туристського бізнесу можна привітати з непересічною подією: через погляд талановитого журналіста для прийдешніх поколінь назавжди зафіксований потужний пласт історичних колізій та оригінальної культури, яку зберіг і розвиває цей регіон. 

Про це треба писати без прив’язки до конкретних дат — чи то початку Великої Вітчизняної, чи то гучних провальних або переможних операцій Червоної Армії, навіть звільнення України від фашистських загарбників. Повага до наших загиблих виявляється не лише покладанням квітів до монументів і братських могил у дні державних свят. Є ще інший бік, настільки ж страшний, як і втаємничений, але від того не менш почесний і святий. Наш співрозмовник, який, до всього, є відповідальним секретарем Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, знає про це не з чужих слів.

Премії цього популярного інтернет-порталу вручають щорічно, і попри суб’єктивність літературних смаків такі церемонії нагородження переможців стають певним підбиттям книжкових підсумків року. Хоч на істину в останній інстанції вони не претендують, а лише виражають думку експертного журі «ЛітАкценту» у складі письменників, критиків, науковців на чолі з відомим літературознавцем професором Національного університету «Києво-Могилянська академія» Володимиром Панченком. 

Без чого найперше неможливо уявити українця й Україну? Без рідного слова. Хоч дехто протиприродно так не вважає… Дякувати Богові, що маємо з 2001 року такий феномен, як Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика, який утверджує державний статус  української мови, допомагаючи мільйонам юних громадян України усвідомити її престижність. Про те, як це відбувається вже тринадцятий рік, – розмова з головою Координаційної ради цього конкурсу Михайлом СЛАБОШПИЦЬКИМ. 

У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї окрему експозицію присвятили Миколі Гнисюку, ім’я якого можна зустріти у двох світових енциклопедіях: англійській — «Сучасний фотограф» та швейцарській — «Камера Обскура», що подає відомості про видатних фотографів. Ніхто з відвідувачів не оминає її увагою. 
Народився Микола Гнисюк 19 грудня 1944 року в селі Перекоринці на Вінниччині. З дитинства тягнувся до музики, майстрував собі сопілки, віртуозно грав на них. Фотографією захопився також у шкільні роки, коли мати подарувала йому фотоапарат. Невдовзі доля склалася так, що в 14 років Микола став учнем духового оркестру Прибалтійського військового округу в Ризі, згодом закінчив музичне училище. Пізніше згадував, як 17-річним юнаком з Раймондом Паулсом заробляв на вечірках.

Невмолима статистика переконує: лікарі щороку вперше виявляють понад 2 мільйони хворих на серцево-судинні недуги. Саме ця група захворювань — найпоширеніша причина смерті в США, Канаді, Великобританії та багатьох інших розвинених країнах. В Україні смертність від хвороб серця й системи кровообігу давно посідає перше місце і навіть вища, ніж у європейських країнах. Причому в нас від цих захворювань помирають не тільки значно частіше, а й, хоч як це прикро, у молодшому віці. Тільки торік від хвороб серця в Україні пішли з життя майже півмільйона людей, що становить близько двох третин усіх зареєстрованих смертей. 

За проектами Володимира Шухова, якого сучасники називали першим інженером Росії, протягом тридцяти років було збудовано 200 сталевих гіперболоїдних веж. До його творчого надбання відносять проекти авіаційних ангарів, повітряно-канатних доріг та газосховищ, нафтових насосів і танкерів. Особливе місце в інженерній творчості талановитого вченого посідають складні металеві конструкції. Так, залізничні мости через Волгу та Єнісей і досі функціонують. А знаменита Шаболовка, створена за проектом Шухова, стала візитівкою Москви.   

Переклад будь-якого твору – справа не з легких, а якщо ця книга є священною для  великої кількості людей, то праця стає просто титанічною. За таку роботу взявся кримський письменник і поет Валерій Басиров. Завдяки його наполегливості і таланту книгу мусульман Коран ми маємо змогу читати українською мовою. Перше видання побачило світ ще 2010 року, але там, на думку фахівців, були певні неточності у значенні слів. Тож друге видання «Перекладів смислів Корану» вийшло з урахуванням зауважень. Та й цей варіант не став остаточним: поет і далі  вдосконалює свою працю. Зокрема цього року він готує до випуску вже четверте видання книги.

Медики роблять оптимістичні прогнози і запевняють, що все під контролем. «Ситуація залишається спокійною. Сьогодні рівень захворюваності  на грип та ГРВІ не перевищує епідемічних порогів у жодному регіоні. Починаючи з жовтня 2012 року захворіло 2,5 мільйона осіб (торік показники були значно вищими, захворіло 5,5 мільйона осіб). Цього року рівень захворюваності буде значно нижчим, ніж у попередні роки, але система охорони здоров’я готова до будь-якої ситуації. За прогнозами ВООЗ також не очікується масштабної епідемії, прогнозується середній рівень», — зазначила заступник міністра охорони здоров’я Раїса Моїсеєнко. 

Кожна справа людиною ставиться і людиною славиться. На жаль, у нас чимало тих на видноті і слуху, хто добрих слідів після себе не залишає. Більше того, вони не лише затіняють справжніх творців, а й заважають їм працювати. Тому хочеш не хочеш, а порівнювати змушують реалії буття. Є люди, які заяви про любов до України зробили своєю професією, що забезпечує не лише великий шматок хліба з маслом, а й позбавляє будь-якої відповідальності. А порожня бочка, як відомо, найгучніше дзвенить.
Справжня еліта і гордість нації не галасує про свій патріотизм. Вона працює. І що важливо: за все зроблене бере відповідальність на себе. А тому вчиться, прагне успіху, який приносить користь суспільству.