Важливою складовою економічної безпеки країни є продовольча безпека, яку формують агропромисловий комплекс і підприємства-виробники харчових продуктів. Спеціалісти харчової промисловості, які дбають про якість і безпечність продукції, стверджують, що запорукою цього є неухильне дотримання технологічних регламентів, які називають «священною коровою». В багатьох випадках це, справді, так. Але нині часто-густо вдаються до спрощених схем виробництва. Приміром, пивовари практикують не класичне 28-добове бродіння пивного сусла, а 14—17-добовий процес. Ще далі пішли виробники шампанських вин.

Торік на території Чернігівщини працювало п’ять археологічних експедицій, дві з них — міжнародні. Як наслідок, понад 170 знайдених предметів продемонстровано на виставці в обласному історичному музеї імені В. В. Тарновського.
У вщерть заповненому залі найбільш зацікавленою аудиторією були, звісно, студенти Інституту історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. 

Про те, що за фортечними мурами звитяжного Хотина в перервах між війнами могли займатися, висловлюючись сучасною мовою, фінансово-підривною діяльністю проти тодішніх сусідніх держав, археологи підозрювали давно. Надто вже часто на території фортеці знаходили фальшиві європейські монети епохи середньовіччя. Проте речових доказів, що вони були не завезені, а виготовлені тут-таки, досі не було.
І ось археологічна експедиція Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича повернулася з розкопок з унікальними знахідками. 

Свято меду в Полтаві вдалося на славу. Якої тільки продукції не понавозили пасічники — були б гроші! Крім меду різних видів, — квітковий пилок, медовуха, віск та вироби з нього, рамки, стільники, прополіс… Ось тільки ціни кусаються. Стограмова баночка квіткового пилку коштує 15 гривень, 10 грамів прополісу — «червінець», за літрову банку меду звичайного просять від 50 до 70 гривень, стільникового — 80 гривень. Але ж беруть! Ще й лаються в чергах за смакоту. Бо на ринках міста вартість меду доходить до 120 гривень за літр. 

Постать полковника армії УНР Якова Гальчевського (отамана Орла) — яскраве уособлення патріотизму покоління борців за українську державність періоду національно-визвольного руху початку ХХ століття. Саме йому в серпні 1922 р. Головний отаман армії УНР Симон Петлюра наказав обійняти командування всіма повстанськими загонами Правобережної України. Він стояв на чолі партизанських загонів Поділля, півдня Житомирської та Київської областей у найбільш трагічний період боротьби з більшовицькими окупантами. Про отамана Орла розмовляємо з доцентом кафедри культурології Вінницького національного технічного університету Леонідом ФІЛОНОВИМ.  

Гарячий серпень останніми роками збирає з усього світу лемків, як вони кажуть, докупи. І місцем такої зустрічі стає урочище «Бичова», що неподалік райцентру Монастириська на Тернопіллі. Тут панує фестивальний дух, розливається велика ріка людських емоцій…  

Ідея «вертикальних мандрівок» — у минуле і майбутнє — сучасним любителям давнини лоскоче нерви не менше, ніж фантазерам і мрійникам попередніх поколінь. І справді, хіба не чудово було б пірнути «вниз», скажімо, в часи юхнівської культури, період якої на території області збігається з періодом розквіту античного світу? Чи сягнути просто в епоху першого чернігівського князя Мстислава Володимировича, котрий княжив ще за правління римського Папи Іоанна ХІХ? Або в ті часи, коли в Англії здобував свої перемоги Вільгельм Завойовник, а не менш доблесний воїн — чернігівський князь Святослав Ярославич звитяжно бив половців під Седневом…  

Відомому не лише на українських, а й на теренах колишнього СРСР судді-криміналісту, який головував, зокрема, на кількох «процесах ХХ століття», одному із «зубрів» вітчизняної судово-правової системи Віктору Івановичу Кононенку — 75. «Не можу сказати, що при повному здоров’ї, бо працював усе життя не завідувачем продуктового складу санаторію «Струмок», але енергії на те, щоб не формально, а душею залишатися суддею, вистачає. Коли зважати не на трудову книжку, а на власне сумління, то мій стаж судді вже перетнув півстолітній рубіж.  

Цього разу він виступить у ролі так званого антикризового менеджера, який за чотири дні змінює у збитковому ресторані все: меню, дизайн, «політику» на кухні, логістику, шеф-кухаря та сомельє. А потім повертається через місяць, щоб оцінити результат.  

Відвідавши кілька українських міст, гостя моєї сусідки, яка приїхала з-за кордону, зробила висновок, що тут живуть багаті, але дуже хворі люди. На запитання, з чого це випливає, відповіла: «Такого скупчення банків та аптек годі десь шукати». Якби ж іноземка подивилася ще й наше телебачення та послухала радіо, чий ефір забитий рекламою медичних препаратів, переконати її у протилежному навряд чи вдалося б.
Пояснювати заїжджій людині, що у нас аптек ще й бракує, щоправда, на селі, ми не стали.