Прикре дежа вю пережили цієї середи одесити. Як і в кінці травня, під час сильної зливи автомобілі буквально пливли Балківською вулицею та іншими магістралями міста. Негода цього разу бушувала майже три чверті години, але цього вистачило, аби завдати одеситам чималих збитків та хвилювань.
У самісінькому серці Одеси, на Дерибасівській, потік води буквально зніс розташовані там літні кафе. Стихію посилювали пориви шквального вітру та град завбільшки, за свідченнями очевидців, з волоський горіх. На проспекті Шевченка град розбив лобове скло в автівці.  

З початком курортного сезону в Криму громадські організації, а також жителі сіл та міст регулярно нагадують владі про стихійні звалища та полігони з побутовими відходами. Адже літня спека — це не тільки прогріте до +25 градусів море, а ще й смердючі хмаринки, що пливуть від звалищ туди, куди вітер дуне, та небезпека пожеж. Особливо «підфартило» тим, хто живе поряд з таким «щастям», бо, окрім неприємного запаху, отримує в навантаження «конячу» дозу канцерогенів та перелік хвороб. І потрібно вже говорити не лише про можливість втратити останнього туриста, а й про кримчан, адже вони тут живуть постійно. 

Сонячного ранку минулої суботи служби порятунку на Чернігівщині мали дуже складний іспит: від злагодженості їхніх дій, оперативності та компетентності залежали життя потерпілих в автокатастрофі пасажирів автобуса сусідньої держави. Звістка про жахливу аварію  облетіла обласний центр уже на світанку. Передранкову тишу сколихнули тривожні сирени карет швидкої допомоги, машин рятувальників, ДАІ та працівників міліції. 

Уже кілька років на Одещині триває війна між маленьким, але доволі заможним містом та обленерго. Було тут і судових позовів, і взаємних скарг і претензій. Дійшли навіть до такої екзотики, як спамова атака: до місцевої ради одномоментно надійшло понад 2 тисячі однакових листів із запитом на інформацію про виконання судового рішення, яке зобов’язувало міську владу укласти з ВАТ «Обленерго» договір оренди майнового комплексу електромереж міста Южне.  

Уже другий тиждень поспіль більшість засобів масової інформації рясніють повідомленнями про те, як батьків із малими дітьми, що прямують залізницею на відпочинок або у справах, провідники намагаються висадити з потягів, інколи навіть серед чистого поля. Причина — тато чи мама не можуть пред’явити оригінал свідоцтва про народження своєї дитини, аби довести її вік. 

«Я  хочу негайно зробити пластичну операцію. Закачати силікон в губи, прибрати чотири ребра, вставити в груди імпланти, щоб бюст був 5-го розміру. Ні, 7-го. А більше буває? Тоді ще більше. Я хочу все й одразу. Ріжте мене як хочете, адже після цього моє життя миттєво стане прекрасним і безтурботним». 

Літні канікули — чи не найкраща нагода для батьків більше поспілкуватися з дітьми. Адже наші чада, вступивши в підлітковий вік, уже скаржаться, що батьки надто мало уваги їм приділяють. Це з’ясувалося під час нещодавно проведеного дослідження «Права дітей в Україні: реалії і виклики після 20 років незалежності». 

…У цьому місті все не так, як зазвичай. Тут кожний зустрічний тебе привітає, сподіваючись на взаємність. Замість вулиць — канали-єрики, замість автомобілів — човни різних конструкцій та потужностей, а замість тротуарів — скрипучі та вузенькі дерев’яні кладки на стовпах. Це маленька «українська Венеція» в дельті могутнього Дунаю. У тому місці, де він багатьма рукавами-гирлами вливається в Чорне море. Звідси, кажуть, і пішла назва міста — Вилкове. Утім, вилківцями тутешні сторожили себе не називають. Усі вони — «липовани». Гордовиті, працелюбні, дужі та гостинні. 

З часу публікації про насущні проблеми підприємства «Електроавтотранс» минув понад рік (23 лютого 2011 р.). Відтоді багато що змінилося. Насамперед, колектив очолив енергійний Роман Чесноков, який зі свіжими і молодими силами взявся вирішувати найболючіші питання. Сам же тролейбусний парк став старішим на рік. При цьому на спідометрі кожної транспортної одиниці додалося по кілька тисяч кілометрів. Водночас зросли ціни на ремонтні роботи, що негативно позначається на стані техніки. Відбулися зміни і в колективі: одні, в пошуках кращого місця роботи, розрахувалися, інші – так само в надії на краще – визначилися тут спробувати трудового щастя. Словом, життя не стояло на місці. 

На нього з’їхались представники 30 міжнародних організацій, посольств, консульств, а також місцевих органів самоврядування, громадських організацій.