Чи не найзнаменитішою на конкурсі Лисенка була майже трьохсотлітня легендарна скрипка Гварнері дель Джезу, яку особливо «переслідували» в Колонному залі Національної філармонії  телевізійники. А Роман Філіпов з Росії, якому випало щастя грати на ній на концерті-закритті, виконав цю місію блискуче.

Якщо говорити про себе, неосвічену музично, то своє захоплення від класики, й у виконанні лисенківських конкурсантів також, найточніше можу передати словами Гійома Аполлінера: «Я нічого не вмію і тільки люблю»…

У період підготовки до Євро-2012 на найвищих щаблях влади неодноразово наголошувалося, що головним результатом проведення футбольного чемпіонату в Україні має стати стрімкий розвиток вітчизняного туризму. Фінал чемпіонату Європи справді проведено на високому рівні: це заслуга тих, хто готував його саме як футбольний проект. Водночас можна констатувати, що країна не використала навіть на 20% цей шанс для зміцнення туристичного іміджу та просування турпродукту, який був наданий європейською футбольною першістю. Серед ключових причин, в першу чергу, слід назвати вкрай непрофесійну роботу Державного агентства з туризму та курортів як напередодні Євро-2012, так і після чемпіонату.

Кажуть, на вернісажах і в картинних галереях колекціонери поводяться зовсім не так, як інші відвідувачі: біля полотен, які їх зовсім не цікавлять, затримуються, а повз уподобані проходять, зупинившись на мить чи й взагалі ковзнувши поглядом по них здалеку. Таке маскування істинних відчуттів зокрема пов’язане із нюансами придбання мистецьких творів і навіть таємницею майбутнього володіння ними.

Може, ще якимись особливими рисами виокремлюються саме ті вітчизняні й зарубіжні колекціонери, котрі поповнили свої приватні збірки живописом і графікою народного художника України Володимира Слєпченка, чия ювілейна виставка «Пам’ятай, що живеш!» експонується з 13 по 30 листопада у п’яти залах Національного музею Тараса Шевченка. 

Багато років доктор медичних наук Петро Сокур збирає свою колекцію. Підбір експонатів на перший погляд видається дивним і випадковим: систему, якою так пишаються справжні колекціонери, тут знайти складно. Монети, значки, пружини, вигнуті шматки дроту, пластмасові фішки, металеві кульки… В колекції науковця таких предметів не один десяток, але це його не тішить. За кожним експонатом стоїть драматична історія, адже всі вони вилучені з дихальних шляхів пацієнтів.
Дворічний Сергійко плаче. Боїться, пояснює мама. Йому вже так багато процедур і уколів зробили, що він лякається будь-якого незнайомого предмета. Під загальним наркозом малюкові видалили шматочки волоського горіха, що потрапили до бронхів. 

Стикаючись із жахливими свідченнями страхітливого винищення українських селян голодом, мимоволі замислюєшся: чому народ, який у роки громадянської війни відчайдушно протистояв численним окупантам, фактично без спротиву вимирав в оточених військами селах? Не менш болюче запитання: чому червоноармійці не відмовлялися виконувати злочинні накази, а розстрілювали доведених голодом до божевілля людей із кулеметів? Тим більше, що СРСР тоді ще не пережив переломного для свідомості громадян сталінської імперії великого терору, до 75-річчя якого нині виходять численні історичні дослідження.

Якось в автобусі випадково почула розмову двох школярів років десяти. Один із них розповідав, що дивився вчора по телевізору. «Справжній фільм жахів. Школярі, трохи старші за нас, поїхали відпочивати за місто і зупинилися переночувати в покинутому будинку з привидами. А вночі привиди їх усіх повбивали: одну дівчину задушили, другу — налякали до смерті, а хлопчину взагалі розрізали на шматки! Кров, нутрощі… я навіть інколи очі заплющував. Наснилося, що одним із тих школярів був я сам, — круто! Правда, прокинувся від власного крику і налякав батьків. Але їм сказав, що мені наснилася… контрольна з математики». Другий хлопчина уважно й зацікавлено слухав, а потім запитав назву фільму і сказав, що обов’язково знайде його в Інтернеті й подивиться. Мене ж найбільше цікавило, де були батьки хлопчика і чому дозволили йому дивитися фільм.

 Як уберегти  неповнолітніх від шкідливої інформації, що може зашкодити психіці? З  цим та іншими запитаннями вирішила звернутися до фахівця. 

У сучасному світі стає можливим здійснити фактично будь-яку мрію. Я давно хотіла побувати в країні з багатою історією, коріння якої сягають VI століття до нашої ери, де збереглися християнські традиції народу, а про знамениту грузинську гостинність ходять легенди. До мрії залишається дві години…
Знайомство з Грузією розпочалося з аеропорту, який ще не добудований, багато що не працює, але туристів тут чекають. Прикордонники зустрічали гостей країни українською мовою: «Ласкаво просимо до Грузії» і пляшечкою вина.

Легенда сучасного музичного мистецтва скрипаль світової слави наш краянин Олег Криса, який  понад два десятки літ живе і працює у США, цього року відзначив дві поважні  дати: 70-річчя із дня народження та півстоліття концертної діяльності. Його називають явищем у сучасному музичному мистецтві: він збирав і  збирає  найпрестижніші концертні зали Америки, Європи й Азії. З низкою ювілейних концертів маестро завітав до рідного Львова, звідки розпочав сходження на музичний Олімп. У місті, де до краянина особливе шанування, ювіляр приймав привітання рідних, друзів та колег.  

Молодим властивий постійний пошук, а людям творчим — і поготів. Ще майже півроку тому Тернопіль оглядав виставку мистецької формації «Сновиди». Тепер учасники цієї незалежної арт-групи твердять, що прокинулися від сну і стали «Ясновидами». А це треба розуміти так: художники змінили не лише назву свого об’єднання, а й творчий напрямок, бачення світу й дійсності, пріоритети. Протягом місяця в обласному краєзнавчому музеї кожен охочий безкоштовно міг переглянути їхню нову експозицію «Шлях до серця».   

Торік в Україні виконано 112 трансплантацій нирки, 14 — печінки і одну — серця. Водночас щороку пересадки нирки потребують понад 2000 осіб, печінки — близько 1000, серця — 500—700.
У багатьох країнах світу цю проблему розв’язують завдяки трупному донорству, коли потенційним донором стає людина, що перенесла травму, несумісну з життям. В Австрії, приміром, вилучення органів можна проводити, незалежно від згоди родичів померлої людини. У США кожен, хто не проти, аби його органи використали як донорські, дає відповідну згоду, що зазначена на водійських  правах, — саме ті, хто гинуть в автокатастрофах, найчастіше стають донорами.