У тернопільському Українському домі «Перемога» представили унікальний альбом творів славетного скульптора другої половини XVIII ст., основоположника експресивної барокової пластики Іоанна Георгія Пінзеля.
Автор тексту й укладач каталогу, що завершує видання, — мистецтвознавець із Тернополя Віра Стецько, яка вже майже три десятиріччя досліджує творчість українського Мікеланджело: він зумів витворити феномен нової пластики, поєднавши добру європейську школу творіння в камені й мармурі та наших різьбярів по дереву.  

Навряд чи хтось стверджуватиме, що інноваційне оновлення України можливе без конкурентоспроможної науки. А робити її (саме «робити», кажуть учені) здатні сильні особистості в науці та потужні наукові колективи. Проте за якими критеріями їх варто визначати, питання складне, дискусійне і неоднозначне.

В Інституті експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р. Є. Кавецького НАН України у створеному згідно з розпорядженням Президії НАНУ відділі науково-методичного забезпечення інноваційної діяльності за ініціативи директора інституту академіка Василя Чехуна розробили власну систему рейтингових критеріїв атестації наукових співробітників. Її вже апробували і назвали перспективною. Про це говоримо із завідувачем відділу кандидатом біологічних наук Тетяною П’ятчаніною. 

Засновники відзнаки Юрій і Тетяна Логуші розглядають нагороду як новий етап розвитку української літератури. Пафосна дощечка формату А-4  з короною над стосом книжок вшановує тих вітчизняних романістів, чиї твори видані українською мовою і були розкуплені починаючи з 2000 року накладом понад 100 тисяч. Подружжя Логушів більш як 12 років професійно популяризує українську сучасну літературу. Вони щорічно влаштовують конкурс «Коронація слова». За цей час 170 романів нагороджено грошовою премією.  

Чи не найзнаменитішою на конкурсі Лисенка була майже трьохсотлітня легендарна скрипка Гварнері дель Джезу, яку особливо «переслідували» в Колонному залі Національної філармонії  телевізійники. А Роман Філіпов з Росії, якому випало щастя грати на ній на концерті-закритті, виконав цю місію блискуче.

Якщо говорити про себе, неосвічену музично, то своє захоплення від класики, й у виконанні лисенківських конкурсантів також, найточніше можу передати словами Гійома Аполлінера: «Я нічого не вмію і тільки люблю»…

У період підготовки до Євро-2012 на найвищих щаблях влади неодноразово наголошувалося, що головним результатом проведення футбольного чемпіонату в Україні має стати стрімкий розвиток вітчизняного туризму. Фінал чемпіонату Європи справді проведено на високому рівні: це заслуга тих, хто готував його саме як футбольний проект. Водночас можна констатувати, що країна не використала навіть на 20% цей шанс для зміцнення туристичного іміджу та просування турпродукту, який був наданий європейською футбольною першістю. Серед ключових причин, в першу чергу, слід назвати вкрай непрофесійну роботу Державного агентства з туризму та курортів як напередодні Євро-2012, так і після чемпіонату.

Кажуть, на вернісажах і в картинних галереях колекціонери поводяться зовсім не так, як інші відвідувачі: біля полотен, які їх зовсім не цікавлять, затримуються, а повз уподобані проходять, зупинившись на мить чи й взагалі ковзнувши поглядом по них здалеку. Таке маскування істинних відчуттів зокрема пов’язане із нюансами придбання мистецьких творів і навіть таємницею майбутнього володіння ними.

Може, ще якимись особливими рисами виокремлюються саме ті вітчизняні й зарубіжні колекціонери, котрі поповнили свої приватні збірки живописом і графікою народного художника України Володимира Слєпченка, чия ювілейна виставка «Пам’ятай, що живеш!» експонується з 13 по 30 листопада у п’яти залах Національного музею Тараса Шевченка. 

Багато років доктор медичних наук Петро Сокур збирає свою колекцію. Підбір експонатів на перший погляд видається дивним і випадковим: систему, якою так пишаються справжні колекціонери, тут знайти складно. Монети, значки, пружини, вигнуті шматки дроту, пластмасові фішки, металеві кульки… В колекції науковця таких предметів не один десяток, але це його не тішить. За кожним експонатом стоїть драматична історія, адже всі вони вилучені з дихальних шляхів пацієнтів.
Дворічний Сергійко плаче. Боїться, пояснює мама. Йому вже так багато процедур і уколів зробили, що він лякається будь-якого незнайомого предмета. Під загальним наркозом малюкові видалили шматочки волоського горіха, що потрапили до бронхів. 

Стикаючись із жахливими свідченнями страхітливого винищення українських селян голодом, мимоволі замислюєшся: чому народ, який у роки громадянської війни відчайдушно протистояв численним окупантам, фактично без спротиву вимирав в оточених військами селах? Не менш болюче запитання: чому червоноармійці не відмовлялися виконувати злочинні накази, а розстрілювали доведених голодом до божевілля людей із кулеметів? Тим більше, що СРСР тоді ще не пережив переломного для свідомості громадян сталінської імперії великого терору, до 75-річчя якого нині виходять численні історичні дослідження.

Якось в автобусі випадково почула розмову двох школярів років десяти. Один із них розповідав, що дивився вчора по телевізору. «Справжній фільм жахів. Школярі, трохи старші за нас, поїхали відпочивати за місто і зупинилися переночувати в покинутому будинку з привидами. А вночі привиди їх усіх повбивали: одну дівчину задушили, другу — налякали до смерті, а хлопчину взагалі розрізали на шматки! Кров, нутрощі… я навіть інколи очі заплющував. Наснилося, що одним із тих школярів був я сам, — круто! Правда, прокинувся від власного крику і налякав батьків. Але їм сказав, що мені наснилася… контрольна з математики». Другий хлопчина уважно й зацікавлено слухав, а потім запитав назву фільму і сказав, що обов’язково знайде його в Інтернеті й подивиться. Мене ж найбільше цікавило, де були батьки хлопчика і чому дозволили йому дивитися фільм.

 Як уберегти  неповнолітніх від шкідливої інформації, що може зашкодити психіці? З  цим та іншими запитаннями вирішила звернутися до фахівця. 

У сучасному світі стає можливим здійснити фактично будь-яку мрію. Я давно хотіла побувати в країні з багатою історією, коріння якої сягають VI століття до нашої ери, де збереглися християнські традиції народу, а про знамениту грузинську гостинність ходять легенди. До мрії залишається дві години…
Знайомство з Грузією розпочалося з аеропорту, який ще не добудований, багато що не працює, але туристів тут чекають. Прикордонники зустрічали гостей країни українською мовою: «Ласкаво просимо до Грузії» і пляшечкою вина.