Уперше фестиваль козацької пісні «Байда» провели 2001 року в Тернополі. Нагадаю, що Байдою козаки називали Дмитра Вишневецького — засновника Запорозької Січі, уродженця містечка Вишнівець, що нині у Збаразькому районі на Тернопіллі. Загалом Тернопільщина виколихала і Северина Наливайка, й Нестора Морозенка. До речі, хоробрий воїн, освічений дипломат та організатор повстанських загонів на Поділлі 1648 року полковник Морозенко і смерть прийняв на своїй рідній землі — під містом Збараж. Безстрашного Максима Кривоноса пам’ятають мури замків у Кременці та Збаражі, а легендарного гетьмана Михайла Дорошенка — Підгаєччина. Навіть  ці кілька історичних фактів засвідчують, що фестиваль «Байда» має відбуватися не деінде, а саме на Тернопіллі. Цікаво, що ареною його проведення ставав не лише обласний центр, а й Вишнівець, Збараж, Зборів. 

Психологи запевняють, що лише 85 відсотків людей займаються справою, до якої  вони  прагнули. Щодо цього в нейрохірурга світового рівня Віктора Щеглова завидна доля. Хоч про якісь послуги з її боку говорити не варто. Адже він ніколи не плив за течією, а радше сам диктував вітру, в який бік хоче повернути життєві вітрила. «Найголовніше в житті — це робота. Вона приносить щастя»,  — за це зізнання лікарю від Бога дуже вдячні пацієнти. А ім’я їм — легіон. Можливо, й тому, попри всі перепони недоброзичливців, йому  вдавалося підкоряти одну за одною професійні вершини, бо дорога до них встелена їхніми молитвами. Загалом 10 тисяч внутрішньосудинних операцій провів Віктор Щеглов на головному та спинному мозку. «Ендоваскулярні втручання — цілеспрямовані, атравматичні, високоефективні, прицільні, тобто найбільш фізіологічні — в цьому проявляється турбота про хворого», — пояснює хірург. Нині у світі працює 75 ендоваскулярних клінік, і чимало учнів доктора  Щеглова очолюють їх. Та найбільше батькове серце тішить те, що син Дмитро став спадкоємцем його  справи, досконало оволодівши усіма тонкощами професії. 

Цього року на виставці «Український сувенір» майже вісімдесят талановитих майстрів, творчих майстерень, сувенірних компаній представили свою продукцію.

Серед учасників була і майстриня з Херсонщини Ольга Жукова, яка представила широкий вибір ляльок-мотанок. З давніх-давен вважається, що лялька-мотанка допомагає боротися з негативом і створює позитивну атмосферу. Зілля, яке використовують для її виготовлення, зцілює не тільки фізично, а й духовно. 

Що може бути спільного між мультфільмом «Снігова Королева» і комедійним бойовиком (самі творці визначають його як жорстку комедію)  «Соловей-розбійник»? Тільки талант Івана Охлобистіна, який органічно вписався в такі різні жанри.  Відомий актор представив у Києві одразу дві кінопрем’єри року, що минає, за своєю участю. Про тонкощі роботи над своїми персонажами актор розказав «УК». 

Актори — люд мандрівний. Тому назвати маленький і затишний Молодіжний театр, що причаївся у затінку старих дерев у центрі Чернігова, провінційним якось неправильно. Адже його трупа з успіхом гастролювала на  різних сценах. Та й у себе на традиційному щорічному фестивалі «Грудневі театральні вечори» за останні чверть століття яких тільки уславлених митців не приймала!  Директор—художній керівник театру заслужений діяч мистецтв України Геннадій Касьянов із задоволенням перераховує зіркові імена та театри, яких гостинно і щиро вітали чернігівські глядачі. То яка це провінційна сцена?! Тим більше, що на неї щодня виходять служителі Мельпомени, котрі знані і на міжнародному рівні. Зокрема, нещодавно лауреатом Міжнародної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» став улюбленець публіки Олексій Биш. Це у певному сенсі чернігівський П’єр Рішар — високий, худорлявий, магнетичний, чий і комізм, і драматизм — на зламі душі. Стало цікаво: а який він не в образі, а в житті? 

Уже втретє провели Тернопільські дні моди. Засновником та організатором мистецького дійства стала завідувачка відділення дизайну Тернопільського коледжу ім. В. Чорновола Марія Гудима. Перше таке видовище присвятили студентським колекціям. Нині студенти, викладачі і випускники коледжу теж представили палітру власних фешн-розробок і зачісок спільно з дизайнерами Києва, Львова, Івано-Франківська і, звісно ж, Тернополя. 

На які наші слова і вчинки вказують їхні стрілки?  Спитаймо себе сьогодні: коли вже п’ятнадцятий рік поспіль відзначається  у державі День української писемності та мови саме 9 листопада, разом із  вшануванням пам’яті преподобного Нестора-Літописця. І як не згадати при цьому чоловіка, котрий залишив по собі не лише такі книги, як «Мова — народ. Висловлювання про мову та її значення в житті народу» і «Словник мовних покручів».  

Прогулюючись якось восени територією дитячого парку «Казка», що в Сумах, випадково зустрівся з Олексієм Петровичем. Він бадьоро крокував  алеєю, несучи в руках об’ємний целофановий пакет… із водою. Не чекаючи запитання, одразу ж пояснив, що був на міському базарі, купив там два кілограми мальків карасів та коропа і оце несе до місцевої водойми, аби випустити їх. Додав, що робить це не вперше: дуже хочеться ветеранові — палкому прихильнику риболовлі, аби в центрі міста водойма жила повноцінним природним життям, а ті, хто захоче, могли з вудкою посидіти на березі.  

Культурною подією світового масштабу називають у театрі першу прем’єру нового, 39-го, сезону. Адже аналогів дійству «Ісус» на основі музики голлівудського композитора Джона Дебні, яку він створив до знаменитого фільму Мела Гібсона «Страсті Христові», немає. Дніпропетровський академічний театр опери та балету першим ризикнув переповісти історію за євангельськими мотивами за участі одночасно оркестру, балету, хору і оперних солістів. Крім того, автор ідеї й постановник вистави хореограф Олег Ніколаєв переконав Дебні, якого називають композитором-мільйонером (бо продає свою музику недешево), щоб він дозволив безплатно використати його музику у дніпропетровському театрі. Як вдалося створити такий прецедент?  

Село Горінчово на Закарпатті своєю назвою вказує на те, що в минулому воно горіло, до того ж, як стверджують селяни, не раз. Сусіди з інших сіл звуть місцевих попалениками. Горінчівці найбільше уславилися народними оповідачами: «Казки Верховини», видані 1960 року — унікальне видання, бо вміщує десятки творів цього жанру різних авторів. Після тієї книжки казки горінчівців виходили друком ще в шістьох збірниках.
Після того, як останній найвідоміший казкар Юрій Митрович відійшов у інший світ, славу про Горінчово поширює по області міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Був створений 35 років тому, і з першого дня на ньому працює 63-річний Іван Кавка.